Європейський вибір Першого Національного
— На сьогодні Національна телекомпанія України залишається чи не єдиним із загальноукраїнських каналів, де можна побачити європейську телепродукцію. Чому так сталося?
— На мою думку, це пов’язано з тим, що приватні телеканали, орієнтовані на прибуток, закуповують продукцію, яка викликає підвищену зацікавленість середньостатистичного глядача. Ми, на відміну від приватних компаній, не ставимо собі за основну мету отримання прибутку. Наша місія як громадського телебачення — якомога повніше задовольняти глядацькі потреби усіх прошарків населення України. Вважаю, що в Україні існує брак європейської телепродукції. Перевагу віддають англосаксонській чи американській.
— Як ви проводите відбір програм і телефільмів?
— Відбір стандартний. Ми переглядаємо каталоги наших партнерів і відбираємо ту продукцію, яка, на нашу думку, є найцікавішою для глядача. При цьому ми враховуємо рейтинги. Потім ми остаточно узгоджуємо програми, які підуть в ефір, з дирекцією програм — саме за дирекцією програм залишається остаточне слово при розміщенні закордонних програм у проекті програми передач на тиждень. І я вважаю це абсолютно правильним — кожен повинен виконувати свою роботу.
— Зарубіжні передачі вимагають якісного перекладу і не менш якісної «озвучки». У вас це виходить дуже добре. Як ви цього досягаєте?
— Дякую за таку оцінку нашого перекладу і нашої адаптації. Ми намагаємося відповідати найвищим стандартам в Україні. У нас працюють найкращі у Києві перекладачі й актори. Наші розцінки приблизно одного порядку з іншими, приватними, каналами. Можливо, велику роль тут відіграє ще й те, що ми все-таки Перший Національний канал. Для акторів престижно, працюючи ще десь, співпрацювати з нами. Хоч як би там було, але за 50 років діяльності українського телебачення Перший Національний канал став брендом.
— Як впливають на рейтинг ваші «обмінні» програми?
— Вони не завжди обмінні, бо деякі програми ми закуповуємо або ж отримуємо за невисокою фіксованою платою чи безкоштовно. Питома вага суто обмінних програм не є великою. За угодою про співпрацю з каналом «Франс Інтернаціональ» щорічно ми можемо відбирати до 1000 годин продукції CFI, і тут, повірте, є з чого вибирати. Щомісяця ми подаємо в ефір у середньому 15 — 20 годин. Крім програм каналу «Франс Інтернаціональ», ми також постійно отримуємо продукцію, хоча і в значно менших кількостях, таких потужних телеканалів, як ARTE, BBC, DW. Як члени Європейського телерадіоуніверситету, ми також маємо змогу отримувати програми європейських телекомпаній із більшості європейських країн.
— Чому на каналі немає програм російського телебачення? Як ви взагалі ставитеся до російського продукту на українському ринку?
— Я вважаю неправильним те, що російські програми не адаптуються українською мовою. Крім цього, вони несуть культурні цінності хоч і близького нам народу, але все-таки сусіднього, тому ці програми слід розцінювати все ж як закордонні. Разом з тим, засилля російських програм не дає змоги розвиватися власному виробнику, оскільки, знову ж таки через культурну близькість українського та російського народів, російські програми витісняють українські. Звичайно, кожний приватний канал має право власного формування програмної сітки. З другого боку, я бачу плюси у російських програмах в українському ефірі, тому що вони якісні та мають високі рейтинги — їх, як правило, цікаво дивитися. Прикро, що в Україні не можна назвати багато власних пристойних програм.
Раніше у нас виходили програми російською мовою, і ми зацікавлені у співпраці з російськими телекомпаніями. У нас склалися дуже гарні стосунки з ВДТРК. З ними ми плануємо підписати нову угоду, яка буде містити і обмін програмами, і більш широкий спектр питань. Ми не русофоби. Просто так склалося, що продукція, яку ми отримуємо із Заходу, більше задовольняє наших глядачів, ніж російська.
— Як впливає продукція вашого відділу на загальний рівень УТ-1, і яка реакція телевізійників на ваші програми?
— Мені важко відповісти на це запитання, але я схильний думати, що вплив позитивний. Ми подаємо глядачеві якісну продукцію, навіть якщо це програми і фільми 80 — 90-х років. Гадаю, що цим ми збагачуємо ефір. Те, що наші обсяги за останні роки збільшувалися, говорить про потрібність нашого продукту на Першому Національному каналі.
Реакції телевізійників я не вивчаю, і до мене ніхто не звертався за консультаціями. Але ми працюємо не для телевізійників, а для аудиторії. А зворотний зв’язок з нею у нас хороший. До нас часто телефонують і навіть просять переписати на відеокасети освітні програми для шкіл.
— Що, на вашу думку, відрізняє європейських телевізійників від наших?
— Насамперед я хочу сказати, що європейські телевізійники, з якими я спілкувався, працювали, як і ми, на громадському телебаченні. Громадському ТБ у Європі приділяється набагато більше уваги. Вони працюють у кращих фінансових умовах. Європейське телебачення отримує фінансування з абонентної плати. У нашій країні це — тільки далека перспектива. У нас люди не платять за газ і воду, а за телебачення і мови нема. Отже, головна відмінність наших західних колег — це те, що вони багаті і можуть дозволити собі набагато більше. Позитив наших телевізійників у тому, що вони наші.
— Чим у майбутньому ви збираєтеся здивувати глядачів УТ-1?
— Найбільша подія, якою ми хочемо здивувати, — це участь України у пісенному конкурсі «Євробачення 2003».Це великий позитив для України. Аудиторія конкурсу — близько 160 мільйонів. А на минулому конкурсі в травні цього року було акредитовано 1100 журналістів. Цей конкурс — промоушн України за кордоном, і можливість показати європейцям, що Україна — це не лише Чорнобиль, шаровари та вєрки-сердючки, а сучасна культура, яку не соромно було б назвати європейською. І я впевнений, що це може принести більше користі, ніж деякі політичні заходи.
— Чим іще, крім отримання закордонної продукції для ефіру Першого Національного та УТ-2, займається Дирекція міжнародних відносин?
— Якщо загалом, то Дирекція міжнародних відносин відповідає за всю міжнародну діяльність Національної телекомпанії України, і отримання закордонної телепродукції — це лише частина тих завдань, які стоять перед НТКУ — як державним чи то громадським телебаченням.
Так, наприклад, ми як активний член Європейської мовної спілки (ЄМС) з 1993 року і, відповідно, як член Постійної мережі новин ЄМС, щорічно подаємо 120 — 160 новинних сюжетів для подальшого використання у випусках новин телекомпаній- членів ЄМС. За кількістю поданих сюжетів серед телекомпаній Центрально-Східної Європи ми десь посередині, і я вважаю, що нам необхідно більше працювати в цьому напрямі. Але хоч як би там було, своєю роботою НТКУ здійснює певний внесок в реалізацію інформаційної присутності України на Європейському континенті. Більше того, зараз в ЄМС уже реалізується новий проект, яким передбачається можливість використання створених членами ЄМС новин при підготовці новин телекомпаніями Азіатсько-тихоокеанського регіону. Я вважаю цей проект перспективним, оскільки у разі, якщо новинні сюжети, створені Національною телекомпанією України, потраплятимуть у спеціальні блоки новин для телекомпаній Азіатсько-тихоокеанського регіону, то крім інших позитивів ми ще й отримуватимемо додатковий прибуток.
Крім того, і про це уже неодноразово згадувалось, із серпня цього року ми спільно з Національним космічним агентством України розпочали реалізацію проекту супутникової трансляції деяких з наших програм для подальшої ретрансляції регіональними телекомпаніями сусідніх країн. Разом з тим, тепер ми почали працювати у цьому напрямі і з посольствами України за кордоном. Наскільки мені відомо, зокрема, й із розмов з нашими дипломатами, українським посольствам за кордоном потрібна телевізійна продукція Національної телекомпанії, і я сподіваюсь, що у найближчому майбутньому наші посольства також отримуватимуть програми НТКУ через супутник.
