Телевізійні загородзагони

Сьогоднішнє російське телебачення харчується кров’ю і свіжими трупами. Варто було ненадовго зменшити потоки крові, що ллється на сході України, як Останкінській вежі враз стала потрібна кров жителів Алеппо. Коли там трохи стихло, знову кров полилася в Україні. Навіть за зовнішнім виглядом, за кольором облич, за блиском очей, за усмішками людей у російському ефірі можна визначити кількість жертв у черговій війні, яку зараз веде путінська Росія. Що більше жертв, то більше рожевіють їхні обличчя, яскравіше блищать очі та ширшає усмішка щастя.

Із минулої неділі, 29.01.2017, російський телевізор святкує трагедію Авдіївки. Головне завдання усіх підрозділів інформаційних військ — не дати війні затихнути, весь час підштовхувати владу на велику війну з Україною, а сотням тисяч споживачів «Боярышника» постійно гаряче нашіптувати у вуха: «Чого ти сидиш тут, у цій дірі, без роботи, зате з аліментами? Скільки можна перебиватися випадковими підробітками та дрібними гоп-стопами? Ти ж служив, тебе учили вбивати. Їдь на Донбас, там твоє місце! Там ти станеш, нарешті, шанованою людиною!»

Практично вся авторська програма «Вечер» з Володимиром Соловйовим від 1.01.2017 була присвячена закликам до керівництва Росії негайно почати воєнну операцію проти України. Тон і напрямок розмови скеровував ведучий. Саме він створював обстановку в студії, коли кожний, хто думає інакше, був би негайно оголошений або наївним ідіотом, або зрадником, що в умовах воєнного часу одне і те ж.

«У Росії чудовий досвід миротворчої діяльності», — з доброю усмішкою ситого людоїда повідомив Соловйов. І тут же навів приклади ефективності такої діяльності в Грузії 2008 року або ось щойно в Сирії. І щоб ні у кого не було сумнівів щодо характеру запропонованого, Соловйов завершує свою думку: «Може, нам використовувати миротворчий потенціал Шойгу?»

Його ідею негайно підтримав і розвинув сходознавець Євгеній Сатановський, який також із ностальгією пригадав «миротворчий» досвід Росії в Грузії, але запропонував його дещо модернізувати. Йому дуже сподобалися слова путінського прес-секретаря Дмітрія Пєскова про те, що з української сторони там діють «самостійні загони». «Оскільки там діють іррегулярні формування, нехай їм назустріч вилетять ВКС Марса», — пожартував сходознавець Сатановський, при цьому всім своїм виглядом дав зрозуміти, що це не жарт, а наполеглива експертна порада політичному керівництву Росії, як почати велику війну і при цьому продовжувати вдавати, що «ихтамнет».

У студії не було жодної людини, яка б вважала, що кровопролиття на сході України може бути зупинене в ході політичного врегулювання. Лише війна! На великому екрані в студії з’являється співробітник ВГТРК Олександр Сладков. Він — у «ДНР», і тому в касці. Вигляд у нього дуже рішучий. «Надії (на мирне врегулювання) немає», — упевнено повідомляє Сладков. — Все вирішується лише силою!»

Соловйов з натхненням підхоплює недоказану думку Сладкова: «Терпець увірветься, і тоді — здрастуй Київ?»

Після чого передає слово людині на ім’я Яків Кедмі, якого в російському телевізорі називають «громадським діячем Ізраїлю» і який останнім часом практично не вилазить із телевізора, повністю замінивши там Авігдора Ескіна. Соловйов постійно наголошує на своєму особливо шанобливому ставленні до Кедмі, створює довкола нього ореол героїчної таємничості, натякаючи, що своєю славою ізраїльські спецслужби зобов’язані в значній мірі саме Якову Кедмі. А він же говорить повільно і неголосно, як і належить визнаному гуру, при перших звуках голосу якого всі повинні замовкати.

Те, що Яків Кедмі завжди виголошує банальні дурощі, не має ніякого значення, важливий антураж. На цей раз гуру Кедмі повідомив російським телеглядачам, що Україна та Прибалтика існують лише для того, щоб виступати проти Росії, а більше вони ні для чого не потрібні. Прибалтиці, на думку гуру, пощастило, оскільки вона вступила до НАТО, а ось Україні — ні. «Розумом вони не відрізняються», — ставить свій діагноз «громадський діяч Ізраїлю», — ніхто їм не допоможе». Оскільки, за його даними, Нідерланди влітку вийдуть з ЄС, а у Франції і Німеччині — вибори.

У Росії все це давно відомо не лише численним соловйовським експертам і членам «Единой России», але й кожному телеглядачеві, який старанно дивиться федеральні телеканали. Навіщо було запрошувати заради виголошення загальновідомих істин настільки шановану людину та відволікати її від важливої громадської діяльності в Ізраїлі?

Оскільки на російському телебаченні розцвіла небачена в сучасному світі, та й узагалі в історії, свобода слова, в студії соловйовського «Вечера» періодично розгортаються дискусії. Цього разу предметів дискусії було два.

Перші розбіжності виникли довкола пропозиції декана Віталія Третьякова про те, що робити з Україною та її майбутнім. «Україна позбавила себе шансу залишитися у межах 1991 року. Та і в нинішніх кордонах не залишиться», — повідомив декан. І тут же вніс конкретну пропозицію: «Найефективніше рішення українського питання було б від імені Радбезу ООН доручити Володимиру Володимировичу Путіну сформувати український уряд».

Із думкою декана Третьякова, в принципі, погодився сходознавець Сатановський, але обтяжувати російського президента такими дурницями він не був готовий. «Український уряд повинен формувати не обов’язково Путін, із цим цілком може впоратися Шойгу», — запропонував сходознавець Сатановський і додав, що «будь-який гордіїв вузол, який неможливо розв’язати, треба рубати».

Але це були все-таки нюанси. Всі учасники російського ефіру цього вечора були згодні з тим, що українській владі скоро прийде кінець, а разом із нею — і державі Україна в її нинішньому вигляді та кордонах.

І ось з приводу кордонів розгорілася неабияка дискусія. Її спровокував політолог Михайло Ремізов, який заявив, що він не бачить для подолання конфлікту на сході України кращого сценарію, ніж південно-осетинський. Тобто, на думку політолога Ремізова, потрібно роздати всім, хто зараз перебуває на території «ДНР» і «ЛНР», російські паспорти, визнати ці терористичні організації незалежними державами і повністю взяти на утримання з російського бюджету.

Політолог Ремізов носить розумне, культурне обличчя. Говорить спокійно, фрази будує правильно, вміє користуватися дієприслівниковими зворотами і підрядними реченнями. У нього ніколи не йде піна з рота. Тобто політолог Ремізов — типовий інтелігент. Тому він має бути менш кровожерливим, ніж який-небудь Кургінян, Ж. або його ж побратими в політології Куліков з Міхеєвим. Тому політолог Ремізов всіляко відмовляв учасників соловйовської студії брати Київ. «Не треба брати Київ, — з прохальними інтонаціями у голосі говорив політолог Ремізов. — Досить прокласти кордон по Дніпру».

З таким оскаженілим пацифізмом і зрадницьким лібералізмом не могла змиритися патріотична душа декана Третьякова. «Київ — російське місто!» — заволав декан Третьяков, а Соловйов, щоб уникнути розколу в рядах патріотів з такого дріб’язкового приводу, як узяття Києва, вирішив оголосити рекламу. Тим паче, що України все одно скоро не буде, так що — яка різниця.

Одним із найогидніших винаходів Сталіна були загородзагони, які стріляли в спину солдатам і гнали їх в атаку, часто цілком безглузду, а по суті, майже завжди на вірну смерть. Це була частина стратегії Сталіна—Жукова «завалити ворога нашими трупами і втопити в нашій крові», стратегії, завдяки якій переможець — СРСР — втратив у війні в рази більше, ніж переможена Німеччина. У Путіна ставлення до людського життя таке ж, як у Сталіна. Тільки роль загородзагонів тепер виконують федеральні телеканали.