Спецканал «у законі»
Минулого тижня на прес-конференції у Дніпропетровську голова Держкомітету телебачення та радіомовлення Іван Чиж сказав, що вважає за необхідне створення в Україні спеціального парламентського телеканала, що допомогло б розвантажити Перший Національний телеканал, який згідно iз законодавством зобов’язаний висвітлювати роботу українського парламенту, повідомляє Інтерфакс-Україна. Ідея створення подібного телеканала не нова. Вона неодноразово виникала, коли черговому керівнику Національної телекомпанії України вже вкотре нагадували про його обов’язки щодо вищого законодавчого органу країни. На початку кожної сесії Верховна Рада своєю спеціальною постановою зобов’язує державні теле- і радіокомпанії висвітлювати її діяльність у різноманітних формах. Далеко не завжди ці постанови виконуються повною мірою. Хоч не можна не визнати, що останнім часом робота з висвітлення діяльності українського парламенту значно активізувалася. Крім радіотрансляцій, є ще кілька телепрограм виробництва Дирекції телерадіопрограм ВР України («Парламент», «Щоденник сесії Верховної Ради України», «Парламентський вісник»), трансляції сесійних засідань і парламентських слухань на УТ. Мабуть, якби такої пильної уваги до своєї діяльності зажадали ще і Кабінет Міністрів, і Адміністрація Президента, рекламодавці «помахали б ручкою» Національній телекомпанії. Адже глядачів, які з цікавістю відстежують найдрібніші подробиці діяльності вищих ешелонів влади, усе-таки не так уже й багато. І спеціальний парламентський телеканал насправді дозволив би розвантажити Перший Національний.
Зі слів радника голови Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Івана МАЩЕНКА, у деяких країнах світу парламентські канали існують. Зокрема, є спеціальний парламентський канал у США, Канаді, Італії. Як правило, існують такі канали у формі кабельних, що дозволяє не завантажувати надзвичайно дефіцитні ефірні. І коли нещодавно, близько півтора місяця тому, голова Національної ради Борис Холод звернувся з листом до голови Верховної Ради України Володимира Литвина з пропозицією про безпосередню реалізацію ідеї парламентського телеканала, йшлося саме про створення супутниково-кабельного каналу. Поширення програм про діяльність парламенту через супутник дозволить приймати їх у посольствах України за кордоном, у діаспорі. А роздача сигналу територією України через кабельні мережі, за оцінкою Івана Мащенка, дозволить охопити приблизно 15—20 мільйонів потенційних глядачів. (Інша річ — чи захочуть народні обранці «розвантажити» Перший Національний телеканал, пославшись, наприклад, на те, що кабельні оператори охоплюють далеко не всіх українських громадян.) Створення саме супутниково-кабельної системи дуже вигідне і з економічного погляду. Вартість ліцензії на супутникове мовлення (з огляду на те, що йдеться про державну структуру) буде досить незначною, а поширення програм у кабельних мережах — безкоштовним. У разі створення парламентського ефірного каналу тільки одне поширення коштувало б дуже великих грошей.
Але чи користуватиметься парламентський канал популярністю? Дослідження соціологів, наприклад, у США, показують що такий канал дивляться від 2% до 5% населення країни, відзначає Іван Мащенко. Водночас саме ці люди — надзвичайно активні політично, принаймні голосують свідомо під час виборів. Не виключено, що у нас спеціальний парламентський канал міг би користуватися дещо більшою популярністю: про те, що рішення вищого органу законодавчої влади «зачіпають» населення, свідчить практика радіотрансляцій засідань ВР України.
На думку Івана Мащенка, зробити перші кроки на шляху до створення парламентського телеканала реально було вже до вересня, на початок нової сесії. Базою для основи каналу може стати і не Дирекція телерадіопрограм ВР України, а новостворена теле- чи телерадіоорганізація. Що, втiм, не виключає подальшого використання і нині прийнятих методів інформування про діяльність Верховної Ради.
КОМЕНТАРІ
Тетяна ЛЕБЕДЄВА, член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення:
— Парламентський канал, безумовно, потрібен, і створити його, принаймні у кабельних мережах — не така вже й велика проблема. Слід сказати, що Національна рада передбачає необхідність і можливість створення такого каналу: кожен кабельний оператор, який отримує ліцензію у Національної ради, резервує принаймні один канал — саме з умовою, що у разі необхідності на ньому йтимуть програми парламентського телеканала. Тому технічних проблем бути не повинно.
Універсальних каналів ми маємо все-таки забагато. Всі хочуть догодити всім групам глядачів. Уже давно час розпочати поступовий перехід на вужчі формати. Завжди у певної групи людей (із роками, думаю, у все ширшої групи людей) буде цікавість до того, що відбувається у законодавчій сфері влади. Можливо, iнтерес до спеціального парламентського каналу не буде постійним, але під час обговорень у парламенті якихось доленосних законопроектів його, безумовно, дивитимуться — так само, як сьогодні слухають денні трансляції з Верховної Ради по радіо: досить багато людей просто не відходять від приймачів.
Оксана ТИХОНЧУК, заступник головного редактора газети «Вечерний Николаев», телеоглядач:
— Усе, що відбувається у Верховній Раді, стосується кожного громадянина України. І право українця подивитися на діяльність ВР у прямій трансляції я поважаю, розумію і приймаю. Якщо це справді так буде, і це буде канал, який дасть громадянам можливість дивитися на діяльність парламенту без ретуші, — він потрібен. А якщо просто якась телекомпанія акумулюватиме інформацію і трактуватиме (адже на сьогоднішньому етапі важливе не поширення інформації, а її трактування, яке не завжди буває об’єктивним і неупередженим) — це зовсім інше. Переробка інформації та її пояснення з погляду журналіста, редактора чи зацікавлених осіб тієї самої Верховної Ради, які хочуть показати те, що відбувається у ВР, так, як вони вважають за потрібне, — це не зовсім те, що хотів би отримати телеглядач.
Володимир ФЕСЕНКО, Центр прикладних політичних досліджень «Пента»:
— Парламентський телеканал — явище цілком природне для демократичного світу. Влада повинна бути публічною і відкритою. Насамперед це стосується вищого представницького органу — парламенту. Громадяни повинні мати можливість контролювати роботу своїх обранців також i візуально. Завдяки цьому виникає ефект причетності до процесу обговорення і прийняття політичних рішень. Це дуже важливо для нормального функціонування демократичної системи, для побудови позитивних відносин між владою і громадянами. Схожу функцію виконують навіть екскурсії до установ влади. Щоб потрапити до Білого дому чи Конгресу, необхідно вистояти велику чергу. Інша річ, що у цьому є елемент «показовості», шоу. Під час відвідування канадського парламенту я був свідком блискучого дійства під назвою «День уряду». Члени Кабінету в присутності публіки відповідали на запитання депутатів від опозиції. Це було «щось»: дотепні пікіровки, патетичні тиради. І тільки потім, під час зустрічі із заступником спікера парламенту, нам відкрили невелику таємницю — члени уряду отримували запитання від опозиції заздалегідь. Блискучі «експромти» насправді були домашніми заготовками. Такий собі парламентський КВК. Але це необхідно. Завдяки таким дійствам відбувається обопільне емоційне підживлення і парламентаріїв, і зацікавлених громадян. До речі, у Канаді є парламентський телеканал. Я деякий час жив у провінції Онтаріо, там навіть є окремий телеканал і для свого парламенту. Але в темі парламентського телеканала є й свої «але». Надмірна публічність може негативно позначатися на роботі парламенту. Зрештою, парламентарії — це насамперед законодавці, а не «політичні шоумени». Хоча для наших депутатів трансляції були б корисні як дисциплінуючий чинник, бо на деяких засіданнях присутні менше третини народних обранців. Повсякденна парламентська робота вельми рутинна. Аудиторія парламентських каналів там, де вони існують, відносно невелика. До того ж пряму трансляцію здійснюватимуть у робочий час, у будні. Це аж ніяк не прайм- тайм. Проект парламентського телеканала за визначенням не може бути комерційним і самоокупним. Адже повномасштабна трансляція парламентських засідань — досить дороге задоволення, особливо для такої небагатої країни як наша. Якщо на державний бюджет повісити, крім Першого Національного каналу, ще й парламентське ТБ, навантаження буде надмірним. Слід шукати компромісний варіант. Нема сенсу демонструвати всі засідання Верховної Ради. А ось обговорення особливо важливих питань (програма уряду, затвердження кандидатур прем’єра, Генерального прокурора, деякі парламентські слухання) транслювати необхідно. Робити це можна і на УТ-1. Сітка мовлення Першого Національного від цього не постраждає. У денний час там багато різних «відомчих» і просто низькорейтингових передач. Для поціновувачів парламентських дебатів можна влаштовувати нічні повтори. Однаково цей час абонує «Ера». А ТРК «Ера» може поборотися за окрему частоту. Навіщо забирати дорогоцінний час у державного телеканала?
А взагалі нам необхідне Суспільне телебачення. У якому обсязі та в якій формі там буде представлена трансляція парламентських засідань — це вже питання його інформаційної концепції.
ДО РЕЧІ
Президент Національної телекомпанії України Олександр Савенко звернувся до Генерального секретаря Ради Європи пана Вальтера Швіммера з відкритим листом, де просить його «сприяти розв’язанню ситуації, яка виникла між Верховною Радою України та системою державного телебачення, а також дати правову оцінку застосуванню законодавства та важелів впливу Верховною Радою України». Як зазначає Олександр Савенко, «апетити» депутатів щодо висвітлення їхньої діяльності продовжують зростати, що однозначно негативно відображається на програмній політиці, рейтингу каналу, який не є і ніколи не був парламентським телевізійним каналом». На підтвердження автор листа наводить такi дані. «Висвітлення діяльності Верховної Ради у загальному обсязі мовлення НТКУ протягом минулого року займало 2%, що в порівнянні з обсягами висвітлення діяльності Президента (0,7%) та Кабінету Міністрів (0,3%) склало серйозний дисбаланс у сітці мовлення та суперечить закріпленій законодавством пропорційності висвітлення діяльності усіх гілок влади. Протягом першого кварталу 2003 року дисбаланс посилився: висвітлення діяльності Верховної Ради у сітці мовлення зайняло 3,9% обсягу ефірного часу, у тому числі за березень — 4,1% до загального обсягу». На думку Олександра Савенка, подальше збільшення обсягу висвітлення діяльності Верховної Ради України, як того вимагає Постанова Верховної Ради України №535-IV від 20 лютого 2003 року, призведе до порушення законодавства України та втрати Першим Національним каналом аудиторії. «Окремі види інформації не можуть стати обов’язковими для поширення з примхи деяких політичних сил чи посадовців», — переконаний Олександр Савенко.
ЗАПИТАННЯ «Дня»
«ЧИ ДИВИТИМЕТЕСЯ ВИ СПЕЦІАЛЬНИЙ ПАРЛАМЕНТСЬКИЙ КАНАЛ, ЯКЩО ВІН БУДЕ: А) ПЛАТНИМ; Б) БЕЗКОШТОВНИМ?»
В’ячеслав Володимирович, заступник директора комерційної фірми, 33 роки:
— Якби він був безкоштовним, дивився би, але тільки у якийсь певний час, годині о восьмій вечора. Якби він був цікавий, можливо, дивився б його і вночі. Адже потрібно знати, що відбувається у твоїй країні.
Сергій СТАРОСТЕНКО, фотокореспондент, 41 рік:
— Ні платний, ні безкоштовний не дивився б. Нецікаво.
Ганна МІЗЕНКО, студентка, 19 років:
— Напевно, якби він був безкоштовним, дивилася б. Не можу сказати, що засідання парламенту видовищні, але принаймні це пізнавально. А платний не дивилася б.
Юрій Петрович, пенсіонер, 71 рік:
— Я дивився б цей канал у будь-якому випадку — і якби він був платним, і якби він був безкоштовним: народ повинен знати, що діється у верхах. І це був би один із найулюбленіших моїх каналів, бо мене цікавить, хто є хто у політиці і кого ми обираємо.
