Переяславська рада: вічний вибір?
У понеділок «Документ» («1+1») знову досліджував історичні причини й наслідки Переяславської ради. Хоча позаду січнева ювілейна дата і багато всякого вже сказано, але не дає спокою ця сторінка нашої історії, тому що, хоч би скільки про це говорили, а однозначних відповідей немає, а може й не буде.
Фільм про те, як «були ми козаками», показаний у рамках «Документа», нічого нового до раніше розказаного не додав. Це не означає, що був він зайвим або не потрібним. Хмельницький — особистість неоднозначна, а залишені свідчення його сучасників суперечливі й сумбурні. А сам він, від першої особи, говорив мало — «Політики не люблять говорити про себе правду, й він не любив». Не ідеалізуючи гетьмана, творці фільму, як і автори інших теледосліджень, сходяться в одному: не відразу він вирішив «воювати за віру православну», а після заподіяної йому кривди. І місію визволителя українського народу усвідомив не с початку свого шляху. Але коли усвідомив, «із загального хаосу виникло підгрунтя держави з пам’яттю про Київську Русь». Вийшло, самі собою виникли. А якщо не саме собою це сталося, то документалісти не потурбувалися про те, щоб процес зародження ідеї своєї державності та виникнення «її підгрунтя» був зрозумілим для телеглядачів. Так, події, про які йдеться, затерті істориками, які трактували їх відповідно до ідеологічних установок держав, які вони обслуговували. І наскільки сьогоднішні дослідники будуть неупередженими — ще питання. Творити кумирів та ідолів — погана звичка, але боротися з нею не так просто, як здається. Дуже не хочеться, щоб, створюючи галерею українських героїв, ми йшли протарованим шляхом, лакуючи й підправляючи нечисленні образи історичних особистостей, приписуючи їм неіснуючі, але втішні, з нашого погляду, мотивації. Як сказав при обговоренні фільму україніст із Бостона, сучасне осмислення історичних подій завжди кон’юнктурне. А добратися до істинних причин поворотних моментів історії народу, оповитих серпанком століть і нашаруванням численних пояснень, інтерпретацій і трактувань, дуже непросто.
Поки однозначно можна сказати, що й до Переяславської ради, й після вибір треба було робити з двох лих, визначаючи менше. Тому сьогоднішнє основне питання до гетьмана, — чи те зло він вибрав? Але хто візьметься на нього відповісти, враховуючи, що історія не терпить умовного способу.
Хмельницький вибрав «східного царя, православного», віддавши «під його руку» 166 міст і містечок. Ілюзій щодо цього не мав, у те, що «і буде нам щастя», не вірив. Тому, як стверджують творці фільму, неабияк страждав через сумніви, що його мучили й швидко підтвердилися. І козаки під московського царя йти не хотіли, готові були воювати з усіма, «за себе, за свою Вітчизну» і бути «ні з ким». (Може, до Дня захисника Вітчизни нам цей фільм і показали?) А воювати вони вміли, їхні мужність і безстрашність, навички й військова доблесть визнавали й поважали противники. Усі противники, незалежно від віри та присяги. Але тоді своя держава «не склалася». Чи Переяслав винен у цьому? Версій багато, але ясності немає.
Однак, як зауважили під час обговорення фільму експерти й ведучий, є «болюче відчуття загубленості на своїй території». Може, все тому, що нам незалежність дісталася без крові й подвигів? А може, вибір між Сходом і Заходом — наш вічний вибір?
