Навіщо Путіну стиль ретро?

Виступаючи 16 січня на урочистих зборах, присвячених Дню працівників прокуратури РФ, губернатор Володимирської області Світлана Орлова вирішила звернутися до лідерів Заходу: «Обамо, Кемерун (швидше за все, володимирська губернаторша мала на увазі британського прем’єра Девіда Кемерона, навряд чи африканську країну Камерун) — та забули ми вже ваші санкції, ми вже йдемо в глибину імпортозаміщення». Кінець цитати.

Чимось до болю знайомим повіяло від цих слів, пригадалися часи, коли СРСР боровся за мир у всьому світі, через що в усьому світі палахкотіло й гуркотіло, а на мітингах у ткацьких і металургійних цехах  ткалі й металурги ганьбили й закликали до відповіді эйзенхауерів — аденауерів, які  на мітинги в цехи з’явитися ніколи не наважувалися, і з трибуни цих мітингів виглядали, незважаючи на шкідливість, настільки тупими й безневинними, що хотілося пожаліти недотеп.

•  Поворот назад, у радянське й віддаленіше минуле, почався з анексії Криму й нападу на Україну, оскільки лише ця ретро-стилістика слів і мислення здатна вміщати в себе абсурдну й самогубну поведінку Путіна, який на рівному місці увергнув країну в безвихідь самоізоляції.

Чавунні ретро-формулювання розплющують реальність, перетворюють її на свою протилежність. Ось майстер-клас від Валентина Зоріна, ветерана пропаганди часів холодної війни, якого знову витягнули з нафталіну, тепер він провідний політичний оглядач «Росії — сьогодні»: «Група політичних яструбів, що окопалася на Капітолійському пагорбі... задає тон у Конгресі». Ось — стиль! А йдеться в статті всього лише про ту банальну для демократичної країни ситуацію, коли при президентові-демократові більшість у парламенті отримують республіканці. У нормальній логіці це називається розділення влади й політична конкуренція, а в стилі ретро — «окопування на Капітолійському пагорбі». В одній з попередніх колонок у нього було ностальгічне: «На берегах Потомака знову брязкають зброєю»...

Уроки маестро не пропадають дарма. Поряд із Зоріним публікація молодшого його колеги Юрія Городненка під такою ж ностальгічною назвою: «Нова жертва Уолл-стріту». Тут треба цитувати, оскільки кожне слово — золото: «Уже стало недоброю традицією: щойно до Києва приїхав високопоставлений гість із США — чекай нової хвилі насильства. Саме це сталося після того, як 12 січня столицю України відвідав американський мільярдер Джордж Сорос. Після його візиту на Україні почалася четверта хвиля мобілізації, зірвано переговорний процес у рамках мінської контактної групи, під Волновахою розстріляли пасажирський автобус, з новою силою розгорілася війна на Донбасі».

•  За рік інтенсивного промивання мізків багатьом росіянам давно відомо, що держави України немає, Порошенко і Яценюк — маріонетки й усе вирішують американці. Тому те, що саме Сорос дав старт новій хвилі мобілізації, особисто зірвав переговорний процес, наказав сепаратистам ДНР розстріляти пасажирський автобус і підлив гасу у війну на Донбасі, — все це для росіян не новина й подиву не викликає. Росіяни цього Сороса знають як облупленого. Адже саме цей заокеанський кровосос з 5 мільярдів доларів, витрачених ним на добродійність, один мільярд  цих самих доларів пожертвував якраз у Росії, завдяки чому в російських вишах з’явилися десятки інтернет-центрів, тисячі молодих російських учених, педагогів і студентів отримували соросівські гранти і стипендії, завдяки чому змогли займатися наукою й освітою.

Уся ця русофобська діяльність Сороса не приховалася від гострозорих очей російських патріотів, які нарешті повстали й змусили заокеанського прибульця згорнути свої проекти в Росії. А тепер він взявся за Україну. Оскільки у деяких росіян, особливо з-поміж молодих, які не пройшли школу політінформацій, профспілкових зборів і не нюхали вишівського курсу наукового комунізму, — у цих незрілих громадян може виникнути наївне запитання, навіщо Соросу розстрілювати пасажирський автобус і руйнувати Україну. Юрій Городницький дає вичерпну відповідь. «Ця група (мільярдерів-фінансистів), — пояснює Городницький, — завжди керувалася принципом, сформульованим Карлом Марксом: капітал прагне безконечного зростання прибутку за рахунок експлуатації чужої праці».

•  Ось тепер усе стало на свої місця. Пожертвувавши мільярд баксів на розвиток інтернету, науки, культури та освіти в Росії, Сорос, виявляється, нещадно експлуатував російських студентів, учених і бібліотекарів, примушуючи їх займатися тим, чим у сучасній Росії займатися просто непристойно. У цьому сенсі позитивним прикладом Соросу може бути досить велика група російських доларових мільярдерів, які гроші в усякі дурощі на кшталт науки, культури й освіти не вкладають, і, мабуть, тому їм удається вислизнути від вироку формули Маркса.

А тут іще «Известия» повідомили про подію, що має збільшити цю прірву між поганими американськими мільярдерами й хорошими російськими мільярдерами. Річ у тому, що Всеволод Чаплін, він у РПЦ служить по зв’язках з громадськістю, так от, цей Чаплін оголосив про створення православної банківської системи. Православні банки не дають кредитів і не приймають вклади. У православних банках немає позикового відсотка, що особливо приємно в умовах наростаючої в Росії інфляції. Отже, фінанси Росії та її економіка в цілому мають шанси потрапити в надійні руки.

Православний банкінг і в цілому дедалі більша роль РПЦ у Росії — це один із симптомів провалу країни в ще глибше, дорадянське й ще глибше, допетрівське ретро, туди, де не було ні науки, ні світської освіти. Невипадково культуру в путінській Росії очолює Медінський, а з екранів ТБ не сходить Проханов. Ці люди — вектори руху Росії саме в тому, допетрівському напрямку.

Ретро — це спосіб мислення, що прийшов з глибини століть. Однією з багатьох характеристик цього мислення є міркування за правилом ігор з нульовою сумою. Оскільки світ поділений на «ми» й «вони, домовитися неможливо, а отже, чим більше «ми» виграємо, тим більше «вони» повинні програти. Чим гірше для «них», тим краще для «нас». Ця логіка виключає співпрацю, за якої виграють усі. Цьому мисленню недоступне розуміння, що в разі лобового зіткнення можуть програти всі. У цій архаїчній логіці діють зараз ті, хто стоїть за сепаратистами ДНР і ЛНР. Багато в чому їхні думки виклав на сторінках «Вестей» Єгор Холмогоров, в опублікованій 19.01.2015 статті «Заспокоєння або невтручання».

•  «Формою продовження бійні з нашого боку є так званий миротворчий процес... «Мир» був формою війни, за якої ополченню було фактично заборонено покращувати свої позиції, заборонено займати населені пункти». Кінець цитати. «Мир — форма війни», оскільки за нього заборонено займати населені пункти. Це логіка Чингіс-хана, для якого мир — це утиск його права завойовувати.

І далі логіка ігор з нульовою сумою в чистому, дистильованому вигляді: «не виступивши переможцем, Москва мимовільно виявилася в ролі переможеного, якому мстять усі, включаючи непричетних». Тобто Москва, по-перше, відкрито визнається головною стороною конфлікту, а по-друге, стверджується, що мир і переговори — це для Москви слабкість і поразка.

•  У тому, що архаїчна логіка гри з нульовою сумою характерна для російської влади в цілому, а не лише для окремих її пропагандистів, переконують чисельні виступи Путіна. І це, до речі, дає відповідь тим, хто, як, наприклад, Альфред Кох, радить Україні відмовитися від Донбасу й Луганська, скинути цей «баласт». Навіть якщо залишити осторонь моральні аспекти цього рішення (якось незручно, обговорюючи пропозицію Коха, згадувати про мораль, з урахуванням його ролі в долі НТВ), навіть якщо брати чисту прагматику, очевидно, що гравці, що керуються ретро-логікою ігор з нульовою сумою, логікою Чингіс-хана, не зупиняться ні в межах мінських угод, ні в межах Донецької й Луганської областей. «На Харків!», «На Одесу!», «На Київ!», «На Варшаву!» — ці гасла, що постійно лунають в ефірі російських телеканалів, відображають реальні настрої не лише сепаратистів, а і їхніх заступників.

Стиль ретро не випадковість і не каприз. Так само як не є випадковістю й капризом анексія Криму й агресивна війна в Україні. Путін повернув країну в минуле тому, що йому немає місця в сьогоденні, а тим паче — в майбутньому.