Вимкнувши телевізор

Останнім часом я став помічати, що деякі мої знайомі не дивляться телевізор або дивляться його надто рідко. І не внаслідок надзвичайної зайнятості — вони це роблять свідомо. У мене, як у людини, що намагається писати на «близькотелевізійні» теми, природно, виникло запитання: «А чому, власне?», для з’ясування якого я й запросив їх до себе в гості.

Спочатку представлю учасників цього «дисидентського гуртка»: Олександр Запорощенко — безробітний, в не такому далекому минулому — ведучий молодіжної музично-розважальної телепрограми, Аліса Нагорна — няня, Юрій Огнєв — робітник і Ганна Івахненко — студентка факультету кіно і телебачення при Інституті театрального мистецтва ім. І. Карпенка- Карого. Всі вони — люди, ще не обтяжені віком та чинами, але мислять самостійно, що вже само по собі могло б послужити мотивом для написання матеріалу.

Отже, чому ж у нашу «добу інформації» існують люди, яким не подобається ТБ?

Телебачення наблизило до нас упритул
світ, який затуля є від нас телевізор
Генрік ЯГОДЗIНСЬКИЙ

Найбільша небезпека телебачення, на думку моїх знайомих, полягає в тому, що воно непомітно влаштовує підміну нашого природного погляду на світ, що нас оточує, своїм віртуальним простором. Багатьом людям телебачення просто замінило реальність.

Чому людина не живе своїм життям? Тому що воно для нього нудне, нецікаве: воно не таке яскраве, як по той бік екрана. Навіщо кудись іти, щось робити? Ось вони, всі задоволення, разом узяті — під рукою («натисни на кнопку — отримаєш результат»). Але самі задоволення — штучні...

«Споживання сурогатів — це основна проблема суспільства доби постмодернізму», — вважає майбутній кінознавець Ганна — «Скрізь і всюди — сурогати. Концентровані супчики замість нормальної їжі, інтернетівські «чати» замість живого спілкування і в результаті — сурогат життя!» А Аліса додає: «Людині підсвідомо закладаються в голову певні стереотипи поведінки, і потім відповідно до цих стереотипів вона просто моделює життєві ситуації, наприклад, у сім’ї втілює в реальність те, що побачила в якомусь фільмі». Причому процес цей, на жаль, неконтрольований.

Телемовлення — надто важлива річ,
щоб довіряти її телемовцям.
Ентоні БЕНН

А як же бути з тим, що «коли ти не береш участі в політиці, то політика бере участь у тобі»? «Пусті» фільми, насильство на екранах — з цим усе зрозуміло, а як бути з непоінформованістю? Замислимося, чи справді ми поінформовані? На думку Ганни, сама природа ТБ передбачає об’єктивність — ти можеш не просто почути, але й побачити: ось воно, дивись. Але чи можемо ми сьогодні говорити про об’єктивність ТБ, що часто об’єктивне рівно настільки, наскільки це дозволяють ті, на кого воно працює? — запитує Аліса. Адже навіть достовірна інформація за допомогою деяких телевізійних прийомів може бути спотворена до невпізнання. Наприклад, факти, сортовані в певній послідовності, перевертають саму подію «з ніг на голову». І знову ж можна торкнутися питання про заборонений «25-й кадр». На думку Юрія, «все наше телебачення — суцільний «25-й кадр». На що перетворюється суспільство, коли ЗМІ використовуються як «масовий агітатор і пропагандист»? Олександр навів такий приклад: показують сюжет про людину, що балотується в мери міста, а в цей час на екрані — вулиці, якими тече вода, і закрадається потайна думка: «Треба міняти господаря…» Що це, як не зомбування в чистому вигляді?

Телебачення є доказом того, що люди
готові дивитися все що завгодно, аби тільки
не дивитися один на одного.
Енн ЛАНДЕРС

У нашій сумбурній розмові, що відбувалася на кухні під мирне булькотіння чайника, не могла не виникнути й тема спілкування. Адже для багатьох саме телевізор став головним співрозмовником. З живою людиною складніше — її не переключиш на інший канал. І це не тільки від лінощів, а, швидше, від людської відособленості. Звичайно, з одного боку, ТБ допомагає людині не відчувати самотності, а з іншого — робить її не просто самотньою, а відчуженою.

До речі, про відчуженість. На думку Олександра, якщо людині щодня показувати будинки, що вибухають, повідомляти про страшні повені, епідемії, то вона до цього звикає і жаху вже не відчуває. Вона стає байдужою до чужого болю, страждань і навіть до своєї власної долі.

А якщо врахувати, що після якоїсь кримінальної хроніки на екрані з’являється слізний серіал, і все відразу ж забувається, переводиться в іншу колію? Зарядився адреналіном — розслабся. Яку емоцію хочеш — отримуй, усі є... Просто здiйснюється спекуляція людськими почуттями.

Юрій з ностальгією згадав не такі далекі часи — дитячі передачі «В гостях у казки», «Будильник», пізнавальні програми «Під знаком «Пі», «У світі тварин» та ін. Ми, люди одного покоління, виховані на казках, мультфільмах про добрих героїв, мужніх рицарів тощо. Незважаючи на жорстку цензуру, а в чомусь і завдяки їй, фільми та програми, що раніше демонструвалися по ТБ, були все ж більш моральними.

А зараз ситуація така: не хочеш дивитися спортивні телепередачі — не дивись їх, дивись «порнуху», не хочеш «порнухи» — хоч цілодобово дивись музичні програми. Демократія передбачає повну свободу, лише б вона була не у збиток іншим, нехай навіть ця свобода зі знаком «мінус». На думку Олександра, який знає телевізійне життя не з чуток, у цьому й міститься небезпека. Нам дається свобода зовнішня, але при цьому свобода внутрішня, духовна, опускається до найнижчого рівня. Ця головна, внутрішня свобода — уявлення про моральність, здатність самостійно приймати рішення — вислизає від нас.

Телебачення дуже сильно «в’їлося» в наше життя — це ін’єкція, без якої людина вже просто не може. Але йдеться, звичайно, не про те, як змінити життя, виключивши з нього телебачення. Зрештою, якщо говорити про технологiї майбутнього, ТБ — не така вже й страшна річ. Просто треба робити його більш «їстівним». І не забувати хоча б іноді, коли до тебе в будинок приходять друзі, «вимкнути телевізор».