Про головних бенефіціарів польського закону

Президент Польщі Анджей Дуда, підписавши 6.02.18 оновлений закон про Інститут національної пам’яті, зробив великий дарунок працівникам інформаційних військ Росії. Водночас цим законом польський президент викликав обурення Ізраїлю й України, невдоволення США і радість польських націоналістів. Але найбільше щастя цей закон приніс тим людям у Росії, які спеціалізуються на розпалюванні ненависті до Заходу й України.

Закон запроваджує кримінальне покарання за використання формулювання «польські табори смерті» і поширення ідей про провину польського народу чи держави чи їхню співучасть у злочинах, вчинених нацистською Німеччиною. Окрім того, закон забороняє пропаганду в Польщі «бандерівскої ідеології» і заперечення геноциду на Волині.

Формулювання «польські табори смерті», справді, несправедливе. Те, що більшість нацистських концтаборів були на території окупованої гітлерівцями Польщі, не дає жодних підстав називати їх польськими. За цією ідіотською логікою можна і трагедію Бабиного Яру називати «радянським злочином», оскільки вона сталася на окупованій території СРСР.

Проте закон, підписаний польським президентом, має провокаційний характер і його ухвалення — серйозна помилка польської влади, що створює Польщі проблеми і з Ізраїлем, і з Україною, і з партнерами по Євросоюзу. Є рішення Нюрнберзького трибуналу, відповідно до яких у злочинах під час Другої світової звинувачено владу Німеччини і держав — її союзників. Польща до них не належить, тому звинувачення Польщі як держави і звинувачення польського народу загалом у Голокості не мають під собою правових підстав. А далі починається «публіцистика», проти якої фактично і спрямовано новий польський закон.

Провокативність нового польського закону передусім у тому, що він фактично забороняє говорити про злочини польських націоналістів і антисемітів, які — так, справді, були співучасниками Голокосту. І в даному разі не так важливо, чинили вони це з бажання зробити послугу німецьким окупантам, за щирим покликом свого антисемітського серця чи ними керувало банальне бажання оволодіти майном своїх жертв. Якої миті, з якого формулювання закінчується розмова про злочини польських (російських, українських, білоруських, інших) негідників і починаються звинувачення народу і країни загалом? Чіткої відповіді на це запитання закон не дає і дати не може, оскільки законом такі речі не регулюються.

Польський президент Анджей Дуда заявив про свій намір направити цей закон до Конституційного суду, аби з’ясувати, чи не обмежує він свободу слова. Я б дуже радив главі польської держави, поки їхній КС розбиратиметься із законом, переглянути передачу «Вечер» на телеканалі «Россия 1» від 7.02.18. Вважаю, йому стало б очевидне, хто став головним бенефіціаром нового польського закону.

«Попіл Клааса стукає в наше серце!» — дурним голосом кричав Соловйов, театрально стукаючи себе по тій частині тулуба, де, за його уявленням, має бути серцевий м’яз. Уся передача була побудована на спробах довести, що поляки й українці — народи антисемітські, і взагалі їм слід сидіти тихо й мовчати, замолюючи гріхи минулого. З цією метою «політолог» Куликов почав наводити статистику зменшення кількості євреїв у Польщі. «У вас у Польщі було три мільйони євреїв, залишилося 7,5 тисячі! Куди вони поділися?!» — несамовито волав «політолог» Куликов. Насправді, статистика ще більш вражаюча: за переписом 1939 року, тобто до початку окупації у Польщі мешкало 3,5 мільйона євреїв; за переписом 2002 року, 1133 особи в Польщі у графі «національність» зазначили «єврей».

Порівняння народів за рівнем ксенофобії — заняття корисне, але коли цим починають займатися професійні провокатори на чолі з Володимиром Соловйовим, то це заняття стає злочином, оскільки провокатори просто нацьковують народи один на одний, жонглюючи цифрами, окремими фактами і кидаючи брехливі звинувачення.

Можна наводити цифри зменшення кількості євреїв у різних країнах і на цій підставі робити висновок про рівень антисемітизму. До речі, в СРСР до війни, за переписом 1939 року було 3,02 мільйона євреїв; в Росії, за переписом 2002 року, їх залишилися 232 тисячі, а за переписом 2010 року — 157,8 тисяч. Мірятимемося антисемітизмом з поляками?

А ось ще низка цифр, які скрупульозно фіксує Інститут Катастрофи і героїзму Яд ва-Шем. Це поіменний список праведників народів світу, тобто тих, хто з ризиком для життя рятував євреїв під час Голокосту. Їх загалом у світі 26 513 із 51 країни. Список країн-лідерів за кількістю праведників народів світу варто було б показати на екрані як тло у соловйовській програмі. Ось перша п’ятірка:

У Росії — 204 праведники народів світу, тобто вона тут далеко позаду. Дотримуючись логіки Соловйова та його «експертів», зробімо висновок, що Росія у 33 рази менш праведна, аніж Польща, і в 12,6 менш праведна, ніж Україна.

Для того, щоб пожежа ненависті розгорілася до небес, Соловйову та його «експертам» треба впасти в керовану істерику, а для цього ворог має бути не десь далеко, а безпосередньо у студії. Для антиукраїнської істерики зазвичай запрошують «політолога» Ковтуна. Для антипольської — «політолога» Якуба Корейбу. Намагаючись захистити польський закон, Корейба пояснив обурену реакцію на нього Ізраїлю тим, що буцімто протестують здебільшого колишні радянські євреї, яких в Ізраїлі дуже багато. Якуб Корейба, як завше, сказав чергову дурість, яку ніяково навіть спростовувати. Але саме для виголошення дурощів його й запрошують до студії російських телеканалів, аби можна було його і його дурощі пред’явити росіянам і на цій підставі затаврувати Польщу. «Ви — класичний антисеміт!!» — радісно заволав Соловйов, не давши Корейбі договорити до кінця його чергову дурість. Соловйов ще досить довго кричав про антисемітизм Корейби, якому не допомогли його заяви, що він готовий негайно вирушити воювати за Ізраїль і взагалі почувається євреєм у душі. Йому все одно не повірили. І абсолютно неважливо, що в безглуздих словах Корейби не було жодних ознак антисемітизму. Для Соловйова звинувачення в антисемітизмі як кастет для гопника: завжди в кишені, у потрібну мить пускається в хід і б’є наповал. А вже винна жертва чи ні — в морзі розберуться.

У той самий час, як путінський телевізор у мільйонний раз звинувачує всі народи Європи і Америки (окрім, зрозуміло, росіян, які ніколи ні в чому не бувають винними, а завжди у всьому мають рацію) у всіляких злочинах, путінський режим вбиває громадян України і Сирії. Трагедія кожного народу унікальна за масштабом і специфікою. Гітлер організував вбивство 6 мільйонів, тобто половини всього єврейського народу, лише за те, що вони євреї. Путін убив понад 11 тисяч громадян України за те, що Україна не захотіла залишитися в орбіті російського впливу. А ще путінська Росія взяла активну участь у вбивстві не менш як 400 тисяч (за іншими оцінками, не менш як мільйон) громадян Сирії здебільшого заради того, аби випробувати своє озброєння і продемонструвати його світові.

Спільне в цих різних трагедій те, що у момент їх здійснення решта світу вдавала, що нічого особливого не відбувається і не зупинила вбивць. Так було з Гітлером, так зараз відбувається і з Путіним.