Нормальна розмова як телевізійний жанр
Я чекала прем’єри на Новому каналі програми Тараса Чубая «Живий звук». Творчість цього музиканта і композитора, який представляє інтелектуальний музичний зріз, багатьма сприймається неоднозначно, але я належу до шанувальників Тараса, його музика часто резонує з моїм настроєм. Тим більше застережень виникало в мене перед появою Чубая в ролі ведучого. Ми призвичаїлися до поверхових музичних програм, які підміняють музичну критику та огляди на іміджмейкерські жанри, тому і виникало побоювання, що Тарас Чубай піде протореною дорогою. Втім, ми змогли побачити нетипового для сьогоднішнього телебачення ведучого. Він не став оглядати чи критикувати, він максимально наблизився до образу непрофесіонала в ефірі, який зацікавлює нас своїм щирим інтересом до гостя, нестандартною поведінкою, відвертістю, не позбавленого рефлексій і делікатності.
В гостях у Чубая були Кузьма і Шура з гурту «Скрябін». Музиканти говорили з музикантом-ведучим так, що їх розуміли немузиканти і не тінейджери, вони говорили однією мовою не тільки один з одним, але й однією мовою з глядачем про нормальні, повсякденні для них речі: як пишеться музика, яким видався Київ, коли Кузьма і Шура переїхали в столицю, якими будуть наступні проекти гурту. Чесно кажучи, «Скрябін» відкрився для мене з несподіваного погляду: це були люди, які самоусвідомлювали, самоідентифікували себе як громадян через музику, це були емоційно сильні особистості. Камерність програми тільки посилилася, коли троє людей, ніби відгородившись від простору по той бік екрану, «вживу» виконали нову пісню зі спільного проекту «Пісні УПА». Це була неконцертна версія, але надзвичайно емоційна, навіть без чудес оранжування!
Здається, Новий канал знайшов і вдалий формат, і вдалого ведучого для своєї музичної програми. Тарас Чубай володіє головним — енергетикою, яку не спроможна «з’їсти» камера, і яка передається через ефір.
