«Універсальний комунікаційний солдат»

Віктор Коваленко  — професійний журналіст, досконало знає англійську. 1994 року він закінчив КНУ ім. Шевченка. Майже 20 років працював у різних ЗМІ, міжнародних піар-агенціях, займався перекладацькою діяльністю. 25 серпня лейтенант Коваленко був мобілізований. Три місяці перебував на навчанні як командир мотопіхотного взводу. В листопаді потрапив у 40-й окремий мотопіхотний батальйон на посаду офіцера з цивільно-військових відносин. З ним пройшов Дебальцеве, де батальйон тримав оборону до 18 лютого. Під Дебальцевим підрозділ Віктора Коваленка зазнав відчутних втрат  — на сьогодні відомо про 26 загиблих і 35 поранених, шестеро військових — у полоні.

Вже місяць батальйон на перепідготовці на полігоні «Широкий лан» у Миколаївській області, а Віктор Коваленко був призначений виконувати обов’язки заступника командира по роботі з особовим складом (попередній замполіт потрапив у полон). Однак зараз пан Віктор чекає на нове призначення. У березні він пройшов п’ятиденний тренінг, яке організувало Міністерство оборони на базі Військового інституту КНУ ім. Шевченка у Києві. З його учасників командування має намір створити мережу прес-офіцерів, прикріплених за конкретними підрозділами. Вони  поширюватимуть інформацію про армію, налагоджуватимуть контакти з цивільними журналістами. В Міноборони вочевидь не могли не помітити «Дебальцевський щоденник», який Віктор Коваленко опублікував у мережі українською та англійською мовами, тож серед багатьох інших його заявка на участь у програмі була задоволена. Всього надійшло понад 60 резюме, з яких відібрали 26 осіб. Основний критерій  — наявність журналістського досвіду. Неважливо  — два роки чи 15, у ціні передусім конкретні вміння писати, знімати тощо. П’ятиденний тренінг  — лише перший етап, своєрідний пробний камінь. У майбутньому мають відбутися інші, у яких візьме участь і нинішній набір, і їхні наступники  — командування має намір збільшити штат прес-офіцерів принаймні до 40 осіб. Зацікавлені можуть знайти необхідну інформацію й контакти в Управлінні преси та інформації Міністерства оборони. «День» запитав у Віктора Коваленка про його враження від навчання, а також про те, якими він бачить перспективи інформаційної роботи у Збройних силах.

— Пане Вікторе, як ви потрапили на тренінг для майбутніх прес-офіцерів? Який практичний результат отримали?

— Журналістською діяльністю у своєму батальйоні я займався й раніше  — з власної ініціативи. Переважно вечорами, у вільний від основних обов’язків час. Маю багато незавершених статей та інтерв’ю про Дебальцеве. Доопрацювати їх просто не вистачає часу. Сподіваюся як прес-офіцер я матиму для цього більше можливостей.

Впродовж тренінгу до нас приходило багато лекторів  — колишні й нинішні працівники прес-служби Міноборони, військові кореспонденти цивільних ЗМІ, продюсери, піарщики. Всі вони ділилися власним баченням функцій і ролі прес-офіцера. Мені сподобалося, бо вдалося познайомитися з десятками цікавих людей  — мобілізованими колегами з усієї України. Це талановиті журналісти, вміння яких досі не знаходило правильного застосування в армії.

На мою думку, прес-офіцер — це універсальний комунікаційний солдат, не лише військовий журналіст, який пише про армію, але також ланка, що з’єднує пресу і суспільство зі Збройними силами. Головна мета цього проекту  — ефективна протидія російській пропаганді. На жаль, про збройний конфлікт на сході нині пишуть переважно цивільні журналісти. Армія не продукує відповідного інформаційного контенту про себе. Це великий мінус. Адже ми маємо справу з потужною російською пропагандистською машиною, яка пропонує власну точку зору на всі події. Наші Збройні сили у відповідь часто мовчать. А коли армія не пояснює власних дій, у суспільстві з’являється незадоволеність, зростає недовіра до вищого керівництва. Так, наприклад, досі не було оприлюднено офіційного тлумачення, чим, власне, був наш вихід із Дебальцевого  — організованим відступом, успішною операцією з виведення військ чи чимось іншим... Центральна телерадіостудія Міноборони та прес-служба дають сьогодні узагальнену інформацію про всі Збройні сили. Прес-офіцери ж продукуватимуть додатковий контент на своєму рівні  — як для Києва, так і для місцевої преси й журналістів.

— Прес-служби силових відомств сьогодні опиняються перед дилемою: як повідомити правду, навіть найгіркішу, але не спровокувати паніку. Для себе ви знайшли відповідь на це запитання?

— Потрібно шукати баланс. Перед тим як поширювати якусь інформацію, варто зважити  — принесе вона суспільству більше користі чи шкоди. Це  — найголовніший критерій. Звичайно, є певний перелік таємних відомостей, які не можна повідомляти. Але ж, окрім цього, є ще багато іншої інформації, яку ми повинні вміти перетворити на наш козир. Переконаний, що баланс можна знайти  — було б бажання. У мене й моїх колег є велике бажання розпочати роботу. Вважаю, що воно допоможе нам стати активною ланкою, яка, з одного боку, не даватиме відмовчуватися і «засинати» Генштабу, а з другого  — інтенсивно інформуватиме суспільство про діяльність армії.

— Які якості повинен мати прес-офіцер?

— Прес-офіцер зобов’язаний вміти користуватися відеоапаратурою, фотографувати, записувати інтерв’ю, застосовувати всі сучасні комунікаційні технології — комп’ютер, Інтернет, соціальні мережі. Він повинен сам на місці обробляти відео та фотографії, швидко писати статті й оперативно розповсюджувати все це серед читачів, глядачів та інших журналістів. Хлопці, з якими я проходив підготовчі курси, мають всі необхідні навички. Єдина проблема  — не у всіх є потрібне обладнання (комп’ютери, фотокамери, які також знімають відео, інтернет-модеми). Сподіваюся, з цим допоможуть спонсори та волонтери. Ще одна важлива якість прес-офіцера  — це вміння спілкуватися з іншими військовослужбовцями  — як із солдатами, так і з генералами.

— Чого, на ваш погляд, сьогодні не вистачає цивільним ЗМІ в контексті висвітлення бойових дій?

— На Заході існує поняття embedded journalist (англ. «прикріплений журналіст»). Йдеться про журналіста, який на певний період стає у стрій разом з військовими і має можливість відчути зсередини, що таке важке солдатське життя. Він підписує контракт з міністерством оборони, у якому передбачено страхування та багато інших умов. Перевага такої форми співпраці ЗМІ та армії у тому, що медійники отримують можливість по-справжньому пізнати правду війни. Коли журналіст приїздить на один день, знімає репортаж і одразу їде, це неможливо  — у нього просто немає доступу до всіх тих слів, переживань... Солдати і офіцери розкриваються на війні зовсім по-новому. Вона створює умови, в яких можна досконало пізнати душу кожної людини. В цивільному житті ніколи не дізнаєшся, хто може стати героєм. На війні ж вони зустрічаються  — наприклад, звичайний здавалося б пересічний чоловік, не кадровий військовий підбиває одразу чотири танки. Форма embedded journalist дає ЗМІ доступ до такого сповненого емоціями матеріалу.