Сенсація як святокрадство

10 березня о 22:30 канал «1+1» здійснив прем'єрний показ документального фільму власного виробництва «Таємниці генія Шевченка». Цей фільм був створений департаментом журналістських розслідувань каналу «1+1». Автором його ідеї та сценарію стала ведуча Світлана Усенко, відома глядачам за проектами «Секс-місія» та «Моя хата скраю». Режисером-постановником є Олена Єлісєєва, оператор-постановником – Віталій Панасюк. Робота над цим фільмом «тривала більше, ніж півроку» , що, певно, для його авторів було достатнім, аби за цей час вивчити всі «білі плями» у біографії Тарас Шевченка і водночас перекреслити одним махом практично весь доробок українського і світового шевченкознавства. Фільм був анонсований «1+1», як «сенсаційна прем'єра» про «таємниці, парадокси, любов і нащадки Тараса Шевченка» і присвячувався «до 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка».  Втім те, що показав канал, навряд чи можна вважати присвятою до ювілею Кобзаря.

Метою фільму, як зауважує його автор С.Усенко, стояло показати Шевченка «без прикрас, цензурування та канонізації його постаті». Так, Кобзар – це не монументальна постать, не пам’ятник, не ідол, а людина – реальна людина, із вчинками і переживаннями, із сумнівами і мріями, яка колись жила на цьому світі. Проте водночас слід зважати і на те, що творчість цієї людини справила значний вплив на культурне, мовне, світоглядне становлення українства і Геній якої вже став єдиним цілим з Україною. Без перебільшення, Шевченко – це більше, ніж великий український поет, це цивілізаційний вектор України, це наріжний камінь буття українського народу.

Подібного роду дослідження не просто потребують відповідної підготовки, їх слід здійснювати так і в такий спосіб, щоб це не було профанацією, невіглаством, таким собі тріумфом некомпетентності. У фільмі немає (підкреслю) прямих фактів, достеменних доказів, натомість присутнє якесь неприховане бажання оббрехати, обпоганити, «приземлити» постать Шевченка – показати його якимсь гультіпакою, гомосексуалістом, п’яницею, людиною безвольною, з неврівноваженою психікою, словом, якимсь нікчемою.

Зауважу лише на тих висновках фільму, які Шевченка ганьблять морально (принаймні, дві третини фільму присвячені саме цьому), паплюжать його і як великого українського поета, і як художника, і тому не можуть не викликати обурення. Навмисно опускаю версії, які обстоює фільм, про ім’я матері Шевченка, його можливе «царське походження» і «можливих нащадків», епізод про Тараса як панського козачка, навіть історії його відносин із жінками, бо дати раду докладному аналізу усьому цьому тоді займе і багато часу, і місця на папері.

У фільмі є ряд положень і висновків, які не відповідають дійсності. Всі вони чітко розкладаються на дві групи чи версії: перша стосується Шевченка як художника, друга – прагне виставити його, так би мовити, не зовсім чоловіком.

Нісенітниця перша. «Шевченко як художник-порнограф».

1. Посилаючись лише на українського шевченкознавця М.Новицького (1892-1964), якого й справді непокоїла думка, чому із забороною писати Шевченку заборонялося й малювати, автори фільму виводять версію про те, що Т.Шевченко малював порнографічні малюнки і саме за це йому було заборонено малювати.

Цитуємо з фільму: «Серед рукописів вилучених у Т.Шевченка під час арешту в Києві у списку жандармів значився портфель з малюнками. Очевидно (! – П.П.) їхні сюжети, відзначалися фривольним характером, бо недаремно шеф жандармерії граф Орлов переглянувши їх, поклав резолюцію: Оставить под сохранением при деле. Такая дрянь, что нечего показывать».

Однак ця наведена цитата М.Новицького передається ведучою С.Усенко не точно, а свідомо у такому вигляді, щоб це грало на захист цієї «порнографічної версії». По-перше, М.Новицький жодним словом не стверджував, що «серед рукописів вилучених у Т.Шевченка під час арешту в Києві у списку жандармів значився портфель з малюнками». Більше того, він – заперечує це! Між тим, ведуча цитує глядачам працю М.Новицького «Шевченко в процесі 1847 р.» , текст якої начебто підтверджує, що Шевченко захоплювався порнографією.

Що ж насправді М.Новицький говорить про той портфель з малюнками, з яким начебто був арештований Шевченко. А ні чого! Насправді він спочатку цитує фрагмент з нотаток деякого генерала Л.Дубельта, в яких згадується Шевченків арешт, а нижче заперечує це, як брехню. Ось ця цитата з праці М.Новицького.

«При осмотре бумаг этих господ (себто братчиків) найдены в портфеле Шевченки дурно нарисованные, самые безнравственные картинки, большая часть из них составляла карикатуры на особ императорской фамилии и, в особенности, на государыню императрицу; и самые неблагопристойные стихи на счет ея величества».

Але де тут про порнографію? – Якщо йде чіпляння за фразу «безнравственные картинки», то ця «безнравственность» слідувала з того, що це були у переважній більшості карикатури на членів імператорської родини. На той час це й справді могло розцінюватися, як «безнравственность». То ж М.Новицький, попри те, що йому намагаються нав’язати у фільмі якісь твердження про захоплення Шевченка порнографією, не говорить, як водночас і не говорить про це і цитоване ним джерело. Та й сам М.Новицький, наводячи цю цитату з Л.Дубельта підкреслює таке. «Вказівка Дубельта про Шевченків портфель з карикатурами  здається нам не зовсім певною і точною. Перш за все опис паперів нічого не каже про портфель з карикатурами».

Більше того, і констатація «фривольности» малюнків Шевченка чи, за висловом графа Орлова, їх, як «дряни» також ще не означає, що мова йшла саме про порнографію. Якщо б і справді ці малюнки були б сороміцького характеру, то чому в такому разі після заслання їх всі повернули назад автору? Цитуємо з фільму, яка є майже точною цитатою з тексту М.Новицького: «…Після повернення із заслання альбом із малюнками повернули його автору, про що в документах свідчить розписка самого Шевченка: Портфель с моими рисунками получил обратно из Третьего отделения Его Императорского Величества Канцелярии. Т.Шевченко».

На це вказує і згаданий вище М.Новицький і тим само ще раз засвідчує свою саме про-, а не анти-шевченківську позицію перед авторами фільму. Звернімо увагу, що шевченкознавець не те, що не вважає цей альбом порнографічним, він навіть сумнівається, чи то взагалі були карикатури на царську сім'ю. «Коли б характер цих малюнків був вільнодумний, коли б це були карикатури на височайших осіб, Шевченко ні в якому разі назад портфеля не одержав би з ІІІ-го відділу».  Навряд чи жандарми стали б повертати докази, на підставі яких «шилось» обвинувачення і які вже за своїм існуванням були криміналом? Іншими словами, щодо можливих малюнків у «Деле о художнике Шевченко», то це були винятково саме «безнравственные картинки» на осіб імператорської родини. Про якісь сороміцькі малюнки не було й гадки. Тому ці обвинувачення Шевченка як порнографа не відповідають дійсності.

І ще про одне: М.Новицький особливо підкреслює, що «Шевченків альбом, що двічі побував у руках ІІІ-го відділу – має досить фривольні (не хочу казати порнографічні малюнки) і невеличкі соромитські вірші народної і власної композиції. Гадаємо, що оці факти теж могли вплинути на резолюцію Миколи І про заборону Шевченкові малювати».  У фільмі ця остання цитата М.Новицького подається, на відміну від оригіналу, зі зміщеним в ній смисловим акцентом. Якщо шевченкознавець, наголошуючи на «фривольності» малюнків, обмовляється, що йдеться таки не про порнографію («не хочу казати порнографічні малюнки»), то у фільмі ця обмовка береться за основу і вже підсовується в якості твердження.

За фільмом Шевченко був арештований і засуджений як автор передусім порнографічних малюнків. Про те, що Тарас Григорович був автором віршів «злочинного та бунтівничого змісту» і саме за активну літературну діяльність він був неугодний самодержавству, то про це у фільмі воліють говорити лише мимоходом, поспіхом, для годиться. Але якщо й справді Шевченко був порнографом і саме за це цар особисто покарав його забороною малювати, то чому в такому разі за малюнки подібного змісту не був заарештований і ув’язнений його «вчитель», «покровитель» і «певно, друг» К.Брюллов?

Щодо можливо знайдених у Шевченка під час обшуку сороміцьких віршів чи то народних, а чи ж власних, то навіть якщо вони й були, то що з цього? Ми все-одно нічого про них не знаємо, окрім тих скупих згадок, які знаходимо в офіційних жандармських документах. Будь-які здогадки, припущення щодо цього тримаються на свідченнях жандармів, які не завжди відповідають істині (яскравим прикладом є «відомості» генерала Л.Дубельта про поета). А свідчення ці далеко не на користь авторам фільму.

В «Архіві ІІІ-го Отделения Собственной Его Императорского Величества Канцелярии об Украйно Славянском Обществе о художнике Шевченко. 1847 (№81 ч. 6. 1847)» чітко зафіксовано: «Министерство Внутренних Дел. Начальника Киевской губернии. По канцелярии 6-го Апреля 1847 г. №660. Секретно. В ІІІ-го Отделение. Собственной Его Императорского Величества Канцелярии. … Художник этот (Шевченко – П.П.) был задержан вчерашняго числа у въезда в город Киев и представлен прямо ко мне. Между бумагами его оказалась рукописная книга с Малороссийскими, собственного его сочинения стихами, из коих многие возмутительного и преступного содержания. Почему, как эти, так и все прочие, оказавшиеся у Шевченко стихи, равно частную его переписку я прочел обязанностию представить в ІІІ-го Отделение Собственной Его Императорского Величества Канцелярии. … Описание бумагам художника Тараса Шевченко… 1) Связка стихов и разных бумаг на … листах. 2) Книга писанных стихов под заглавием: Три Літа. 3) Маленький альбом со стихами и рисунками. Гражданский губернатор Фундуклей».

Як бачимо, нічого тут не зазначено про зміст чи характер тих малюнків в цьому «маленькому альбомі».  А як ми вже знаємо, саме цей альбом був повернутий Тарасу Григоровичу після відбування покарання. Більше того, як засвідчує інший документ – «О бумагах художника Шевченко», то тут зазначено наступне. «Из бумаг его обращают на себя внимание стихотворения его, и только частию письма».

Те ж само читаємо й в іншому документі. «Киевский военный губернатор доставил несколько бумаг принадлежащих бывшему художнику (ныне рядовой) Шевченко. Бумаги (далі наводиться їх перелік з короткими описами – П.П.). … Вообще в означенных бумагах нет ничего ни законопреступного, ни важного (для жандармів, зрозуміло – П.П.)».  Щодо паперів, віднайдених у Шевченка, які б свідчили проти нього М.Новицький наводить тільки це: «Из бумаг его обращают на себя внимание стихотворения его и частию письма».  З огляду на все це, М.Новицький тому висновує: «…Шевченку інкримінується лише писання бунтарських віршів».

Як бачимо ні про малюнки з альбому, ні тим більше про їхній зміст – анічогісінько не згадується. То ж не варто тут щось домислювати, гадати чи повторювати чиїсь припущення, що там могло б бути. Загалом жандармська «справа» на поета ґрунтувалась на свідченнях як окремих членів Кирило-Мефодіївського Братства, так і самого Т.Шевченка, а також на основі його віршів (як рукописів, так і вже надрукованих) та листування (і підкреслю – не на підставі його малюнків).  Назагал обвинувачення спиралось на його вірші.  Історія про якісь малюнки, а тим більше сороміцького змісту, не має підтвердження.

Попри те, що авторка фільму посилається на М.Новицького, в останнього немає аж ніяких зачіпок на користь вигаданої «еротичної» чи «порнографічної версії». Відтак фільм, нав’язуючи ідею про Шевченка як художника-порнографа, будує її на бездоказовому ґрунті. Та що там казати, коли вже сам шеф жандармів граф Орлов, визнаючи, що «на некоторых рисунках изображены непристойные сцены», водночас зауважив, що «стихи же и рисунки не заключают в себе ничего преступного» , що можна розуміти і так, що навіть якщо це й могли бути малюнки «непристойного змісту», то ця «непристойність», говорячи тут сучасною мовою, відносилась більше до еротики, ніж являла собою відверту порнографію. Втім і цього жандарми не знайшли.

Коли б і справді задатися ціллю з’ясовувати моральний бік життя Шевченка, то варто було б навести інший текст того ж М.Новицького, який чомусь авторами фільму був проігнорований, доводячи таким чином їхнє упереджено негативне ставлення до Шевченка і тому й відповідну вибірковість у роботі з матеріалами. «…Ще до того, як привезено Шевченка до ІІІ відділу Орлов запрохав офіційним папером Президента Академії Мистецтв Герцога Максиміліяна Лехтензерзького» щодо Т.Шевченка. У відповідь він отримав цілком позитивну характеристику на Тараса Григоровича, де з-поміж інших позитивів знаходимо такий: «Шевченко имеет дар к Поэзии и на Малороссийском языке написал некоторые стихотворения, уважаемыя людьми знакомыми с Малороссийским языком и прежним бытом этого края: почитался он человеком нравственным… ».  Зверніть увагу – Шевченко вважався «нравственным», цебто був моральною людиною!

2. У фільмі обіграється винятково припущення, за яким, мовляв, якби ж то збереглися всі томи заведеного жандармами «Дела о художнике Шевченко», то в них ми буцімто б знайшли підтвердження тому, що Шевченко був художником-порнографом. Втім за відсутності цих документів гадати можна будь-що, однак наука на щастя не оперує бездоказовими версіями на основі чиїхось припущень. Ведуча фільму Світлана Усенко, певно, відчуваючи відсутність для себе доказової бази на користь вигаданої «версії про Шевченка як порнографа», звертається до Григорія Голдовського, завідувача відділом живопису XVIII-XIX століть Державного Російського музею (Санкт-Петербург), бодай віднайти для неї (версії) хоч якийсь костиль.

С.Усенко: «Чи міг Шевченко перейняти манеру малювати подібні (порнографічні – П.П.) малюнки у Брюллова?» Г.Голдовський: «Ну, власне, а чому б ні».

І на цьому «а чому б ні» тримається вся оця «еротична» чи «порнографічна версія»?

Нісенітниця друга. «Шевченко як гомосексуаліст».

1. Шевченко на засланні був членом якогось «інтимного чоловічого гуртка». На доказ цього у фільмі наводяться слова приятеля Т.Шевченка по засланню Ф.Лазаревського. Цитата з фільму: «Жили в чотирьох душа в душу. Ні в одного з нас не було свого. Все було спільне; а з Тарасом у нас навіть одяг був спільний». За задумом С.Усенко, це свідчення мусить вказувати на якусь «інтимність» у відносинах?

Звернімося тепер до оригінальних спогадів Ф.Лазаревського, на який посилаються творці фільму, але який водночас цитують не повністю, вириваючи для себе тільки два «потрібних» речення, рвучи в такий спосіб їхній контекст. А контекст говорить зовсім про інші, протилежні речі – про якраз абсолютно здорові, нормальні товариські стосунки між чоловіками. Читаємо:

«Протягом 1849 року я в службових справах надовго залишався в киргизьких степах, - згадує Ф.Лазаревський. - Повернувшись якось пізньої осені з відрядження, я застав у себе на квартирі Шевченка й моряка Поспєлова, з яким поет більше року перебував у Аральській експедиції. Тарас, Поспєлов, Левицький і я зажили, як то кажуть, душа в душу: ні в кого з нас не було нічого свого, все було спільне; а з Тарасом у нас навіть одяг був спільний, бо в цей час він майже ніколи не носив солдатської шинелі. Влітку він ходив у парусиновій парі, а взимку в чорному сюртуку й драповому пальті. Інколи заходив до нас і Бутаков, найчастіше за інших гостював К. І. Герн. Матвєев також не цурався нашого товариства. Вечори наші минали непомітно. Пили чай, вечеряли, співали пісень. Тарас із моряком Поспєловим іноді перехиляли чарочку-другу. Зрідка влаштовувалися вечори з дамами, причому незмінною Тарасовою подругою була незвичайної краси татарка Забаржада. О.І. Бутакову дуже сподобались наші вечори, але, соромлячись свого підлеглого Поспєлова, він у нас не засиджувався. Якось Олексій Іванович просив Тараса влаштувати в його квартирі подібний до нашого вечір, тільки без Поспєлова. Був призначений день, але, як на злість, саме того дня Бутакова запросили на вечір до Обручова. І все ж ми зібралися в нього й чекали його на вечерю. О третій годині повернувся господар. Тарас власноручно підсмажив чудовий біфштекс, і ми пробенкетували до ранку».

Ну і про яку «інтимність» тут йдеться? - Чоловіки «пили чай, вечеряли, співали пісень», «іноді перехиляли чарочку-другу». Тоді навіщо глядачеві втовкмачується, що ці суто товариські відносини слід сприймати, як якийсь гомосексуальний «інтим»? Невігластво!

2. У фільмі також стверджується, що Шевченко, «надовго позбавлений жіночого товариства», саме на цій підставі захоплювався «оголеною чоловічою натурою», що, за задумом авторки фільму, очевидно, саме по собі мусить вказувати, що поет мусив мати гомосексуальні нахили. Цитата з фільму: «Надовго позбавлений жіночого товариства, Шевченко шукає втіхи у малюванні. Його сепії тих часів свідчать про зацікавлення митця оголеною чоловічою натурою». Ну, по-перше, якщо вже Тарас, як художник із зрозумілих причин «шукає втіхи у малюванні», а не в чомусь, замітьте, іншому, що для авторів фільму повинне означати щось непристойне, то що в цьому такого незвичайного, що він захоплюється чоловічою натурою.

А якою, скажіть, натурою, окрім чоловічої, він як художник міг цікавитись, будучи «надовго позбавлений жіночого товариства»? Розумію, що комусь до всіх побрехеньок до Шевченка хотілося б додати ще одну – брехню «про Шевченка як гомосексуаліста».

3. Очевидно не задовольнивши себе подібним припущеннями про гомосексуальні претензії до Кобзаря, автори фільму пішли ще далі – приписали Шевченкові якісь «інтимно-екзотичні» відносини з афроамериканцем. Цитата з фільму: «Перед Різдвяними святами на гастролі до Петербурга приїхав американський трагік Айра Олдрідж.  Геніальний виконавець героїчних ролей у драмах Шекспіра, незрівнянний Отелло мав шалений успіх у Північній Пальмірі. Його повна несамовитого темпераменту гра захопила Шевченка до нестями. Він не пропустив жодної його вистави. … Після закінчення вистави, де Олдрідж виконував роль Короля Ліра, Шевченко забіг до переодягальні Олдріджа, обійняв його зі сльозами на очах. Він гладив свого друга, шепотів йому підбадьорюючі слова, цілував в обличчя, руки, плечі великого трагіка… Шевченко та Олдрідж так здружилися, що бачилися майже щодня. У них і справді було багато спільного – обидва справжні митці, кожен ніс за плечима згадки про тяжкі хвилини гноблення на шляху до своєї мети. Шевченко навіть взявся малювати портрет свого темношкірого друга. Ось, як згадує про це перший біограф Шевченка і його сучасник Микола Чалий. «Приходив Олдрідж, кімната запиралася на ключ і Бог їх знає про що вони говорили?».

Але ми навели посилання на М.Чалого у редакції авторів фільму. А ось оригінальний текст, авторство якого належить К.Ф. Юнге, але який цитує М.Чалого. Оригінальний текст чималий, але вартий того, щоб його навести, бо інакше тут важко розвінчати невігластво фільмотворців.

«Разів зо два приїздив провідати свого друга Щепкін. Він чудово читав поеми Шевченка, але найвидатнішою подією цього часу був приїзд у столицю африканського трагіка Айри Олдріджа. Шевченко не міг не зійтися з ним, у них обох було надто багато спільного: обидва — чисті, чесні душі, обидва — справжні художники, обидва змалку зазнали тяжкого гніту. Один, щоб потрапити в театр, який він пристрасно любив і до якого вхід був заборонений «собакам і неграм», найнявся в лакеї до актора, — другого відшмагали за спалений під час малювання недогарок свічки... Вони не могли розмовляти інакше, як з перекладачем, але вони співали один одному пісні своєї батьківщини і розуміли один одного. Олдрідж, якому важко було вимовляти російські імена, називав Тараса Григоровича не інакше, як «the artist». Часто приєднувався до них Ант. Гр. Контський, він акомпанував Шевченкові малоросійські пісні, наводив тихий сум урочистими звуками моцартівського «Requiem’a» і знову оживляв присутніх мазуркою Шопена. Іноді всі гості наші хором співали «Вниз по матушке...». Музика викликала в Олдріджа захоплення, російські пісні й особливо малоросійські подобалися йому. Пан Чалий говорить з приводу відвідин Олдріджем майстерні Шевченка, який малював його портрет: «Приходив Олдрідж, кімната замикалася на ключ — і господь їх знає, про що вони там говорили». Втім, знаю трохи і я, оскільки завжди була присутня при цьому й охоче ділюся з читачами. Приходили ми до Шевченка втрьох: Олдрідж, моя десятирічна сестра, яку Олдрідж, після того, як вона заявила, що хоч він і негр, але вона зараз пішла б за нього заміж, називав своєю «little wife» — і я. Трагік серйозно сідав на приготовлене місце і сидів деякий час урочисто й тихо, але жвава вдача його не витримувала, він починав роботи гримаси, жартувати з нами, набирав комічно-переляканого вигляду, коли Шевченко дивився на нього. Ми весь час сміялися. Олдрідж діставав дозвіл співати і заводив меланхолійні, оригінальні негритянські мелодії чи поетичні старовинні англійські романси, зовсім у нас невідомі. Тарас слухав і заслухувався, а олівець без діла опускався на коліна. Нарешті Олдрідж схоплювався й починав танцювати яку-небудь «gig», на превелику радість моєї сестрички. Потім ми всі йшли до нас пити чай. Незважаючи на оригінальність таких сеансів, портрет був скоро закінчений, підписаний художником і моделлю і зберігається тепер у мене».

Але де тут той «інтим» між Шевченком і Олдріджем, який підсовує глядачам фільм? Нічого того й близько немає.

Однак є інше. Комусь надто вигідно представити Тараса Шевченка у найнепристойнішому вигляді і, певно, саме для того, щоб сказати: ось, подивіться, яким насправді був ваш Кобзар. А обивателю що? – Він не буде ритися в архівах, вивіряти цитати, звертатися до наведені матеріали. А якщо й не проковтне всі скопом вигадки про Кобзаря, то, принаймні, засумнівається в тому, ким він був насправді. Посіяти сумнів в голови українців – і цього достатньо, щоб справу було зроблено і фільм став «сенсацією».

У біографії будь-якої людини, а тим більше публічної, а ще більше такої, яка віддалена від нас століттями, і ще більше визначної, великої за бажання можна знайти різне. Це життя і всі ми люди. На віддалі віків життя генія постає особливо незахищеним, бо немає разом із ним вже його друзів, ровесників, однодумців, які б могли принагідно захистити його честь та гідність. Геній тому він і геній, що постає відкритим для всіх! Тому до життєпису подібних постатей, таких великих геніальностей, як і наш Тарас Шевченко слід підходити з повагою до них, з особливою чистотою і трепетом. Нічого цього у фільмі немає, тому відсутнє головне – історизм, логіка, об’єктивність, і, як наслідок, науковість.

У фільмі «Таємниці генія Шевченка» просто зібрані різного роду плітки про Шевченка. Більшість цих пліток сягають своїми коріннями ще ХІХ століття і належать людям, які не були його пошанувальниками. Ці плітки чи байки завжди жваво повторювались (і, переконуємося, повторюються ще) лише тими, хто, так чи інакше, але ненавидить Великого Кобзаря, а говорячи ширше – кому наші славні українські старожитності, наша історична пам’ять, велич українського національного духу, постає більмом на оці, кому розуміння української національної ідеї (і всього, що з нею пов’язане) вважається якоюсь «єрессю», «мазепівщиною» чи «бандерівщиною», хто бажає бачити українців хохлами чи малоросами.

У випадку з фільмом немає навіть випинання якихось епізодів із життя Шевченка, а присутнє псевдобіографічне пустомельство, базікання в дусі скандальновідомого О.Бузини на тему Шевченкового «вурдалакства». Навряд чи це є випадковістю, але у фільмі без труда можна віднайти ідейну, ідеологічну схожість у підходах з різного роду антишевченківськими публікаціями (свідомо не називаю їх тут).

Та що там казати, коли у фільмі «Таємниці генія Шевченка» навіть відсутній належний висновок. Натомість після перегляду залишається відчуття якоїсь обпльованості, образи на авторів фільму за Шевченка, як за себе самого. Фільм образив навіть не так Шевченка, як всіх нас, українців!

«Таємниці генія Шевченка» за жанром став в одному ряді з романом Д.Брауна «Код да Вінчі», в якому «обігране» псевдофактами життя Ісуса Христа, а також і з карикатурами на Пророка Мухаммеда. Фільм «Таємниці генія Шевченка», то фальшивка, то карикатура на Тараса Шевченка!

Тарас Шевченко для українців – це Святиня, це наш національний Геній і Пророк. Те, що зробили автори фільму «Таємниці генія Шевченка» і безпосередньо Світлана Усенко як автор його ідеї і сценарист, то відверта провокація, наруга над нашим національним сумлінням, удар у душу й серце українського народу. Фільм прийдеться до снаги хіба що нашим ворогам.

Яка ж це присвята до 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка, коли його біографія постає у навмисно спотвореному вигляді, коли за факти прислужують чиїсь домисли, якісь вигадки, інсинуації? Чим завинив Шевченко авторам фільму, що вони його так обпаскудили на весь світ?

Треба визнати, канал «1+1» таки «вдало» вибрав день прем’єри – у дні, коли світ разом з українським народом святкує 200-літній ювілей Великого Кобзаря. Фільм і справді виявився для багатьох «сенсацією», але ціною за неї є святокрадство!