Новини з... підпілля

Редакції газет, які на сьогодні фізично перебувають у Донецьку й області, підпали під вплив з боку озброєних представників «ДНР», про що зокрема неодноразово писав «День». Трохи краща ситуація з інтернет-виданнями, оскільки онлайн-редакція має можливість працювати віддалено. Журналістам доводиться дистанціюватися, збирати інформацію на місцях стає набагато складніше, але все ж таки можливо.

Ще у відносно мирний час, у лютому, колишній депутат Донецької міської ради, член партії Наталії Вітренко Володимир Хоменок, на мітингу на підтримку «Беркуту» й уряду Януковича, під час своєї промови звинувачував журналіста, який його знімав, у брехні. Також чинний секретар міської ради, член Партії регіонів, Сергій Богачов 8 лютого закликав прибічників піти і не допустити опозиційного мітингу біля обласної прокуратури. Там ці «мирні протестувальники» тримали плакати «Вони хочуть знищити Донбас» зі світлинами донецьких активістів і журналістів, вигукуючи речення: «Янукович, дай наказ!» У березні, коли Донецьк лише почали заполоняти сепаратисти, їхні псевдолідери вже висловлювали тези про те, що редакційну політику деяких ЗМІ в Донбасі потрібно змінити. Причому говорили це з натяком, що в разі чого, «ДНРівці» знають адреси всіх неугодних редакцій і їхніх журналістів. Після розпочалася черга побиття, нападів, псування апаратури, захоплень у заручники...

Зараз і поготів псевдоуряд самопроголошеної республіки зажадав від усіх ЗМІ на Донбасі в десятиденний термін пройти процедуру перереєстрації в ДНР.

Усередині захопленої Донецької облдержадміністрації з’явилися цілі стенди зі світлинами активістів і журналістів. Підписи під ними свідчили, що необхідно знати в обличчя цих «ворогів народу»... І якщо попервах такі повідомлення ввергали громадськість в шок, то зараз це сприймається як черговий типовий виток розвитку подій на сході країни.

Примітним є те, що, наприклад, у Києві журналістів і ЗМІ, які виявляють сепаратистські настрої, ні суспільство, ні офіційна влада не намагаються «позбутися» — тобто покарати згідно із законом. Тим більше, не йдеться про напад на офіси та людей. Мирна «боротьба» з такими медіа зустрічається виключно як ініціативи окремих громадських активістів — пікет редакції газети «Вести» чи привселюдні заяви про необхідність закрити передачу Савіка Шустера. І, навпаки, останній випадок із журналісткою та оператором «Громадського телебачення» Анастасією Станко та Іллею Безкоровайним, яких самопроголошена республіка ЛНР захопила в полон і звинувачує в шпигунстві, лише підтверджує факт, що навіть спроби «інакодумання» на Донбасі стають неможливими і припиняються, зокрема й фізично.

«СКЛАДНО БУТИ НЕЙТРАЛЬНИМ»

Костянтин РЕУЦЬКИЙ, співкоординатор луганського проекту Informator:

— За стандартами, медіа повинні залишатися медіа в першу чергу, а не бути про- або контра. Але зараз, звичайно, складно бути нейтральним і, так чи інакше, не висловлювати своїх симпатій. Раніше ЗМІ і журналістів, які висловлювали проукраїнську позицію, було достатньо (зокрема й сайти citynews.net.ua і «Східний варіант» v-variant.lg.ua, які працюють зараз). Але на даний момент у журналістиці Луганська серйозна криза. Оскільки працювати, як і раніше, — дотримуватись стандартів, працювати в полі, робити матеріали, брати коментарі — стало в якийсь момент просто неможливо і небезпечно. У травні був період, коли наша журналістика опинилася в колапсі: велика частина працівників ЗМІ виїхала, а ті, хто не виїхав, змушені були ховатися. Виявилося, що звичні стандарти вже просто не працюють. Зараз журналісти Луганська мають перебудовуватися відповідно до реалій.

Саме у відповідь на цю кризу з’явився ресурс informator.lg.ua. Цей сайт роблять луганські журналісти, які змушені були переосмислити підходи до своєї роботи. З тих чи інших причин частина з них була змушена виїхати з Луганська, декілька осіб залишилося там, але теж вони не можуть працювати, як і раніше. Сайт робимо переважно на ентузіазмі, за цим проектом ніхто не стоїть, у нас немає інвестора. Журналісти роблять це, бо відчувають певний обов’язок перед своїм містом і регіоном. Після завершення військових протистоянь, гадаю, сайт залишиться новиним, але ми спеціалізуватимемося на розслідувальних матеріалах. Місія цього проекту — наближати зміни в нашому регіоні. Дуже довго ми перебували в стагнації, занадто багато було корупційних схем, а розслідувальної журналістики в Луганську, за великим рахунком, не було.

Активізація військових дій навряд чи якось позначиться на роботі сайта, окрім того, що роботи додасться. Зараз ми продовжуємо активно шукати інформацію через мережу наших інформаторів, активістів і просто активних людей, перевіряємо її і прагнемо оперативно подавати.

«ЖУРНАЛІСТИ ІНКОЛИ ВІДЧУВАЮТЬ СТОКГОЛЬМСЬКИЙ СИНДРОМ»

Сергій ГАРМАШ, головний редактор донецького сайта «Остров»:

— Зараз у Донецьку залишилися ті ж, умовно кажучи, проукраїнські сайти, які завжди такими й були: «Остров», «Новости Донбасса», NGO.donetsk.ua, «062». В інших ЗМІ якщо й були якісь прояви державницької позиції, то це, скоріше, залежало від особистої позиції журналістів, а не політики редакцій. Таким ЗМІ зараз складно, оскільки без чіткої позиції, яка пояснює потребу бути собою за умов ризику для життя, працювати важко. Та й аудиторії своєї в них немає, оскільки аудиторія зараз теж чітко розділилася за ідеологічними ознаками. Але найскладніша ситуація, мені здається, в містах області. Бо в маленькому місті все «на виду», і якщо місто захоплене терористами, то залишатися собою навряд чи можливо. Часто люди навіть приймають позицію терористів, починають щиро в це вірити, бо в них немає іншого виходу, вони починають себе виправдовувати — свого роду стокгольмський синдром.

Редакцію ми давно вже розпустили — працюємо віддалено. Багато журналістів, особливо публіцисти, виїхали за межі області. Працювати дуже складно. Самопроголошена влада видала розпорядження, що в десятиденний термін потрібно пройти в них державну реєстрацію. Природно, ми цього не робитимемо, оскільки не розуміємо що таке «реєстрація в самопроголошеній республіці».

Умов для нормальної журналістики в Донецьку зараз немає. Однобічність подачі інформації наявна, і про це потрібно говорити відкрито. Але для цього «та сторона» створила певні умови. Наприклад, вони однозначно не приймають усе, що ми пишемо, не акредитують нас, більше того — нам просто небезпечно з’являтися на їхніх заходах. Тобто вони самі нас закрили від себе, і у нас немає можливості об’єктивно висвітлювати їхню позицію, якщо вона у них, звичайно, є. Ми можемо писати лише про те, що бачимо, — в цьому і є ресурс нашої журналістики на даний момент.

На військовій передовій у мене немає своїх людей, тому з активізацією АТО ми писатимемо, як і раніше, про те, що відбувається в місті і області, зі слів очевидців і з офіційних джерел. Нещодавно вони викрали нашого позаштатного кореспондента і блогера Сашка Чернова. Ми вже тиждень нічого не знаємо про його долю. Природно, що за таких умов ніхто не почувається в безпеці. Тобто зараз ми працюємо начебто всупереч усьому, з надією на щось добре.