Релiгiя: жертви і святий Сталін
У Росії багато що непередбачуване. Особливо непередбачувані минуле і статистика. Останніми днями несподівано змінилося декілька цифр, пов’язаних із війною, яка начебто закінчилася 72 роки тому. До речі, цей факт щодо того, що вона закінчилася, також у світлі сучасної ситуації виглядає все більш сумнівним, а то і просто помилковим. Повернемося до цифр, що змінюються. Напередодні травневих свят на парламентських слуханнях у Держдумі були обнародувані нові дані про кількість жертв СРСР у Другій світовій війні: 42 мільйони. За Сталіна в 1946-му було 7 мільйонів, за Хрущова в 1960-му стало 20 мільйонів, за Горбачова в 1990-му — 26,6 мільйона. Тепер, за Путіна — 42 мільйони. Втрати військовослужбовців — 19 мільйонів, цивільних — 23 мільйони.
Друга нестала цифра стосується кількості громадян Росії, що взяли участь в урочистих заходах, присвячених 72-річчю Перемоги. Щойно державне інформаційне агентство «РИА Новости» із посиланням на МВС РФ повідомило, що брали участь 16 мільйонів. Буквально через декілька годин на сайті того ж МВС з’являється цифра 24,5 мільйона, тобто у півтора разу більше. Тільки у Москві МВС налічило 8 мільйонів учасників. Це при тому, що, за даними Росстату, населення Москви на 2017 рік складає 12,3 мільйона. Разом із немовлятами і прикованими до ліжка інвалідами.
Із реальністю ні та, ні інша цифра нічого спільного не мають. Ні керівництво СРСР, ні керівництво путінської Росії ніколи не цікавило, скільки було втрат під час війни. Сім мільйонів чи сорок — хто їх там перераховував? Це ж люди, «друга нафта», як сказав колишній міністр оборони РФ Сергій Іванов. На відміну від першої, головної нафти, люди — ресурс поповнюваний. Щодо статистики, то вона в путінській Росії проходить по відомству інформаційної війни, і всі цифри потрібні або для дезінформації ворога, або для підйому патріотизму в підвідомчій популяції.
Цифра 42 мільйони втрат у війні сказана у потрібному місці в потрібний час. Оскільки головним догматом нової державної релігії путінської Росії — релігії Перемоги — стала ідея Жертви. Чим більший розмір Жертви, тим міцніша віра і більша гордість.
Утім, навіщо мені відсебеньки. Краще надати слово апостолам і творцям цього державного ідолопоклонництва. Частина з них 10.05.2017 зібралася на програмі «Вечер» Владіміра Соловйова, і деякі досить виразно виклали основні догмати своєї людоїдської релігії. Першим, як завжди, виступив апостол Ж., за сумісництвом лідер ЛДПР і депутат Держдуми. Він повідомив, що в Другій світовій війні «перемогли росіяни, а американці й англійці — програли». І тому вони нам заздрять, адже «це була остання війна — більше не буде».
Тут український політолог Вадим Карасьов дозволив собі засумніватися, по-перше, в тому, що можна заздрити 42 мільйонам загиблим, а по-друге, в тому, що перемогу здобули тільки росіяни, оскільки, на його думку, воювали й інші. Після чого Соловйов деякий час хитав головою і дуже голосно говорив начебто сам собі, але так, щоб чула вся країна: «Ох, не добили ми, не добили. Тепер розплачуємося». Кого саме не добив Соловйов зі своїми однодумцями, українському політологові Карасьову уточнити не вдалося, оскільки Соловйов почав добивати його прямо в студії, виправляючи помилку, зроблену в минулому.
«І хто там воював?» — із гнівом на обличчі звернувся Соловйов до українського політолога, який не добивав. — «Американці? А скільки у них загинуло?» Тобто головним приводом для заздрості американців, англійців та іншого Заходу і, відповідно, головним джерелом гордості росіян має бути саме кількість жертв. Більше жертв — більше гордості і, відповідно, більше заздрості!
Владімірові Соловйову, вочевидь тісно в ролі ведучого телевізійних шоу, і тому він вирішив стати творцем державної релігії; він прямо так і називає своє дітище і його головну сакральну дату, 9 травня: «В Росії це свято — релігійне!»
Політолог Сергій Міхєєв, який претендує на роль одного з апостолів нової релігії, розвинув і поглибив думку свого наставника Соловйова: «Захід заздрить нашій перемозі! У них такої перемоги немає! А що зробили американці?» Тут політолога Міхєєва перебив депутат Олег Морозов, якому теж кортіло зробити свій внесок у створення нового догмату віри. «Вони (американці. — І.Я.) прилаштувалися до переможця!» — повідомив депутат Морозов і гордовито обвів поглядом студію, запрошуючи всіх оцінити, як він відважно «уел» цих американців.
Політолог Міхєєв, дещо знервований тим, що його перепинили, продовжив: «Половина Європи воювала проти нас, отримала по «сусалам» так, що до цих пір отямитися не може!» Тут треба зауважити, що багато творців релігії Перемоги під час головного сакрального свята вирішили принести себе в жертву і особисто перевірити, як себе відчуває та Європа, що отримала «по сусалам», а також весь цей Захід, що програв і заздрить нам. Прес-секретар Путіна — Дмитро Пєсков — на травневі свята був у Барселоні, і соціальні мережі заполонили світлини, що зафіксували головного путінського тлумача, який із захопленням фотографував прилавки із забороненим у Росії хамоном. Сам Соловйов у своїй жертовності зайшов ще далі і подався прямо до лігва головного ворога — США. Втім, 9 травня Соловйов уже коментував разом із Никітою Міхалковим акцію «Безсмертний полк».
Повернімося до студії програми «Вечер», де недобитий український політолог Карасьов, який на свою біду вирішив засумніватися в тому, що перемогу над фашизмом здобули тільки росіяни. «А як же Україна, Грузія, Білорусія та інші?» — тужливо запитав Карасьов. — «Правонаступники — ми!» — відрізав Соловйов, ставлячи тим самим крапку в цій історичній суперечці. І, щоб узагалі не було жодних сумнівів у тому, що Другу світову виграли росіяни, Соловйов послався на вищий авторитет, на Сталіна, який на прийомі на честь Перемоги виголосив тост за російський народ, «який є найбільш видатною нацією з усіх націй, що входять до складу Радянського Союзу». Після цього вирішального аргументу, наведеного в студії головного державного телеканала РФ, можна вважати, що всі інші народи колишнього СРСР були так, осторонь, а Україна, Білорусія, Казахстан і інші пострадянські країни ніякого відношення до перемоги над фашизмом не мають, оскільки правонаслідувач — Росія, а значить, і історія СРСР тепер стає внутрішньою справою Росії. Така логіка творців нової державної релігії.
Що стосується народів, які входили свого часу до складу СРСР, то їхнє місце вказав декан Третьяков, який також може вважатися одним із апостолів нової релігії. «Не можуть малі народи судити про справи великих народів!» — закричав декан Третьяков, коли латвійський актор Андріс Лієлайс спробував висловити свою думку з приводу війни та конкретно ролі в ній Сталіна. «Маленькі країни не можуть критикувати великі країни», — уточнив декан Третьяков свою концепцію світового порядку. На жаль, декан Третьяков не уточнив, що саме входить у поняття «розміру країни» і «розміру народу». Річ у тім, що якщо в поняття «розмір народу» входить його чисельність, то шовініст Третьяков не сміє судити не лише про Китай, Індію та США, а й про такі країни, як Індонезія та Бразилія, а також Пакистан, Нігерія і Бангладеш, оскільки населення всіх цих країн перевищує населення Росії. А якщо в поняття «велика країна» входить її економіка, то шовіністові Третьякову доведеться взагалі припинити що-небудь говорити про світ. Що, до речі, було б непогано.
Кажучи про державну релігію Перемоги, неможливо обійти центральну фігуру, головного ідола цього культу. Це, звичайно, Йосиф Сталін. Тут я знову повинен дати слово апостолам, серед яких опинився «історик» Сергій Черняховський, один із засновників Ізборського клубу. Він чітко пояснив, що Жертва у війні — річ сакральна, а значить, чим більша кількість жертв, тим густіша сакральність. І далі «історик» Черняховський пояснив, що таке для Росії Сталін. Це — Ісус Христос! Виявляється, коли його засудили на 20-му з’їзді, це було — розп’яття! А потім він воскрес. Сталін — це Перемога, Перемога — це Сталін.
Опис релігії Перемоги та її головного ідола — Сталіна був би не повним без слів письменника Проханова, який справедливо може вважатися одним із перших провісників цього культу. «Настане день, я вірю!» — пророчо спрямувавши погляд крізь стіни студії до неба, почав свої заклинання письменник Проханов. І продовжив: «У день, коли «раздрапируют» Мавзолей, з’явиться ікона, на якій довкола голови Сталіна буде німб!»
Різні релігії по-різному впливали на життя народів, що їх сповідали. Не засмучуватимемо православних, кажучи про історичну роль протестантизму в успіху найбільш процвітаючих країн Заходу. Про це немало сказано і написано. Але те, що сьогодні стукає в двері як державна релігія, це зовсім інше. Це вже вуду якесь. Зі Сталіним замість Христа. З людськими жертвопринесеннями як головним ритуалом. З минулими святами, росіяни!
