Олександр РОДНЯНСЬКИЙ: «Ми звикли замикатися у «власних пісочницях»

ЛОВЛЯ «НА ЖИВЦЯ» І РЕАЛЬНИЙ БІЗНЕС

— Пане Олександре, чому в Росії виникла потреба у створенні молодіжно-розважального телеканалу. Може, у них всі основні політичні новини вже відбулися?

— Аудиторія стомилася від політизації. Тим більше, що в нас сформувалася звичка сприймати новини в консервативному вигляді. У Росії більш розвинутий телевізійний ринок, тому там, природно, існує значно більша розмаїтість жанрів, програм, шоу і, як наслідок, форматів каналів. Хоча політичні новини, як і раніше, дуже актуальні та популярні. Але Росія вступила у фазу спокійного розвитку. Тому мені здається, що на цьому тлі можна говорити про успіх СТС, який попередня команда менеджерів привела на четверте місце серед телеканалів. Особливо якщо врахувати, що йдеться про канал, на якому немає політичних новин і який націлений на молодіжну аудиторію. Звичайно, такий канал «гарного настрою» доречний завжди та у будь-якій країні.

— І в Україні теж?

— Я в цьому впевнений. Просто всі ми знаходимося в полоні оманних уявлень про те, яким чином потрібно робити ТБ. Вони найчастіше будуються на тому, що ТБ в Україні так і не стало реальним бізнесом. Ми не сприймаємо його з економічної точки зору, а винятково як політичний інструментарій, коли на каналі обов’язково повинна існувати впливова новинна програма. А всі інші проекти — фільми, серіали, шоу — мають, скоріше, відігравати допоміжну роль рейтинг- мейкерів, тобто «живця» для потенційних глядачів новин, у яких будуть висловлені та позначені головні речі. От, власне, для чого робиться в нас ТБ. А в Росії, наскільки я розумію, найбільші підприємці, яких за звичкою називають олігархами (хоча на сьогодні вони вже такими, мабуть, не є), допомагають компаніям, частковими, а найчастіше міноритарними, акціонерами яких вони є. Допомагають придбанням тих чи інших пакетів, впливом на розвиток виробничої бази, а також у рішенні конкретних телевізійних завдань. Тому що там ТБ — реальний ринок і реальний бізнес.

РІЗНИЦЯ — 1:10

— Ви вже багато років працюєте на телевізійному ринку, є одним із творців «1+1», безумовно, знаєте, як міняється економічна привабливість телевізійної справи в Україні?

— Ми зараз на підході до ринку. Просто це мало хто відчув. Якщо СТС у Росії, займаючи четверте (а якщо узяти до уваги ТВ-6, то — п’яте) місце, є прибутковим каналом, то в Україні це неможливо. В Україні, щоб канал був прибутковим, потрібно, щоб він знаходився на першому чи другому місці: обсяг ринку не такий великий, щоб прогодувати всіх учасників. Але, так чи інакше, і в Україні цей ринок росте. І росте досить стабільно. Але все ж це непорівняно з обсягами російського ринку. Різниця — 1:10. І ця різниця призводить до того, що в Росії йдеться про дуже великі гроші і, відповідно, про дуже великі інвестиції. Це відбивається і на обсязі телевізійного виробництва, що постійно підвищується, і, природно, на його якості: чим більше витрачаєш — тим більше талановитих людей залучено, чим більше спроб — тим краще виходить.

«ТУТ Я ДУЖЕ ЧАСТО СТАЮ ОБ’ЄКТОМ ДИДАКТИЧНИХ ЛЕКЦІЙ І ПОВЧАНЬ ПРО РОЛЬ ТБ»

— Останній відрізок політичного життя України — парламентські вибори — показали, у чому суть проблеми: політики і ТБ. У зв’язку з цим з’явилися коментарі, що ви своє рішення прийняли, з огляду і на політичну ситуацію...

— Якщо відверто, то я не бачу тут для себе політичних мотивацій. З одного боку, у моєму рішенні, якому передували кількаразові бесіди та дискусії як із тими, хто робив мені ці пропозиції, так і з тими, хто розуміється в телебаченні, є, безперечно, сугубо професійний телевізійний зміст. Тут зовсім очевидні телевізійні перспективи об’єднання ресурсів (я маю на увазі і фінансові, і креативні, і виробничі) двох компаній, що існують на різних ринках. Компаній, які дуже схожі за структурою аудиторії (у «1+1» вона значно ширша), адже завдання і полягає в тому, щоб розширити аудиторію. Компаній, у яких схожа система організації процесу, пов’язана з роллю американських інвесторів — СТС на 75% належить американській компанії «Story First Communication». Тобто системна робота — звітність, планування, бюджетування і проектування — дуже схожа і для мене зрозуміла.

— Один з українських політтехнологів у своїх коментарях із приводу вашої нової посади сказав, що вас виштовхнула з країни українська номенклатура, яка не цінує таланти...

— Мене важко виштовхнути з тієї причини, що я не тільки керівник компанії, а й її співвласник. Але якщо коментувати таке висловлення, то можу сказати точно, що за рідкісним винятком в Україні ніхто не розмовляв зі мною, досить шанобливо ставлячись до права професіонала на прийняття рішень, як ті, хто зробив мені пропозицію. Я дуже часто тут стаю об’єктом дидактичних лекцій і повчань про роль ТБ. І мені рідко вдається не те щоб заперечити, а мати можливість висловитися з цього приводу. У випадку ж з Москвою розумієш, що там люди усвідомлюють те, що не повинні переходити меж: вони твердо формулюють свої завдання і чекають ясної відповіді. Тут не питання виштовхування — виштовхнути важко, але можна втомитися від неуцтва, від убогих політичних — я б навіть сказав, маніакально-політичних — схем, від невмотивованих, прийнятих під впливом емоцій, рішень. І в цьому плані дуже хочеться ясності. Я завжди був прихильником відкритих правил гри і дуже ясних завдань. Реакція в Україні на те, що пролунало повідомлення до того, як я про це оголосив, була часом специфічною.

Найголовніше, що всі без винятку версії, що з’явилися, були політичними. От що засмучує. Не з’явилося жодної телевізійної.

— Мало хто живе професією?

— Так. Дуже точно сказано. Усе те, що для мене є справді цікавим, заради чого, власне, усе це затівається, те, чим реально можна пишатися, раптом стає взагалі нецікавим. Я вже не кажу про те, що більшість узагалі не реагує на події телевізійного життя, які реально є подіями. У нас же воліють нав’язувати неосвічену схему примітивних політичних технологій.

— Це все — через відсутність реальної справи. Очевидно, що запрошення вам є почасти втішним, тому що воно — наслідок нормальної конкуренції. Якщо професіоналізм оцінюється ринком, де велика ємність, де великі завдання, то це потрібно сприймати з приємними емоціями. Наскільки компаньйони виявляться відповідними до ваших нинішніх уявлень, безумовно, покаже практика. Адже «Альфа-груп» політично не «дистильована», має політичні інтереси.

— Напевно. Більше того, я не знаю, чи є в «Альфа-груп» політичні інтереси в Україні. Я у своїх розмовах ніколи про політику не говорив, це взагалі не було навіть предметом обговорення. До того ж умовою є неучасть компанії СТС і моя особиста в політиці. Ось це обговорювалося. І принциповим є небажання акціонерів будь-яким чином впливати не тільки на українську політику, а й на російську теж. У будь-якому разі, якщо вони політично «недистильовані», то це виявляється не через медіа. Це досить могутня структура, щоб виражати свої позиції в тих політичних структурах, які здатні приймати рішення чи впливати на прийняття рішень. «Альфа-груп» є міноритарним власником. А мажоритарний, «Story First Communication» — уже був в Україні, він створив свого часу ICTV. Можна сперечатися про їхній глядацький і діловий успіх, але те, що жодних сумнівів не викликає відсутність якої б то не було політичної заангажованості, це зовсім очевидно.

«ДО НАТИСНЕННЯ КНОПКИ»

— Ви вступаєте в телеринок із високою густиною особистостей з ідеями. Незважаючи на це, ви збираєтеся встигати і тут, і там.

— Я хочу пояснити. Це зовсім не так примітивно, начебто є одна компанія, якою можна керувати по понеділках, середах і п’ятницях, і друга, де працюєш по вівторках, четвергах і суботах. Це не так. СТС — це компанія, зацікавлена в якісному продукті. «1+1» — це компанія, яка одночасно і зацікавлена в якісному продукті, і частково може його робити. СТС не є виробником, а «1+1» — компанія, яка виробляє. Йдеться про спільне виробництво. Не про те, щоб щось відбувалося в Києві, щось у Москві, і щоб окремі проекти йшли трошки там, а трошки тут. А про те, щоб були спільно скоординовані та продумані ті плани, що дозволять вийти на новий рівень виробництва.

— Як відреагували на ваше рішення партнери, конкуренти, колеги по московській тусовці?

— Ті, думку яких я ціную, реагували позитивно — я з ними радився. Звичайно я приймаю рішення після багаторазового обмірковування: до натискання кнопки, як вчать у кіно. Зовсім зрозуміло, що російський ринок сьогодні має ключове значення для нас. І працюючи з ним по-дідівському, можна опинитися у величезній залежності від його продукту й від доброї чи злої волі менеджерів його телекомпаній. Багато в чому моє рішення — це відповідь на ситуацію, у якій можна було б опинитися, скажемо, через півтора року — я собі чітко уявляю обсяг якісного продукту, що незабаром обрушиться на Україну i який виробляється російськими компаніями — причому навіть не ГРТ і не НТВ.

ПРО СИНДРОМ «БРАТА ДАНИЛА»

— У «Дня» з «1+1» із самого початку взаємні симпатії — почасти ще й тому, що ми випускали продукт, що ідентифікувався як національний. Це було принципово важливим, тому як виробників було дуже мало. Ви відчуваєте можливість займатися цим далі?

— Звичайно ж і я, і канал будемо займатися цим далі. Є кілька аспектів. Це принципово, щоб український бренд витримувався.

На «1+1» є обсяг журналістського мовлення, що допомагав утримувати вигляд авторського каналу. І цей блок розвиватиметься далі. Ми хочемо проводити технологічно ясні кампанії. Так, «Подвійний доказ» має свій план на п’ять — шість програм уперед: їх пишуть, редагують і випускають в ефір. Точно так само можна довести ситуацію до планування в усіх аспектах, тобто до звичайного професійного підходу, якому так часто опиралися люди, звичні до ручного керування, далекі від принципів цивілізованого погляду на творче підприємство, яким є ТБ. Телебачення — це завод із активним творчим елементом. Це поєднання театру й заводу. Від заводу в ньому — необхідність конвеєра, від театру — необхідність вибору репертуару й точного влучення в аудиторію.

— Про репертуар. «За склом» мало високий рейтинг у Москві, а нашу публіку програма залишила байдужою. За всієї інтернаціональності розважальної програми чи не турбуватиме вас більше створення продукту, який би добре продавався в Москві? Й чи не буде так, що в нього завжди буде експортний варіант?

— По-перше, у «За склом» перший сезон був дуже успішним. Другий провалився — і в Росії теж. Його зробили дуже погано — тоді у ТВ-6 були проблеми. На жаль, творчо він не вийшов. Перший тиждень «За склом-2» тримав аудиторію, на другий почав програвати. Ми прийняли для себе, що лютий програно — і спробували повернути аудиторію. Це вдалося зробити в березні. Ми для себе серіал «Ніна. Розплата за кохання» перейменували в «Ніна. Розплата за лютий». Тоді ж у нас з’явилося багато нових проектів. Але річ в іншому — завжди потрібно робити якісне ТБ. Усе ТБ, яке буде орієнтовано на серйозні суспільні та культурні контексти, повинно бути українським. Воно не може бути зроблене для аудиторії російської — за винятком тих випадків, коли потрібно буде зіставити точки зору росіян і українців. Але якщо йтиметься про проект, у якому братимуть участь СТС і «1+1», то зрозуміло, що там мають бути і росіяни, і українці. Наприклад, у проекті під назвою «Найрозумніший», який ми будемо робити спільно, — 24 учасники, 12 українців і 12 росіян. Гра не на гроші, а на статус найрозумнішого. Тому я усвідомлюю те, що «1+1» не зміниться радикально. Канал буде триматися за свій бренд завжди.

— Якось ви сказали, що західний менеджер не буде успішним у Росії. Вам не здається, що і на вас чекають труднощі, схоже, російська аудиторія трохи інша, ніж українська — у неї є, принаймні у певної частини, синдром «брата Данили».

— Думаю, що канал СТС позбавлений цього синдрому. Але, як мені здається (я можу й помилятися) у російської публіки це є, більш того — є канали, які є носіями цього настрою. Але канал СТС — це інший канал, універсальний, західний. Для українського глядача він значною мірою звичний — побудований на шоу, західних серіалах молодіжного плану, фривольних розмовах, різнобарвній графіці. При цьому він дуже позитивний. Його творцям багато чого вдалося досягти, але безперечно, що необхідно ще більш серйозно розширити аудиторію каналу — при тому, що вони зараз твердо стоять на ногах у фінансовому плані. Мені здається, що я добре розумію аудиторію, що дивиться таке ТБ.

«Я ЙДУ НА СТС БЕЗ БУДЬ ЯКИХ ПОЛІТИЧНИХЗАВДАНЬ»

— Запрошення московському журналісту Дмитру Кисельову працювати в Україні наше медіа-товариство сприйняло неоднозначно, а реакція декотрих його представників була нездоровою. Чи можлива в Росiї реакцiя такого типу на ваше призначення?

— Думаю, навряд чи. З двох причин. По-перше, я дуже добре знайомий із російським телесередовищем — в ньому я не чужий. І друге, я не вважаю здоровим осуд вибору людиною пункту прикладення своїх зусиль. Але Кисельова запросили для діяльності в політичному телебаченні, і незгода якоїсь частини аудиторії з позицією каналу переноситься і на Кисельова. Я йду на СТС без будь-яких політичних завдань. Тому я розраховую, що стільки критичного пафосу стосовно мене не буде. Хоча, напевно, деякій частині ринку може і не сподобається. Чому б і ні? Це природні речі. Але мені насправді дуже цікаво. Мені подобається російський ринок. Він конкурентний, у ньому є багато талановитих людей — і дуже цікаво за всім цим спостерігати. Тому — чому не пограти в серйозну гру? Ми звикли замикатися у «власних пісочницях», оголошуючи себе або безперечними авторитетами у своїй сфері, не маючи на те підстав, або — моральними авторитетами, що заміняє собою у відомих випадках професіоналізм. Єдиний же спосіб встановлення авторитету — це конкурентна боротьба.

— Здається, що в цьому випадку ви — «піонер глобалізації».

— Чому ні? Ще років п’ять тому я говорив про можливість існування українських транснаціональних компаній. Але сам факт реакції на моє рішення говорить про те, що ми морально ще не готові до подібного.

— Ми не впевнені у собі?

— Так. Ми морально не готові, наприклад, до купівлі заводу в Росії. Але я знаю, що є таке. Розумний менеджер, продюсер, зрозумівши, що там більший ринок, більший попит, завжди прагнутиме придбати там ще одну компанію.

— Всі українці переселяться туди, а тут керувати буде нікому. Це було багато разів.

— Так, було. Але чому повинні переселятися всі? Раніше це була одна країна. Тоді існувала своєрідна піраміда — і, природно, краще було знаходитися на її вершині. Сьогодні інша ситуація. Я готовий до непередбачених поворотів. Але абсолютно переконаний, що в Україні повинне існувати мейнстримівське якісне ТБ, орієнтоване на широку українську аудиторію. Саме в цьому — майбутнє ТБ.

Крім того, що я — керівник каналу, я ще і співвласник, та ще — співвласник, який відповідає перед іншими співвласниками за успіх підприємства — і я не знімаю із себе цих зобов’язань. Навпаки, я вважаю це додатковим імпульсом. Звичайно, ідеально купити телекомпанію в якій-небудь іншій країні. Будь-яка успішна людина прагнула б зробити подібну покупку в Росії, тому що це на сьогодні єдиний мегаринок, що розвивається. Але оскільки ми — українська компанія — в силу зрозумілих причин позбавлені цього — то чому не спробувати піти іншим шляхом?

— У будь-якому випадку всі ми будемо з великим інтересом стежити за вашими, сподiваємося, успіхами — можливо, багато хто зробить висновок про те, що не страшно освоювати нові простори.