ОПИТУВАННЯ «Дня»

2. Центрвиборчком видав постанову про діяльність ЗМІ у період виборів. Як ви вважаєте, чи зіграє воно позитивну роль у справі демократичного проведення виборів, чи, може, це своєрідна «палиця» для опозиційних ЗМІ?

Олексій МУСТАФІН, «Інтер»:

1. З моєї точки зору, ситуація зі свободою слова в Україні останнім часом дещо поліпшилася. На більшості каналів і в багатьох газетах інформація стала більш різнобічною й менш заангажованою — частіше можна почути різні точки зору. Можливо, на ЗМІ благотворно вплинула передвиборна кампанія — телебачення й друковані видання хочуть бути (або виглядати) більш об'єктивними. Але важко прогнозувати, що буде у вересні- жовтні.

2. Відрегулювати діяльність ЗМІ під час передвиборної кампанії — ідея хороша й заслуговує на всіляку підтримку. Але чимало законів в Україні написано таким чином, що діяти у повній відповідності з ними просто неможливо, а отже, будь-якого неугодного громадянина легко «зробити» злочинцем. Шансів постраждати в цьому випадку набагато більше у ЗМІ, які мають свою точку зору.

Володимир ОЛIЙНИК, радіо «Свобода»:

1. Що стосується свободи слова, то державні видання зараз повністю підтримують виконавчу владу, зокрема Президента і прем'єр-міністра. Вони мають перед недержавними вищий ступiнь проникання на ринок мас-медіа, до слухача. Економічне становище незалежних видань фактично не те що слабке, воно просто ніяке. Є й приклади певного тиску. Останній — в Криму, де заборонили Чорноморській ТРК взагалі вести трансляцію. В Україні перед президентськими виборами провадиться справжня білорусизація преси. Дуже важко говорити про якусь її свободу. Зараз усі недержавні телекомпанії абсолютно під контролем. І будь- який крок вліво, крок вправо — а зараз саме ТБ формує основну думку електорату — контролюється владою.

2. Щодо ЦВК, то взагалі якось дивно, що ця установа взагалі займається пресою. Державною — будь-ласка: це передбачено законом.

Рівень законодавчого забезпечення діяльності незалежних ЗМІ є абсолютно слабким. Ми бачимо повну монополію держави, особливо режиму влади, на інформаційний простір України.

Марія МИСЬО, голова Програми правового захисту та освіти для ЗМІ при IREX ProMedia:

1. Мені здається, що судова влада, особливо Верховний суд, вже починає усвідомлювати важливі процеси у демократичному суспільстві. Вважаю, є підстави надіятися, що будуть зміни на краще.

Українська преса не завжди професійно працює з точки зору правової досконалості своїх дій. Через свій непрофесіоналізм вона вбачає тиск там, де його взагалі немає. Коли ж тиск є, то його насправді дуже важко відрізнити від звичайних претензiй.

2. Чим більше законів, тим менше свободи. У мене є конкретне зауваження не до постанови ЦВК, а до Закону про вибори президента. Там є положення, що коли певнi ЗМІ надрукували неправдиву інформацію про кандидата в президенти, то він може подавати свій матеріал для спростування недостовірних даних. Але тут виникають дві проблеми. Перша: хто вирішує, що цей матеріал — недостовірний? Хто може змусити газету надрукувати спростування, якщо це робиться не через суд? Друга: якщо навіть це спростування буде надруковано, чи має кандидат змогу після цього ще й подати судовий позов?

Ігор СЛIСАРЕНКО, ТСН, «Студія 1+1»:

1. Тривожить навіть не ганебний стан свободи слова, а той факт, що це не є пріоритетним питанням ні для кого.

Нещодавно я мав можливість поставити це питання одному ду-у-же відомому політику. Я нагадав йому його ж інтерв'ю десь восени 1994 року, де він попереджував, що свобода слова в Україні починає звужуватися. Він і тепер вважає, що ситуація погіршилася. «Ну не можна тримати людину майже рік у СІЗО…» — це про одного опального редактора газети. Нашу розмову перервали, і я, на жаль, не встиг запитати, а чому власне він — певно, найвідоміший українець у світовій політиці — не використав свій авторитет, не вдався до апеляцій до знайомих йому особисто лідерів країн, щоб захистити хоча б цього одного редактора…

2. Я погоджуюся з думкою видатного австрійського політика ХIХ століття Меттерніха про те, що даровані від Бога свободи можна знищити у законі, спрямованому нібито на їхній захист. Зайвий доказ — український досвід. Законів багато, і всі вони розлогі — а користі жодної.

Щодо виборів, мусить бути принаймні одне чітке правило: медіа надає право голосу всім кандидатам на рівних умовах, або ж не надає нікому.

Ігор ЛУБЧЕНКО, голова Спілки журналістів України:

1. Не можу сказати, що ситуація зі свободою слова змінилася на краще. Почастішали судові позиви, ініціаторами яких виступають посадові особи. Один голова району з Дніпропетровська подав позов на телекомпанію. Вона показала два райони міста і наголосила: в цьому районі благоустрій кращий, а в цьому — гірший. А керівник району, де справи гірші, якраз вирішив балотуватися на посаду міського голови. І він подав позов на телекомпанію на 2 мільйони гривень. Це тому, що в нашій державі й досі не розмежовано, що таке критика, скажімо, за бездіяльність, а що — образа.

Наша Спілка журналістів закликала всіх колег, незалежно від їхнiх політичних поглядів, підтримати лише тих кандидатів, які чітко заявлять про свою вірність правам людини, зокрема свободі слова.

2. Позавчора в Центрвиборчкомі відбулася розмова його голови Рябця з представниками та керівниками ЗМІ. Було багато суттєвих виступів, зауважень та пропозицій щодо вдосконалення цієї постанови. Врешті Рябець сказав, що, виходячи з цих зауважень, будуть прийняті зміни та уточнення до постанови щодо ЗМІ в період передвиборної кампанії. Так що поки що важко говорити, який остаточний вигляд ця постанова буде мати.