Він був великим інтелектуалом

Дуже важливу проблему підняв «День» у публікації Вікторії Скуби і Маші Томак «Епітафія українському телебаченню», яка була надрукована 18 липня цього року стосовно формування українського інформаційного і культурного простору. Саме він, як правильно пишуть автори, повинен відповідати на запитання про кого нам варто не забувати, а чиї пам’ятники переплавляти. І дуже прикро, що, як констатував «День», з екранів телевізорів багатомільйонна глядацька аудиторія не змогла дізнатися про таку видатну особистість в українській новітній історії, як Федір Моргун, котрий всім своїм єствам був патріотом рідної землі й служив їй до останнього подиху.

Для багатьох Федір Моргун, на жаль, ще сприймається як партфункціонер минулих часів. Але, мабуть, не всі знають, що ця людина була наділена не тільки потужним організаторським талантом, а й великим інтелектом. Саме про це я і хотів розповісти читачам «Дня». Окрім того, що Федір Моргун займав високі пости у колишньому СРСР, він був і літератором, полум’яним публіцистом, неперевершеним оратором, котрий своїми гострим розумом, переконливим словом і наполегливістю у досягненні поставленої мети (варто тільки пригадати, як він роками цілеспрямовано впроваджував на Полтавщині грунтозахисну систему обробітку грунту) міг підкорити багатьох людей. У цьому я пересвідчився не раз і сам.

Пригадую, коли був призначений у січні 1983 року редактором машівської районної газети «Колгоспні вісті» (нині «Промінь») Полтавської області, треба було пройти формальну процедуру затвердження на засіданні бюро обласного комітету партії. Того дня затверджували на посади і ряд голів колгоспів. Я чув, який вишкіл робив їм Федір Моргун. Він цікавився не тільки господарськими справи на селі, показниками врожайності різних культур, а й тим, що читають керівники господарств, як розвивають свій інтелект і давав їм такої прочуханки, що з чола багатьох присутніх на тому засідання бюро обкому партії лився піт. Особливо виводило із себе Федора Моргуна те, що дехто із голів колгоспів не міг пригадати, яку книгу він читав останнім часом, що знає із творчості Т. Шевченка, А. Чехова, Л.Толстого, Д. Лондона та інших відомих письменників, яка актуальна стаття обласної газети «Зоря Полтавщини» їм запам’яталася. Почувши невпевнену відповідь, Федір Моргун дуже гнівався й досить емоційно доводив присутнім, що той, хто не читає книг, не вміє написати статтю в газету, не розвиває своє мислення, не може керувати людьми і згуртовувати навколо себе людей.

Це був надзвичайно великий виховний момент у роботі з кадрами. І Федір Моргун у такому стилі працював постійно. Він був знайомим з багатьма відомими письменниками, літераторами, публіцистами. Особливо велика дружба пов’язувала Федора Моргуна із земляком полтавців Олесем Гончаром.

Феноменальним явищем на ті часи було і те, щоб секретар обласного комітету партії сам писав книги, статті до газет і журналів і привчав до цього свої підлеглих. Федір Моргун був також одним із небагатьох колишніх високопосадовців радянської доби, хто зміг відмовитися від старих заідеологізованих стереотипів і переосмислити героїчну і трагічну історію України, хто по-справжньому вболівав за її народ, особливо за долю українського селянства, яке дуже постраждало під час різних експериментів, які з ним чинилися в комуністичні часи. Його також дуже бентежив стан з охороною довкілля, українських чорноземів, котрі потребують бережливого ставлення. Даній болючій проблемі він присвятив не одну книжку.

Я мав приємну нагоду зустрітися з Федором Моргуном у листопаді 1991 року, в селі Гиряві Їсківці, Лохвицького району, де свого часу керував місцевим зразковим господарством відомий організатор аграрного виробництва, колишній фронтовик, Герой Соціалістичної Праці Микола Юрченко. За чашкою чаю ми говорили з Федором Трохимовичем близько години. Мені назавжди запам’яталися його іскристі очі, незгасаючий оптимізм і кожне мудре слово.

Життєвий шлях Федора Моргуна може служити повчальним прикладом і для багатьох нинішніх керівників, котрі хочуть стати особистостями, згуртовувати людей задля благородних цілей, щоб заслужити вдячне слово і добру пам’ять нащадків.