Стриптиз російського духу

Спостерігаючи минулого тижня за висловами в ЗМІ представників російської й новоросійської еліти, можна було відзначити якусь особливу їх відвертість, можна навіть сказати довірливу відвертість. Ось, наприклад, відкривають багатства своїх внутрішніх світів перед аудиторією телеканала «Россия-24» глави «ДНР» і «ЛНР» Захарченко і Плотницький.

«Щось не пригадаю такого часу, — ділиться своєю історичною пам’яттю Захарченко, — коли козаки підкорялися людям, які ніколи в житті з шашкою не бігали». Захарченко у цей момент повертається до Плотницького, й той скрушно гойдає головою, демонструючи, що й на його пам’яті також усе начальство завжди бігало неодмінно з шашкою. 

•  «Тарас Бульба і Тарас Шевченко, — закликає на допомогу культурних авторитетів Захарченко, — неодноразово в труні перекинуться від таких-от правителів України». І щоб ні в кого не залишилося анінайменшого сумніву, що ж це за плем’я, що уникає біготні з шашкою, запанувало нині в козачих краях, Захарченко уточнює: «Але це далеко не єврейське козацтво, а жалюгідні представники великого народу». 

Тобто зовсім уже до кінця оголити перед світом свою печерну погромність Захарченко не ризикнув, чув, мабуть, що світити своїм антисемітизмом на людях треба акуратніше, тому й прикрився, мов долонькою, обмовкою про «великий народ». Через що його юдофобія стала ще смердючішою. 

Заглянувши за допомогою державного телебачення в закутки національної самосвідомості глави «ДНР», росіяни того ж дня, тобто 2.02.2015, могли на сайті державного ж агентства «РИА Новости» дізнатися з перших рук, чому сепаратисти порушуючи мінські домовленості, почали захоплювати все нові ділянки української території. Денис Пушилін, якого «РИА Новости» називає «повпредом «ДНР», пояснив, що сепаратисти «вимушені були перейти в контрнаступ». «Лінія зіткнення, — розповідає повпред Пушилін, — зважаючи на події січня, коли збільшилася кількість обстрілів, була нами перейдена — ми вимушені були перейти в контрнаступ, щоб подавити вогневі точки противника».

•  Ось ці слова про «вимушений наступ» були сказані наче спеціально для Альфреда Коха й інших диванних стратегічних друзів України, які періодично радять українській владі піти на відокремлення «ДНР» і «ЛНР», відрізати їх від України, щоб проросійськи налаштовані громадяни цих територій не заважали решті України інтегруватися в Європу. Тактичні перспективи цього кроку диванним стратегам пояснив повпред Пушилін своєю заявою про «вимушений наступ». До речі, цей мовний винахід стане в один ряд з «примусом до миру» й «обмеженим контингентом радянських військ» та іншими шедеврами російської й радянської пропаганди.

Стратегічну відповідь прибічникам ідеї дати спокій сепаратистам і надати їм можливість самим розв’язувати проблеми населення «ДНР» і «ЛНР», змалював Олег Царьов у своєму інтерв’ю газеті «Завтра», де він також позначив межі «вимушеного наступу». Оскільки інтерв’ю у Царьова брав сам головний редактор газети Олександр Проханов, обстановка була вкрай довірливою й відкритою, співрозмовники могли розслабитися й почуватися, як у лазні, розкритися один перед одним повністю.

«Нашій цивілізації тисячі років», — почав здалеку Царьов, забувши, на жаль, уточнити, скільки тисячоліть налічує їхня з Прохановим цивілізація, а також до якої конкретно цивілізації вони себе відносять. Далі Царьов дав короткий опис історії цієї древньої цивілізації: «І весь цей час нас намагалися захопити, роз’єднати, поставити на коліна. Не виходило». 

•  Ознайомивши читачів «Завтра» з історією, Царьов перейшов до сучасності: «Не лише Донбас, а й усю Україну треба повернути в Русский мир, — ділиться своїми планами Царьов, — я б не хотів обмежувати Новоросію частиною Донецької й Луганської областей, які перебувають зараз під нашим контролем. Або, можливо, ще сімома-вісьмома областями, які історично приписуються Новоросії. Ми вважаємо, що вся територія України, яка може зійтися в нашому проекті, має шанс знайти себе». Кінець цитати.

Ось ці одкровення, що від Пушиліна з його «вимушеним наступом», що від Царьова з його «всю Україну повернути в Русский мир» — усі ці абсолютно відкрито висловлені наміри ліквідувати Україну цілком як самостійну державу не залишають для керівництва України та лідерів світових держав іншої можливості припинити бійню в центрі Європи,  крім примусу Росії до відмови від підтримки сепаратистів і, тим самим, до ліквідації на території України терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР».

•  Важко сказати, хто від кого заразився ось цим вірусом по-дитячому простодушної безсоромності, лідери сепаратистів від російських політиків і публіцистів чи навпаки, але, схоже, ця пандемія духовного стриптизу охопила весь русский мир, який минулого тижня вийшов під гаслами: «Геть умовності, сором і забобони!» і «Чого соромитися, тут усі свої!». 

Пандемія безсоромності зачепила й таких зазвичай акуратних людей, як публіцист Максим Соколов, який цього разу написав цілком людоїдський текст, опублікований в «Известиях» 4.02.2015 під заголовком «Годинникар із Скапа-Флоу». Незважаючи на закордонну назву в заголовку, стаття про росіянку Світлану Давидову, багатодітну матір з Вязьми, яку звинувачують у державній зраді на підставі того, що вона повідомила українське посольство про спорожнілу військову частину й висловила свої припущення, що ці вояки прямують до України.

•  Казус Давидової розділив росіян інакше, ніж Крим, і інакше, ніж Донбас. Якщо кражу Криму підтримала переважна більшість росіян, війну на Південному Сході вітало вже набагато менше, то бажати довгих років ув’язнення для багатодітної матері за дзвінок до українського посольства, — для цього потрібні особливі, рідкісні конструкції розуму й совісті. Саме ці особливі конструкції продемонстрував Максим Соколов у своїй статті. По-перше, він, вирішивши відкрити світу свої таланти не лише у сфері публіцистики, а й у психіатрії, зробив заочний висновок: «У Давидової, схоже, не все гаразд на горищі». Щоправда, текст статті цілковито може привернути увагу психіатра до стану горища самого Максима Соколова. Судіть самі.

Основні зусилля колумніст «Известий» витратив на доказ того, що домогосподарка Світлана Давидова — зрадниця й шпигунка. Для цього Соколов вдався до методу історичних аналогій. Годинникар із Скапа-Флоу, це був насправді німецький шпигун Шулерман, який під виглядом голландського годинникаря оселився поблизу британської військово-морської бази, нашпигунив там і в результаті зміг провести німецьку субмарину до берегів Британії, внаслідок чого був потоплений британський лінкор і загинуло безліч народу.

•  Для того, щоб зробити історичні аналогії фундаментальнішими й остаточно викрити шпигунку Давидову, Соловйов проводить додаткову аналогію між нею та радянською розвідгрупою «Джек», закинутої 1944 року до Східної Пруссії.

Уявіть собі, що ви психіатр і до вас на прийом потрапив колумніст Соколов. От запитаєте в нього, що спільного між гітлерівським шпигуном Шулерманом, радянською розвідгрупою «Джек» і багатодітною матір’ю з Вязьми. Ні, ви запитаєте, тому що самі ви ніколи не здогадаєтеся. І Максим Соколов вам відповість, що спільне між ними те, що ні в кого з них не було допуску до державної таємниці. І на підставі цього всі вони можуть вважатися шпигунами і зрадниками.

У дитячій психології є тест: дитині дають яблуко, грушу й апельсин і запитують, що спільного між ними? Звичайна дитина відповідає, що це все фрукти. Якщо зовсім мала, то може просто сказати: смачно! Це нормальні діти. Якщо дитина говорить, що коли вона з’їсть яблуко, або грушу, або апельсин, то на виході все одно вийде лайно, й це те спільне, що їх об’єднує, то психолог, швидше за все, візьме такого малюка під спостереження. 

•  Колумністу Соколову психолог вже, ймовірно, не допоможе. Даремні й аргументи, на кшталт того, що в України з Росією, начебто, війна не оголошена, військ російських, як говорить Путін, в Україні немає, тому ніякої державної таємниці Давидова розголосити не могла, а отже, й факт зради, не кажучи вже про шпигунство (!), відсутній. 

Весь цей стриптиз, коли люди не соромляться відкрито говорити дурості й робити капості, почався з Криму. Крим привів значну частину російського суспільства в «лазневий» стан, коли всі навкруги свої й соромитися тут нікого. Є гіпотеза, що почати повернення до нормального стану Росія зможе, лише коли покладе вкрадене на місце.