Турецький кейс

Протистояння в інформаційній площині — суттєва складова «гібридної війни». Пропаганду та дезінформацію іноді навіть вважають найважливішою частиною конфліктів, які ще мають назву «неконвенційних», «нерегулярних» та «змішаних». Тому є логічним, що інформаційний компонент гібридних загроз безпеки перебуває в фокусі уваги НАТО.

Утім, тут треба додати слово «наразі», тобто «наразі перебуває в фокусі». До російської агресії проти України Альянс все ж таки не був аж настільки зосереджений на протидії саме ворожому інформаційному впливу. Натомість зараз для «натівців» це дуже важливий, практично один з пріоритетних напрямів.

Україна, яка вже шостий рік перебуває на передовій гібридної війни, фактично грає роль експериментального майданчика для вивчення «неконвенційного» протистояння, в тому числі — в інформаційній сфері. НАТО всі ці роки вчить українців стратегічним комунікаціям, але одночасно і само вивчає кейси, з якими доводиться зустрічатися в реальності. Яким є результат цих спільних зусиль із протидії інформаційної агресії РФ?

В Альянсі не кажуть про перемогу, але наголошують, що точно стали сильніше.

«У 2019 році ми вже краще підготовлені, ми всі маємо розуміння гібридних засобів ведення війни її різних проявів та форм, і вміємо краще їх виявляти та на них реагувати», — зазначив помічник Генерального секретаря НАТО з публічної дипломатії, посол Таджан Ілдем у своєму виступі на ІІІ Львівському Безпековому форумі 1 листопада.

«Російські інструменти дезінформації сьогодні є надзвичайно активними, і ви про це добре знаєте, оскільки ви на передовій і відчуваєте це на щоденній основі в багатьох різних вимірах», — зазначив представник Альянсу. Водночас, він із оптимізмом констатував, що російський гібридний вплив у інформаційній сфері «потрошки спадає». Причиною, на його думку, є те, що Росія втрачає довіру серед міжнародної спільноти.

Тобто, це означає, що сумнівним із фактологічної точки зору російським меседжам поза межами РФ, в тому числі, в країнах НАТО, більше не вірять, або вірять менше.

Таджан Ілдем навів приклади тем, щодо яких російська пропаганда намагалась поширювати дезінформацію, але, за його словами, це їй не вдалося: «Ми знаємо, що сталося в Криму, ми знаємо, що сталося із рейсом літака Малайзійських авіаліній МН17, коли його збили над Донбасом».

Подальшу роботу з протидії дезінформації та пропаганді представник НАТО бачить в продовженні попередніх практик, яких можна було б коротко описати як «спростування» та «правдиве інформування». «Боротьба із пропагандою за допомогою пропаганди не є добрим варіантом. Ми не можемо боротися з дезінформацією за допомогою дезінформації. Наша мета — розвінчувати міфи, спростовувати фейкові новини за допомогою поширення правди», — зазначив помічник Генсека Альянсу.

В принципі, ці тези є аксіомами ефективних комунікацій. Але сучасна реальність є трохи ширшою за красиві та правильні шаблони.

Таджан Ілдем є представником одного із найстаріших учасників Організації Північноатлантичного договору — Туреччини. Місяць тому Анкара розпочала масштабну військову операцію «Джерело миру» на північному сході Сирії, який до того перебував під контролем курдів (яких турецька влада вважає терористами). Невдовзі активні бойові дії було припинено, і згідно з домовленостями курдські сили мали відійти в глиб сирійської території. З 1 листопада новостворену «безпечну зону» на північному сході Сирії почали патрулювати спільно військовослужбовці Туреччини та... Російської Федерації.

Втім, хотілось б звернути увагу навіть не на цю дещо абсурдну ситуацію навколо створення військового союзу між нашим нібито союзником — НАТО — та країною, яка веде проти нас війну — Росією. Це окреме питання, яке стосується більше сфери ведення звичайної, як то кажуть, конвенційної війни, ніж гібридних загроз. Питання в іншому — в тому, як саме Анкара комунікаційно супроводжує військову операцію в Сирії.

Слід зазначити, по-перше, що цей кейс є просто надзвичайно цікавим і мав б стати предметом вивчення  для усіх спеціалістів із військових комунікацій та спеціальних психологічних операцій  як зразкова інформаційна кампанія з супроводження бойових дій. По-друге, він є прикладом реального — а не теоретичного — ведення боротьби на інформаційному рівні, і тому може розглядатися як набір прикладних інструментів та методик, які працюють під час війн в сучасному світі. Ну і в-третє — на реальному прикладі ми всі можем вивчити, як на ділі, а не словах під час теоретичних презентацій у високих кабінетах, діє учасник наймогутнішого оборонного блоку світу, намагаючись досягнути перемоги.

Табу на фейки та правило про поширення лише правди, звісно, ніхто не скасовує. І Туреччину ніхто не спіймав на транслюванні відвертої дезінформації, а її провідні міжнародні ЗМІ — на поширенні суто пропагандистських ура-патріотичних матеріалів. Але те, що офіційні турецькі медіа потужно просувають виключно офіційну точку зору своєї держави на події в Сирії — це теж факт. При чому подають своє бачення ситуації турки дуже яскраво, сучасно та змістовно, з використанням новітніх технологій та «фішечок».

Можна, звичайно, згадати, що до Туреччини дуже багато питань і щодо забезпечення свободи слова, і щодо захисту прав журналістів. Але ж ця країна є повноцінним членом НАТО, і щось не чутно про спроби виключення її з цієї організації. Отже, комунікаційна компонента наступальної операції Туреччини в Сирії не є для України прикладом, який заборонено вивчати та наслідувати в контексті ведення інформаційних війн. Але чомусь в навчальних курсах НАТО цієї теми немає.

Звичайно, невтомне спростування фейків та транслювання позитиву без використання пропаганди — це хороші і правильні речі. Ось тільки дуже велике питання, чи можна вигравати сучасні гібридні протистояння в інформаційній площині тільки цими хорошими та правильними методами.