«Тут можна знімати кіно»

Під час останнього свого візиту до редакції «Дня» режисер та документаліст Василь Вітер розповів, що його учні — студенти ІІ курсу Київського національного університету ім. І. Карпенка-Карого — відвідали Фотовиставку «Дня». Нам стало цікаво, якою ж її побачили ці сімнадцятирічні молоді люди — майбутні українські режисери. Адже для того, щоб створювати якісне національне кіно, потрібно знати свою країну. Фотовиставка газети «День» — це та Україна, якої сьогодні не видно ні в кіно, ні на телебаченні. Таким чином відбулася колективна зустріч «Дня» зі студентами університету ім. І. Карпенка-Карого, що поєднала в собі традиційний обмін думками про країну, час та фотовиставку.

Анна Мутузова: Часто буває, що приходиш на фотовиставку, а там лише гламур або просто милі картинки, у яких немає нічого особливого. Але на фото в Українському домі було дуже багато змісту, атмосферності, в деяких — багато почуттів, у деяких — дуже дивовижно і символічно схоплений момент. Дуже приємно, що фотовиставка такого рівня проводиться в Україні. Я побачила багато яскравих фотографій. Особливо запам’яталося фото зимової засніженої галявини, серед якої стояв стіл і лавки, покриті товстим шаром снігу (Ігор Давиденко «Зимова казка»). А в тому снігові була прогалина, наче там хтось довго сидів і про щось думав. І це був особливо яскравий образ самотності.

Юрій Дзедзінський: — У представлених роботах криється відображення наших суспільних проблем. Можливо, через цю проблемність щось у фото дисонувало з тобою особисто, але разом із тим ти відчував, що на цих світлинах — правда. Виставка особлива тим, що дає можливість дивитися глибше. Вона надзвичайно багатогранна — поруч із роботами професіоналів представлене бачення країни дітьми, є фото людей, які не обов’язково знають канони і правила фотографії, але відчувають світ і час навколо, є художнє фото — і воно там зовсім не зайве. Приємно, що на виставку пройшла робота студента з нашого університету Романа Хімея. А особливо мене вразило фото, яке було продовженням дитячої історії хлопця і дівчини (Лєньяра Абібулаєва «Історія про історію»). Фотографія настільки об’ємна, що в ній закладена ціла історія. Вона змушувала мислити — ти стояв, думав і бачив вже своє кіно.

Сергій Горний: — Я й раніше відвідував різноманітні фотовиставки, але на такій вперше. Це не просто фотографії — вони відображають надзвичайно життєві моменти. Виставка зачіпає багато болючих для нас тем — показана політика без прикрас, старі люди, які потребують допомоги. Наприклад, особливо запам’яталося фото старенької жінки, яка тримає в руках шинель чоловіка (Костянтин Бобрищев «Пам’ять»); фото чоловіка, що сидить на лавці, а позаду нього — пелікани (Микола Тимченко «Пелікани»), надзвичайно цікаве. Так органічно він виглядає серед тих пеліканів, наче свій.

Арсеній Бортник: — На мене чекала різноманітна полікультурна країна, де є політика, але є й суспільне життя. Це країна, де багато дітей. Якби на фотовиставку «Дня» прийшли іноземці, вони побачили б різнобарвну землю. До речі, цікаво, що фото політиків здебільшого темні та чорно-білі. Натомість фото з дітьми — кольорові. А роботи, на яких зображені люди шанованого віку, асоціюються з мудрістю, хоча водночас дають зрозуміти, наскільки наші бабусі й дідусі потребують уваги та підтримки.

арина Пешко: — На фотовиставці «Дня» можна побачити реальну Україну, погляди різних дюдей на свою державу. Мені сподобалося, що з позитивних та негативних емоцій, переданих на фото, можна вибудувати своєрідну частотну діаграму. У представлених роботах — десь веселих, десь сумних, десь трагічних відчувається — своєрідна драматургія. Мені особливо сподобалася робота «Полісянка з чорницями» Олени Лукашевич, а розвеселило фото з сільського весілля, де наречений та наречена у весільномі вбранні женуть корів (Валерій Шайгородський «Подарунок»). Це, мабуть, придане.

Андрій Кравченко: — У нашій країні люди потребують захисту — і це проглядається в роботах Фотовиставки «Дня». Але водночас виставка показує перспективу, дає надію і поштовх людям, які можуть і хочуть щось змінювати на краще. Серед представлених робіт було два особливих фото: на одному з них хлопчик лежить на баранцях і, розкинувши руки, дивиться в небо (Олександр Клименко «Золоте руно»), а на іншому — тато з дівчинкою ліплять горщики з глини (Ганна Руденко «Усе почалося з глини»). Це образ саме тих людей, із якими можна так легко, надійно, красиво будувати країну — здорову, сильну. Мене особливо вразило фото, де художник малює янголів (Олександр Харват «Буде новий храм»). Коли дивишся на цю людину в оточенні янголів — відчувається повнота, душевність. Мене зацікавили також люди, які приходили на фотовиставку. Я йшов за чоловіком з дочкою і слухав, як цікаво цей чоловік пояснював дочці фотографії. Відвідувачі — теж невід’ємний гарний момент виставки.

Валерія Сочівець: — Виставка мені запам’яталася колоритними фото, біля яких мимоволі посміхаєшся. Але були фото, які шокували власним соціальним навантаженням — наприклад, фото бабусі, яка прикута до ліжка (Андрій Любимов «У притулку для престарілих»). Дивлячись на цей знімок, не можеш сприймати чужу біду, як щось відсторонене. Мені б хотілося, щоб таких виставок в Україні було більше. Цікаво, що є номінація «Світ очима дітей», адже дитяче бачення своєї країни є особливим і водночас важливим. За кожною дитячою фотографією я бачила якусь історію — і це вражає.

Софія Лаврів: — Виставка — інтенсивна. Надзвичайно багато різних емоцій, яким, здавалося, мало місця в цих залах. Мені сподобалася ідея з дитячими фото. Адже дітям вдається в житті знаходити позитивні моменти, і вони передають їх у своїх роботах. Тому дитячі фотографії, вміщений у них світогляд заслуговують на особливу увагу. Водночас я ще ніколи не була на виставці, яку б відвідували настільки різноманітні й багатогранні люди. Було стільки цікавих людей — від дітей до людей шанованого віку, що вони створювали окремий колорит виставки. Я навіть уявила, яке цікаве кіно можна зробити з думок відвідувачів й отримати теж певний зріз мислячої країни, як і на фото.