Що ховає «лікарняна ковдра» Насірова?

Censored цирк. Так, із застосуванням ненормативної лексики, оцінили в соціальних мережах події навколо суду над очільником Державної фіскальної служби країни Романом Насіровим.

Жарти, шаржі, фейлетони, фотожаби заполонили медіапростір. І ця хвиля «сатири та гумору» повністю та надійно закрила собою справжній зміст цього дійства. Журналісти, активісти, блогери «повелися» на тон, який задала їм команда підозрюваного, і перетворили серйозний процес на фарс. У підсумку — «талановитий актор-аматор», він же — головний податківець держави, став мемом і увійде в історію саме як «людина під лікарняною ковдрою». А зовсім не як підозрюваний у корупції чиновник найвищої ланки... Картинці вдалося підмінити суть.

Ця гра — робити з суду циркову виставу за допомогою спекуляції на своєму здоров’ї, «хворіти» відразу після порушення кримінальної справи — з’явилася в Україні вже доволі давно. Колись цей обов’язковий зараз «обряд» — вдавати з себе важко хвору людину перед арештом — започаткував українській корупціонер «номер 1» Павло Іванович Лазаренко.

18 років тому, 9 лютого 1999 року, Генеральний прокурор України звернувся до Верховної Ради із поданням щодо позбавлення Павла Лазаренка депутатської недоторканності. Незадовго до того ГПУ порушила кримінальну справу проти колишнього прем’єр-міністра за розкрадання державного майна в особливо великих розмірах. 17 лютого депутати проголосували за позбавлення Лазаренка імунітету і дали згоду на його арешт. Але за два дні до голосування, 15 лютого, екс-прем’єр вже покинув країну. Як з’ясувалося, він раптом захворів та поїхав до Греції для оздоровлення. Серед симптомів хвороби тоді офіційно (!) назвали підвищену сонливість та підвищене потовиділення.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Невідомо, чим би закінчилася ця оздоровча подорож, якби Лазаренку не спало на думку поїхати до Америки. Павло Іванович вирішив отримати політичний притулок у США, але в аеропорту Джона Кеннеді його заарештували і звинуватили у фінансових махінаціях.

Суд почався 15 березня 2004-го, після чотирьох років слідства. Вирок змінювали, але остаточним було покарання — 8 років та 1 місяць ув’язнення та мільйонні штрафи й конфіскації.

Зараз колишній голова українського уряду, що постав серед лідерів декількох рейтингів найкорумпованіших державних діячів світу, живе у сонячній Каліфорнії з молодою дружиною та трьома малими дітьми і чекає на рішення США щодо надання йому політичного притулку. Жодних відомостей про те, щоб Лазаренко скаржився на здоров’я. Втім, може він і скаржиться, але ЗМІ — американські, українські — не приділяють цьому питанню достатньої уваги. Коли вони згадують про Павла Івановича, їх цікавлять лише подробиці його справи. Незважаючи на його спроби вдавати з себе хвору, спітнілу та сонну людину ні тоді, ні тепер, цей факт не став для журналістів топ-темою.

Але що ж тоді відбулося з Насіровим? Чому ЗМІ звернули набагато більше уваги на колір його ковдри, ніж на зміст статей закону, які він порушив на своїй посаді?

Можливо, це все через загальну атмосферу циркової вистави, де головподатківцю була відведена роль «зірки», а загалом у програмі були присутні й клоуни, й фокусники, й жонглери, і, звичайно, артисти розмовного жанру...

У справі Лазаренка було багато політики. Ще більше економіки. Але зовсім не було буфонади. І не треба звинувачувати у всьому «Фейсбук» — повірте, в Україні часів Лазаренка було достатньо жовтої преси, щоб влаштувати той самий сensored цирк на своїх сторінках і поширити це в маси. Але тоді «все було по-справжньому».

Ситуацію навколо Насірова не рятують навіть пікети активістів. Громадянський протест біля суду — це був би, при інших обставинах, важливий сигнал владі про те, що люди не хочуть бачити корупціонерів на посадах. Але коли в цьому протестному русі тон задають депутати з фракції правлячої коаліції, яка призначала уряд і, звичайно, несе відповідальність за усі урядові кадрові призначення, представники політичної сили, до якої під час свого депутатства входив і Роман Насіров, перетворюють це дійство на карнавал із масками та перевдяганням.

Посилює «карнавальність», несправжність усього, що відбувається в публічному просторі навколо головного податківця, і те, що за кадром майже повністю залишається той факт, що Насірова призначали на посаду нібито відкрито, після конкурсного відбору, до якого були залученні представники бізнес-спільноти та громадськості. От що сам Насіров свого часу говорив про це: «Комісія була досить велика і широко представлена: було багато представників громадської думки, професіоналів, які кожен день стикаються з податковою сферою, таких як Європейська Бізнес Асоціація, Американська торгова палата».

Чому у ЗМІ немає запитань до тих, хто призначив цю людину, яка «не виправдала довіри», на одну з ключових посад у державі? Чи всі вони зробили висновки щодо своєї помилки?

Відверто визнав свою відповідальність за таке призначення лише член конкурсної комісії Ігор Уманський, колись в.о. міністра фінансів України. У пості на своєму «Фейсбуці» він назвав відкритий відбір на посаду голови ДФС «фарсом» та зазначив, що «громадянське суспільство» воліє форму замість суті. «Немає кращої можливості уникнути відповідальності, ніж «процедури, комісії, конкурси!» — констатував Уманський. Чи не перетворився в наших умовах навіть такий механізм, як процедура конкурсного відбору на державні посади, на «ковдру», яка прикриває реальні механізми ухвалення рішень? Чи є впевненість, що інші призначення за тією же схемою і з тими ж людьми не дадуть саме таких сумних результатів? Це серйозні питання, і їх мають обговорювати і в медіа, і в суспільстві. Але в умовах захоплення формою, картинкою, «кольоровою ковдрою» цього не відбувається.

Стріми та прямі включення телеканалів у цих умовах лише посилюють враження політичного реаліті-шоу, яке має право на існування, втім, ніяк не може бути заміною реальному політичному процесу.

Тиск на суд за допомогою ЗМІ, соціальних мереж, акцій прямої дії завжди є ефективним, але разові досягнення не можуть відмінити кропіткої роботи, спрямованої на системні зміни.

До того ж надія на американську Феміду вже не спрацьовує: наші корупціонери вже навчені прикладом Лазаренка, і до США не їдуть. В інших «цивілізованих країнах», як показує нам досвід Дмитра Фірташа, можна спокійно відсидітися, не потрапивши за грати. (Як відомо, нещодавно суд у Відні відмовився заарештовувати олігарха, і екстрадиція його до США теж — під великим питанням.)

Отже, надія тільки на вітчизняне правосуддя. Але українські реалії є такими, що суди в нас постійно випускають корупціонерів, а більшість звинувачень у корупції розсипаються, не перетворюючись на вирок. То може, громадська, медіаактивність мають бути спрямовані на цю «кругову поруку», що перетворює боротьбу із корупцією на біг по цирковому колу?

Наприклад, добре було б дізнатися причину того, що декілька днів тому Печерський суд Києва зняв арешт із 312,5 млн грн сина екс-президента України Віктора Януковича — Олександра. Було б корисно з’ясувати, завдяки чому і кому Верховний Суд України закрив усі справи щодо соратника Януковича Юрія Іванющенка і Рада ЄС відмінила санкції проти цього діяча. Важливо також розуміти, як так сталося, що Спеціалізована антикорупційна прокуратура закрила кримінальне провадження щодо в.о. голови Державної санітарної епідеміологічної служби України, про затримання якого в минулому році відрапортувало керівництво МВС у «Фейсбуці»...

Експерти-активісти разом із медіа мали б зробити публічні висновки з цих невдач правоохоронної системи і спрямувати свою громадську діяльність на те, щоб не допустити такого ж розвитку подій в інших гучних справах. Стосовно того ж Насірова.

А то поки що в нашої країні боротьба з корупцією переважно відбувається за такою схемою: хоч би яким було рішення суду, що схвалено під тиском громадськості, через деякий час, коли пристрасті стихнуть, ніщо не заважає черговому «діячеві» забезпечити собі вже потрібний вердикт. І ЗМІ це вже не буде цікавити. Тому що тоді немає чого показати людям, лише нудні папірці — без цього вже звичного сensored цирку.