Санкції – дуже весело і страшно

Реакція російських політиків на санкції, практично одностайно прийняті обома палатами парламенту США, найкраще описана в пісеньці з фільму «Айболіт-66», яку виконує Олег Єфремов у ролі Айболіта: «Это очень хорошо, что пока нам плохо!». Щойно надійшли вісті про те, що Конгрес США підтримав своїх колег із верхньої палати і проголосував за санкції, голови російської політики, що говорять, навперебій почали переконувати один одного і підвідомчу популяцію, що санкції — це те, що тільки йде нам на користь, і взагалі дивно, як ми раніше не домовилися з американцями, щоб вони їх проти нас ввели.

Детальному поясненню, чому американські санкції — це дуже весело і абсолютно не боляче, була присвячена програма «60 хвилин» на «России 1» від 26.07.17. Найбільше із санкцій веселився депутат Желєзняк. Було таке враження, що він взагалі прийшов на програму, суто щоб пожартувати і посміятися. Радісна усмішка не сходила з його обличчя. Єдина фраза, яку він сказав начебто серйозно: «Для нас санкції — це хороший мобілізуючий чинник для розвитку свого виробництва». І ось це було дійсно смішно. Оскільки нові санкції головним чином стосуються зменшення грошей, що інвестуються в російську економіку. Втім, можливо, що депутат Желєзняк у проміжках між нападами веселості вигадав спосіб розвивати економіку без грошей. Що ж до санкцій, то особисто Желєзняку вони й насправді не страшні, оскільки він і так під санкціями з 2014 року через Крим.

Окрім демонстрації того, як у американців усе смішно й зокрема які вони проти нас приймають смішні санкції, метою програми було розповісти, як завдяки цим санкціям ненависний Захід, нарешті, остаточно розколовся. З цією метою, для демонстрації розколу Заходу в прямому ефірі, до студії «60 хвилин» були запрошені: від «старої» Європи голландський підприємець Йерун Кеттінг, від Європи «нової» — польський політолог Якуб Корейба і від Європи, яка вже поза ЄС, — британський журналіст Оуен Метьюз. Голландець, який чесно зізнався, що він є головною сполучною ланкою між бізнесом Нідерландів і Росією, почав розповідати, який жах — ці американські і власні європейські санкції і як вони «нас (пана Кеттінга і його друзів) задовбали».

На запитання польського політолога, чому уряд Нідерландів не накладе вето на «задолбавшие» всіх голландців санкції, пан Кеттінг, який втратив раптово впевненість, почав щось мимрити про те, що у них є для цього свої інтереси. Тут у розмову втрутився британець Оуен Метьюз, який запитав голландця, чи не здається йому, що причиною антиросійських санкцій були трупи громадян Голландії, розкидані у донбаському степу. Желєзняк, із якого вмить злетіла вся веселість, одразу заторохтів звичне «ви всі брешете», «а ви доведіть» і, звичайно ж, «нас там немає».

Доволі показова в цьому епізоді поведінка голландського підприємця Кеттінга, обличчя якого не здригнулося при згадці трупів співвітчизників, убитих Росією. Ніяк не відреагувавши на це питання, провідник російських інтересів у Європі продовжив розповідь про те, як від санкцій програють економіки Європи і Росії і як виграють США і Китай. Я давно помічав, що путінські вербувальники обирають агентів впливу, виходячи не стільки з рівня їхньої впливовості і компетентності. Головний критерій — повна відсутність нормальних людських якостей, повний моральний дальтонізм, невміння і небажання відрізняти добро від зла.

Звісно, ведуча Ольга Скабеєва не могла допустити, щоб ціла година в ефірі головного державного телеканалу країни пройшла без того, щоб не стусонути Україну, не сказати про цю країну якої-небудь гидоти. Тема американських санкцій була доволі слабким майданчиком, щоб, відштовхнувшись від неї, застрибнути на улюбленого антиукраїнського коника. Але, було б бажання. А бажання поукраїнофобити у Ольги Скабеєвої є завжди. Тому вона просто в розпал дискусії про санкції оголосила, що у неї є важливе повідомлення. З України видворили чергову співробітницю ВДТРК Марію Саушкіну. Зображення співробітниці негайно з’явилося на екрані, і вона почала розповідати жахливе. Як її зупинили, повезли на кордон із Росією і як один із тих, хто її привіз, на прощання крикнув: «Слава Україні!». І як вона, перейшовши кордон, відважно крикнула йому у відповідь: «Слава Росії!».

На жаль, мужня співробітниця так і не змогла відповісти на запитання Ольги Скабеєвої, за що ж її видворили. У мене, у свою чергу, виник деякий подив не з приводу видворення за межі України чергової співробітниці російських інформаційних військ, а з приводу того, що когось із них у ці межі ще пускають. На четвертому році війни, яку проти України веде Росія. Що ж до співробітниці Саушкіної, то вона постачала матеріали, зокрема для «Воскресных вестей» Дмитра Кисельова. Про тональність і стилістику українських матеріалів Саушкіної можна судити, наприклад, за ось таким, опублікованим на сайті «Вести.ру», матеріалом під заголовком: «С визами не получилось, подрежем язык». Було б цікаво подивитись матеріал Саушкіної або будь-якого іншого співробітника ВДТРК із заголовком такого ж рівня міцності, присвячений політиці Росії. Боюсь, що такий матеріал миттєво опинився б у відрі для сміття, причому разом з автором. Крім того, Саушкіна любила прибрехати у своїх матеріалах. Наприклад, згадуючи у своїй публікації партнера ВДТРК, український канал NewsOne, Саушкіна набрехала, що він входить до трійки найбільш рейтингових телеканалів України. Отже, зобразити цю співробітницю ВДТРК журналістом, постраждалим за правду, доволі складно.

Завершуючи цей випуск «60 хвилин», депутат Желєзняк пожартував: «Наша сила у правді, і ми переможемо!». Незважаючи на те, що цей жарт цілком відповідав загальному, цілком гумористичному характеру передачі, виглядав він явним перебором, уже в абсолютно оруеллівському стилі.

Що ж до проблеми російської мови і російськомовних ЗМІ в Україні, то на цей рік, окрім ювілею двох революцій, припадає і сумний 80-річний ювілей розгрому спроб України відстояти свою мову і свої ЗМІ в умовах СРСР. Саме 80 років тому, 30.10.1937 року, сталінський кат Мехліс, що служив тоді завідувачем відділу друку і видавництв ЦК ВКП(б), направив своєму господареві записку-донос «Про російські газети на Україні», в якій повідомив: «У жодній союзній і автономній республіці російський друк не перебуває у такому занепалому стані, як на Україні». І далі Мехліс стукає Сталіну про те, що «буржуазні націоналісти, по суті справи, ліквідували російські газети», і просить вжити заходів. Заходи щодо русифікації преси в Україні були вжиті цього ж року, а на початку 1938-го з Московського обкому ВКП(б) на посаду першого секретаря ЦК КП(б) України було перекинуто М.С.Хрущова, і в Україні почалося пекло. Було повністю змінено весь національно орієнтований український уряд, замінено й заарештовано всіх 12 секретарів обкомів, заарештовано 168 тисяч партійців. Це не враховуючи сотень тисяч викошених хрущовською косою безпартійних пересічних українців. Упродовж понад півстоліття національній свідомості українців було дозволено існувати як «молодшому братові» росіян, українська культура була фактично директивно поставлена на невимірно нижчий рівень порівняно з «великою російською культурою», імідж «вторинності», «опереточності», «фольклорності» української мови, української культури і українського народу в цілому хоч не артикулювався на офіційному рівні, але, поза сумнівом, формувався всіма інтонаціями і жестами радянської пропаганди. Отож чи варто дивуватися, що російські ЗМІ сьогодні не вітають в Україні. Особливо, якщо вони безпосередньо служать агресивній війні.