Путін та ідея
Путін знайшов, нарешті, національну ідею. Пропажа знайшлася на зустрічі президента з активом Клубу лідерів просування ініціатив бізнесу. А було так. Один з лідерів просування на ім’я Олександр Андрєєв із Волгограда поділився з главою держави наболілим: «Основне питання, яке звучить, і мені здається, що воно лежить в основі всього, що відбувається в країні, у бізнесі, — це відсутність ідеології».
Цей Олександр Андрєєв потім сказав, що займається будівництвом. Тобто приходить він у себе у Волгограді на будівельний майданчик і бачить: цемент є, розчин є, навіть цегла є! А головного, ідеології, і немає! І от доніс цей лідер просування, Олександр Андрєєв, своє основне питання до господаря Кремля. І навіть трохи нарікнув йому, мовляв, усе Ви, Володимире Володимировичу, сказали у своїй видатній Валдайській промові. Але єдине, чого не було, так і не названа була національна ідея, так і не було сказано, що ж має статися, щоб була толерантність між бізнесом і чиновництвом.
Путін цей докір лідера просування з Волгограду прийняв і негайно свою промашку виправив, тобто сформулював, нарешті, національну ідею. «У нас немає ніякої, й не може бути ніякої іншої об’єднувальної ідеї, окрім патріотизму», — пояснив Путін. І додав: «І бізнес, і чиновники, і взагалі всі громадяни працюють для того, щоб країна стала сильнішою».
Тут усі лідери просування дуже зраділи, що ось саме на зустрічі з ними сталася така видатна подія, була нарешті сформульована національна ідея. А більше за інших збудився лідер просування з Волгограду Олександр Андрєєв. Він усе кричав: «Дайте нам доручення, Володимире Володимировичу! І ми її адаптуємо, цю національну ідею. Ми її так адаптуємо, що її всі засвоять!» А Путін бачить, що мучиться людина, й тут-таки пішов їй назустріч, мовляв, я вас прошу: адаптуйте. І додав, що про цю національну ідею треба тепер говорити постійно, на всіх рівнях, щоб вона була всіма засвоєна.
Тепер цей день, 3.02.2016, коли Путін сформулював, нарешті, національну ідею, має стати в Росії святковим і вихідним. Оскільки не можна ж одночасно працювати й займатися патріотизмом, адже неодмінно якийсь з цих двох процесів проходитиме халтурно.
Остаточно пішли у небуття чернець Філофей з його «Москвою — третім Римом» і граф Уваров з його «православ’ям, самодержавством, народністю». Украй невдалими тепер, коли все сформульовано, виглядають усі попередні пошуки національної ідеї. Хоча от 2013 року, коли був оголошений конкурс на найкращу національну ідею, там були непогані знахідки. Перше місце тоді виборов маркетолог з Москви Віталій Сабуров, який запропонував вважати національною ідеєю формулу: «Росія — Іван-покиван». У сенсі, країна — Іван-покиван. На проміжних етапах цього конкурсу вперед виривалися то портрет Ломоносова, написаний нафтою, то ведмідь з планшетом у руках, то взагалі чомусь національною ідеєю стала формула: «купа гною — російський щит». А приз глядацьких симпатій виборола національна ідея відмови від ліберальних цінностей, яку візуалізувала статуя Батьківщини-матері, що зганяє з п’єдесталу статую Свободи.
Але все це вже зникаюча натура, торішнє листя. Національна ідея Росії виявлена, зафіксована й затверджена. Це — патріотизм. І дійсно, якщо розібратися, то ніякої іншої ідеї у сучасної Росії й бути не може. Ніщо інше не відображає нинішній стан країни й народу. Якщо, звісно, в це поняття патріотизму вкласти правильний сенс. І великі російські мислителі добре знали сенс цієї нашої національної ідеї.
Михайло Євграфович Салтиков-Щедрін стверджував: «Коли в Росії починають говорити про патріотизм, знай: десь щось вкрали». І точно! От буквально за тиждень до того, як Путін виголосив це слово, «патріотизм», телеканал Бі-Бі-Сі показав усьому світу фільм, у якому про Путіна було сказано, що це «сучасний цар, який розграбував свою країну». І хоча тотальне злодійство путінської команди стало основним економічним процесом у країні набагато раніше, ніж Путін сформулював для російського народу його ідею, вважаю, що Михайло Євграфович був би Путіним задоволений.
Інший Михайло, Жванецький, поняття патріотизму сформулював інакше, але теж актуально: «Патріотизм — це чітке, зрозуміле, добре аргументоване пояснення того, чому ми повинні жити гірше за інших». І знову влучив у десятку.
У рейтингу країн за рівнем життя, складеному Legatum Institute, Росія 2015 року посіла 91 місце з 142 країн, що увійшли до цього рейтингу. Задля справедливості слід зазначити, що є країни, де люди живуть гірше. Наприклад, в Афганістані, Судані, Нігерії й Замбії. Але з європейських країн, що увійшли до рейтингу, гірше, ніж у Росії, не живуть ніде. Отже, і Михайло Михайлович може бути цілком задоволений путінським формулюванням національної ідеї.
Але хто, напевно, більше за інших був би у захваті від путінського формулювання російської національної ідеї, то це доктор Самуель Джонсон, той самий, який сказав, що «патріотизм — це останній притулок негідників». Країна, що підтримує на чолі держави людину, яку на весь світ називають першим в історії ядерним терористом і символом корупції, народ, який підтримав крадіжку шматка території у сусідньої держави й агресію проти неї, громадяни, які обирають до свого парламенту пана Ж. та інших виродків, які прийняли «закон негідників», аудиторія, яка терпить на екранах своїх телевізорів безконечну чергу мерзотників, — цілком заслуговують на саме таку національну ідею.
Одним із тих небагатьох, хто був би незадоволений путінською національною ідеєю, був би Лев Миколайович Толстой. Граф так не любив патріотизму, що за всякої нагоди писав про нього всілякі пакості. «Патріотизм — відчуття аморальне тому, що замість визнання себе сином Бога, як вчить нас християнство, або хоча б вільною людиною, що керується своїм розумом, — всяка людина під впливом патріотизму визнає себе сином своєї вітчизни, рабом свого уряду і здійснює вчинки, огидні своєму розуму і своїй совісті. Патріотизм в найпростішому, найчіткішому і найбезперечнішому значенні своєму є не що інше для правителів, як знаряддя для досягнення владолюбних і корисливих цілей, а для керованих — зречення людяності, гідності, розуму, совісті й рабське підпорядкування себе тим, хто при владі».
Утім, незадоволеністю графа Толстого Володимир Путін цілком може нехтувати, оскільки цей граф узагалі всім був незадоволений. І у Висновку святого Синоду від 20—22 лютого 1901 року про нього прямо було сказано, що він, «граф Толстой у спокушенні гордого розуму свого зухвало повстав на Господа і на Христа Його», у зв’язку з чим Синод і зафіксував «відпадіння Толстого від церкви». Отже, на незадоволеність «відпалого» Володимир Володимирович цілком може не звертає уваги.
Є, щоправда, в усій цій стрімкій історії із затвердженням національної ідеї путінського розливу одна неприємність. Філософ Володимир Соловйов (величезне прохання не плутати з іншим Володимиром Соловйовим, який безперервно кривляється в телевізорі; філософ, на жаль, давно помер, а блазень, ймовірно, ще довго кривлятиметься) писав про національну ідею: «Ідея нації є не те, що вона сама про себе думає в часі, а те, що Бог думає про неї у вічності».
Якщо з цього висловлювання прибрати дратівливе для атеїстів і агностиків слово «Бог» і замінити його, наприклад, словом «історія», то вийде вельми здорова думка. Не дуже важливо, який черговий набір слів запихатиметься в голови росіян, що стали вже квадратними за формою телевізорів. Важливо те, як країна та її громадяни житимуть і як їх сприйматимуть сусіди по планеті, а також їхні власні нащадки. Яка у країни репутація в сьогоднішньому світі, і що про нас думатимуть наступні покоління. І ось тут Путіна і його фанатів явно чекає неприємний сюрприз.
