Нетерпимiсть — як дiагноз нам
Публікація минулої п'ятниці («Нестерпно соромно — буде», «День», № 161) викликала надзвичайно багато відгуків. Особливо втішили два дзвінки. По-перше, Наталії Влащенко з газети «Сьогодні», яка повідомила, що я недогледіла, насправді їхня газета повідомляла своїм читачам про конфлікт каналу СТБ з податковою міліцією. По-друге, одного зі згаданих мною відомих журналістів, який поставив питання ребром: «До яких пір ти будеш мене робити моральним підсобником Кучми?». Очевидно, у нас є таки спільне відчуття душевної некомфортності участі в торжествах «медіакратії», якщо скористатися містким визначенням «звичайної пропагандистської машини... тоталітарних систем», даним Іриною Погорєловою в «Дні» за 4 вересня. Хоч важко погодитися з відчуттям Ірини, що медіапроект «Кучма — наш вождь, керманич, Ленін, Мао...» наближається до завершення. Навряд чи просто так, скажімо, надумалося б президентській адміністрації напередодні Дня міжнародної солідарності журналістів влаштувати масштабну акцію нагородження лояльних журналістів зі всієї України — якби мова йшла про вже «відпрацьований матеріал». А ось про те, що грядуть певні метаморфози в проведенні пропрезидентської кампанії в ЗМІ, свідчать деякі вельми цікаві речі.
Вельми несподіваний пафос внесла в згадану церемонію нагородження журналістів директор ТР «Гравіс» Ольга Таукач. «Держава, — сказала моя однокурсниця Ольга, — визнала діяльність недержавної телекомпанії.... Це говорить про те, що держава нормально розвивається як демократична, яка передусім визнає свободу слова і свободу висловлювань».
Ще цікавішим був закадровий коментар авторів сюжету в «Новинах звідусіль» («Гравіс» на замовлення ICTV) , з якого виходило, що нагороджувалися представники як «лояльних до влади, так і опозиційних ЗМІ, як власне державних, так і відверто комерційних». Далі йшов такий текст: «... гендиректор «Гравісу» Таукач знає, як важко балансувати між бажанням бути відвертим, сміливим, цікавим глядачеві і необхідністю заробляти небюджетні гроші. І пам'ятає, як напередодні минулих президентських виборів ні перше, ні останнє не врятували опозиційний «Гравіс» від закриття. Може, саме тодішній досвід навчив нинішню владу дещо інакше ставитися до опозиції...».
Пробачимо авторові тексту явну і самовикривальну промашку щодо того, між чим балансує «Гравіс»: як відомо, якраз гостротою, відвертістю й привабливістю для глядачів і заробляються, звичайно, ЗМІ «небюджетні» гроші. А якщо все якраз навпаки, і заробляються вони деякими іншими способами, то ще більш цікаво, представників якого саме опозиційного ЗМІ побачили автори в списку нагороджених? Навряд чи такі «лаври» припадуть до душі «1+1» (була відзначена орденом Алла Мазур). Тоді, значить... сам «Гравіс»? Той самий, який належить довіреній особі Президента — Олександру Волкову, і стосовно комерційних успіхів якого також не можна не говорити поза зв'язком з «особливими» умовами для ЗМІ, що мають такий (!)«дах».
Наступного дня в тих же «Новинах звідусіль» було заявлено про те, що, в обхід такого-то закону, підписаного Президентом, на «Гравіс» нагрянули з позаплановою перевіркою податківці Печерського району. У зв'язку з цим було згадано й СТБ (раптом! До цього «Гравіс» як в рот води набрав з приводу колег!), а також було заявлено, що каналу відомо: подібні дії податківців пояснюються замовленням певної політичної сили.. Цирк? Але ж тільки для тих, хто знає всі нюанси — і становища «Гравіса», і того, якою саме (!) політичною силою у нас можуть даватися замовлення фіскальним органам, і т. д., і т. п. А для основної маси глядачів, судячи з усього, єзуїтськи готується черговий міф.
При цьому потрібно врахувати, що саме «Гравіс» своїми «Новинами звідусіль» демонструє альтернативу лобовій, єлейній пропаганді УТ-1 і відверто нижчепоясній діяльності «пінчуківських хлопчиків» на «Інтері», На каналі створюють куди більш «гарний» продукт, де в якості наживки можуть розповісти й про дії інших, крім Л.Кучми, кандидатів у президенти, і дати вельми гостру соціалку, можуть використати не викривально-пафосну, а інтелігентно-іронічну тональність.
У тому, що подібна іміджмейкерська діяльність — значно професіональніша, сумніватися не доводиться. Як і в тому, що невтішний рейтинг Президента врешті-решт повинен спонукати «просунутих» членів президентської команди шукати альтернативні варіанти агiтацiї. Наприклад, той же відкритий лист Л.Кучми до В.Марчука — це також явно свідчення пошуку нових ходів у медіа-сервісі для Президента.
І ось тут-то саме глядачеві, котрий не бажає бути обдуреним, треба бути напоготові. Бо від того, що тухле яйце обгорнуть в красивеньку обгортку, воно не перестане бути неїстiвним. Але «продати» його легше. Тим більше, що вже практично роздавлене СТБ . Десь з кінця минулого тижня на «Вікна»-Новини просто боляче дивитися. Iнформація про інших кандидатів, крiм Презiдента, в ефірі СТБ у кращому випадку йде лише скупими рядками повідомлень інформагентств. Та й тексти журналістських коментарів — уже далеко не такі розкуто-неупереджені, як раніше. У результаті хто залишився в нашому, столичному ефірі, з тих, від кого можна отримати хоч би якусь інформацію про реальну ситуацію в країні? «Вісті» на ТЕТі — на жаль, лише суто міському каналі, та Сергій Набока, якого в ефірі ТРК «Ера» на УТ-1 тримають (до пори — до часу?), скоріше усього, як своєрідну «Таганку», за аналогією з радянською Москвою. В умовах такої стерильності національного ТБ комусь, навіть із тих, хто не «клюне» на явну туфту старих проектів, уже через місяць може видатися надзвичайно демократичним, плюралістичним той продукт, який будуть показувати «нові» іміджмейкери. Адже в кінцевому результаті все залежить від контексту! Довести, в тому числі і за допомогою ТБ, суспільство до стану висохлих рослин, що радіють краплі води (ковтку дозованої «вільної» інформації) — чи не це «благородна» мета для президентських PR-ників «нової хвилі», які Долганова і Вишинського, можливо, використовують лише як фон для своїх «базисних» проектів?
У зв'язку з цим — про прем'єри п'ятого сезону на «1+1». Безумовно, і новий нічний канал «Проти ночі», і оновлені «Телеманія» й «Поки всі вдома» — це крок уперед i докладний аналіз нових проектiв «1+1», в тому числі й «Проти ночі» — попереду. Але у зв'язку з нинішньою розмовою важко утриматися від нотаток «на полях». Очевидно, свій внесок в передвиборну кампанію Кучми «1+1» довелося вносити у вигляді наполегливих звернень до теми комуністичного минулого країни. І що можна сказати проти питань для обговорення в інтерактивному режимі в нічному каналі «1+1»: «Хто є найбільшим міфом нашої історії: Ленін, Сталін, Хрущов, Горбачов?» чи «Що треба робити з пам'ятниками Леніну?». Як і проти, скажімо, дуже грамотно і точно зроблених сюжетів в «7 днях» УТ-1 про голодомор, сталінські репресії, котрі з певного часу йдуть там постійно? Все — правда, все потребує осмислення, але коли йде очевидна концентрація уваги саме на цю тему, саме в період президентських виборів, саме тих виборів, де найбажаніший варіант для чинної влади — вийти у другий тур з «червоним реваншистом» то факту спекуляції цією темою.
Для «1+1» — це, звичайно, один з найм'якших, гідних способів неначе й участі в іміджмейкерстві Кучми, і ніби зовсім опосередковано. Але іноді й такі досвідчені професіонали в ходінні по лезу бритви нашої т.зв. свободи преси все-таки не втримуються від бажання «підметушитися». Скажімо, нинішнього понеділка в «Проти ночі» вже надто награним був подив Данила Яневського у зв'язку з тим, що при обговоренні в передачі теми нетерпимості більшість учасників інтерактивного голосування на питання: «Що нам робити зі своїми противниками?» « вибрали варіант відповіді «Знищувати». Так, у передачі було багато сказано про причини такої тональності суспільства, передусім, знов- таки, у зв'язку з ідеологією комунізму. Але фактично нічого не було сказано про причини того, чому ж зараз, вже в нинішній Україні, де вже сім років комуністична ідеологія начебто ж не є пануючою, зберігається та ж нетерпимість. Спробам гостя студії — Миколи Рябчука, літературного критика, — говорити про те, що й зараз же в Україні збережена радянська система і в економіці, і в управлінні, і про те, що у нас як не було, так і немає громадянського суспільства — було покладено край Данилом Яневським відразу і безповоротно. Тим часом, навіть якщо не брати економічну, соціальну ситуацію в країні, не можна не говорити і ще про один аспект, що стосується безпосередньо й нас, журналістів. Наше суспільство від початку 20-х років було позбавлене можливості полеміки, дискусії, діалогу — які лише й здатні породити толерантність, повагу до чужого способу думок і т.д. В кiнцi 80-х суспiльство знову повернулось в цю атмосферу. Однак в кінці 90-х в Україні ця можливість знову була зведена до мінімуму. Бо скільки б хтось нам не говорив про те, що в країні вільно існують різні — і опозиційні, і лояльні до влади ЗМІ, насправді ж той вибір, котрий, начебто, існує у народу, і та полеміка, яка ніби ведеться в суспільстві — це ж лише для маргіналів, хоч би в зв'язку з кількістю опозиційних видань у країні, що неухильно зменшується. Переважають же дві позиції, що протистоять одна одній і не вступають у діалог: знизу — люмпенів, і згори — можновладців. Звідки ж в суспільстві візьметься терпимість і толерантність? І хіба не винні в такому стані суспільства не тільки ті комуністи, які тероризували цю країну 70 років, і не тільки ті, які зараз хочуть влади, але й чинна влада, котра прагне продовжити своє правління на другий термін, котра розігрує карту «червоної загрози» і водночас мало чим відрізняється від нібито своїх основних лівих конкурентів, в тому числi i в характерi взаємостосункiв з пресою? І хіба не винні в цьому і ми, журналісти, куди більше сил тратячи на вдосконалення у професіоналізмі виконання політичних замовлень або мотивації власних компромісів, аніж на відстоювання в пресі і на ТБ принципів громадянського суспільства? Правильно відповів Микола Рябчук Данилу Яневському, що такий стан суспільства викликаний і тим, що «ви погано знiмаєте, я погано пишу». Чи в когось є на це що заперечити ?
