Ще один «секрет, який витягли на поверхню»
У пошуках слідів своєї родини німецький документаліст Бурхард фон Хардер приїжджає в Україну — до Вінниці. Натомість знаходить сліди холодної війни в архівних світлинах комуністичної газети. Так народжується виставка «Дзеркало архіву», яка зараз перебуває в Києві
Маленькі люди стають ще меншими на великоформатних фотографіях, левова частка яких покрита плямами та емульсіями. Це — колекція пошкоджених негативів із забутих архівів вінницької газети «Комсомольське плем’я». Німецький документаліст віднайшов її у покинутій будівлі колишньої редакції засобу масової пропаганди. Праця над упорядкуванням архіву і створенням виставки тривала три роки. Окрім виставкових експонатів, пан Бурхард створив слайд-шоу з усіх віднайдених фотографій, яке триває 27 годин. Загалом на плівках — 15 тисяч людей, які спеціально чи випадково потрапили у фокус об’єктивів кореспондентів комуністичної газети.
Образ офіційної та закадрової радянської епохи настільки захопив Бурхарда фон Хардера, що він вирішив не лише оприлюднити знімки майже півстолітньої давності, а й віднайшов і записав інтерв’ю з мешканцями Вінниці, які були зображені на негативах. Один із кореспондентів колишньої газети «Комсомольське плем’я», дивлячись на світлини, де зображений він із друзями, пригадував, як їхню редакцію прослуховували. Після кожного святкування «ненадійних соціальних елементів» викликали в КДБ, і ніхто не знав, хто саме є донощиком.
Для ще однієї вінницької сім’ї фотографія з архіву стала родинною реліквією — на ній було зображено народження їхньої дитини.
За словами автора виставки, надихнув його на втілення архівного фото-проекту роман Оксани Забужко «Музей покинутих секретів». Письменниця була присутня на відкритті виставки, що відбулося 18 червня, і так відреагувала на фото-проект: «Ми вступаємо у стару, абсолютно шевченківську парадигму — доки німець не покаже нам нашу історію, доти ми її не помічатимемо. Всі ці персонажі зі стриманими виразами латентної депресії у суцільному потоці справляють дивовижне враження. Ще один покинутий секрет, який витягли на поверхню. Я дуже рада, що Бурхард подарував нам наше минуле таким, яким побачити його у нас руки не дійшли».
У час, коли ми живемо у парадигмі «тут і тепер», таке «Дзеркало архіву» тим більш важливе для суспільства. Коли нащадки можуть подивитися в очі своїм предкам і зрозуміти, як вони жили, а головне, чим. Дивно лише, що своєрідним Хароном у міжчассі для українців тодішніх і сьогоднішніх мусив стати німець.
Виставка «Дзеркало архіву» експонуватиметься до 1 липня в Інституті проблем сучасного мистецтва в рамках Міжнародного фестивалю візуальної культури «Візії».
