Повість про вродженоукраїнський телеканал
«Ти не один!» — цей слоган, придуманий свого часу засновником каналу «1+1» Олександром Роднянським, знають мільйони вітчизняних телеглядачів. Тому не дивно, що саме він став назвою для книжки, до якої ввійшли нариси з новітньої історії українського телебачення, які належать перу Юрія Макарова, Ольги Герасим’юк і Станіслава Чернилевського, — «три освідчення в любові своїй професії та своїй країні».
Як зазначив на презентації видання, що відбулася у вівторок у київській книжковій кав’ярні «Бабуїн», Юрій Макаров, це не корпоративна книжка й не розширений буклет каналу «1+1», а «щирі рефлексії». Про те, що книжку в жодному разі не можна сприймати як замовлення керівництва каналу, сказав і генеральний продюсер «1+1» Володимир Оселедчик, який, як він зізнався, не бачив жодного рядка із цієї книжки до того, як вона була готова.
«Наша компанія називається «Студія «1+1». Чому «студія» — зрозуміло, це і відсилання до нашого спільного (кінематографічного. — М.М. ) досвіду, й особливий тип ставлення до творчої роботи. Студія — експеримент, ентузіазм, поривання (хоча, якщо подумати, студія ще й передбачає камерний характер зусиль, а ми збиралися вести мовлення на п’ятдесятимільйонну країну, але це вже лінгвістичний педантизм)», — пише у своїй частині книжки Юрій Макаров. Незважаючи на те, що на сьогодні зі студії з загальною кількістю співробітників близько 20 «1+1» виріс до компанії, де трудяться понад 700 людей, канал — на відміну від багатьох своїх конкурентів — не є просто фабрикою з виробництва, розфасовки й поширення телепродукту. Залишилося — принаймні у так званих брендових проектах — і особливе ставлення до роботи, й експеримент, і поривання. Осмислити феномен «1+1» журналісти (зокрема й нашої газети) намагалися неодноразово. Тепер, через дев’ять років, що минули з часу заснування телеканалу, про те, як створювалося українське телебачення взагалі й телеканал «1+1» зокрема, розповіли безпосередні учасники цього процесу.
У своєму нарисі «О! або Співучасть у чуді» Станіслав Чернилевський зазначає, що «тільки студія «1+1» почала працювати як уродженоукраїнська телестудія». Спочатку йшлося про переклад українською фільмів світового кінорепертуару (з неодмінним упором на якість перекладу), потім з’явилися свої проекти й свої зірки. До речі, як зазначає Юрій Макаров, запалювання зірок на «1+1» не було самоціллю. «Їхнє розкручування означало, що ми намагаємося спілкуватися зі своїм глядачем через людей у кадрі, через систему облич каналу. Самі собою ці обличчя ставали сигналом для глядача, що він перебуває в новій телевізійній реальності. З ним, і одночасно від його особи, спілкуються свої!» І постійний глядач «1+1» дійсно відчуває зірок каналу «своїми». Можливо, тому, що на цьому телеканалі, за визнанням Ольги Герасим’юк, «шукали такий спосіб сказати, щоб люди, які сиділи біля екрана, думаючи про своє, або смажили яєшню на своїй кухні взагалі спиною до екрана, раптом забули про те своє і про свою яєшню, повернулися, підняли очі — подивитися, хто це таке сказав? Що це він таке сказав? Що він зараз покаже? А потім звикали слухати саме тебе...» І глядачі звикли. Інакше б канал не зміг залишатися по-справжньому загальнонаціональним.
Можна, звісно, любити чи не любити «1+1». Можна сприймати чи не сприймати те, що говорять його ведучі. Можна по-різному оцінювати ступінь його лояльності до діючої влади. А от ігнорувати цей телеканал навряд чи вийде. І тому книжка «Ти не один!», що вийшла в харківському видавництві «Фоліо» українською та російською мовами загальним тиражем п’ять тисяч екземплярів, має знайти свого читача.
