З усіх мистецтв для нас найважливіше...— фінансування

Таким чином, історія «Дружби» — це і модель новітньої історії суспільства. Спочатку, в 70-і роки, «розумне» кіно в Києві систематично показували лише в «Дружбі» (зал на сто місць). Кінотеатр, начебто, і в центрі, але не на магістралі. Пізніше, у 80-і, таким показам стало тісно в «Дружбі» — відкрився кіноклуб «Діалог» в кінотеатрі «Зоряний» (600 місць). В престижному районі, де переважно жили «батьки» міста, їх діти та онуки — майбутні перебудовники, демократи та... «нові українці». Там можна було вже не лише подивитися, але й «поговорити» про побачене, а заодно й подискутувати взагалі про наболіле.

«Дружбі» стало важче втримувати постійного глядача. Але тут допомогла перебудова: у кінці 80-х на кінотеатр ринула лавина «поличних», раніше заборонених вітчизняних і зарубіжних фільмів. «Дружба» запрацювала на повну силу. Поки не почалася трансформація суспільства: дозволили підприємництво — розумним стало не до кіно, дозволили виїзд з країни — головні заводіяки дискусій виїхали... Додатковим руйнуючим чинником стало розвинуте на початку і в середині 90-х років піратське телебачення, яке, «нічтоже сумняшеся», зайнялося резервами кінопоказу (а це практично весь на той час світовий кінематограф), геть позбавивши кінопрокат ексклюзивності.

Ринок кіно вужчав, випуск та імпорт фільмів скорочувався. Кінотеатри перейшли на повний госпрозрахунок і самоокупність, треба було виживати будь-якими способами. Тому інші кінотеатри, що мали в своєму розпорядженні вільні площі, вирішили свої фінансові питання за рахунок залучення орендарів. «Дружбі» було важче — у неї просто не було вільної площі. Так що, на жаль, в останні роки в афіші «Дружби» були фільми, що називається, «на потреби»: жорстка еротика, насильство, вульгарність.

Але кінотеатр вижив. Більше того, 90% прибутків «Дружби» нині — це кіноквитки. «Дружба» — рентабельний, прибутковий кінотеатр. Нечисленний орендний колектив «Дружби», очолюваний беззмінним директором Аллою Вікторівною Горбуновою, нагромадив певні ресурси, зайнявся модернізацією обладнання.

У квітні в одному зі своїх залів «Дружба» почала регулярну демонстрацію фільмів в системі «Долбі стерео». Встановлено м’які крісла, зроблено ремонт. І все це на кошти самого кінотеатру — без сторонніх інвестицій і позичкових коштів. У цьому унікальність першого в Києві досвіду модернізації кінотеатру.

Тепер перед кінотеатром постане проблема репертуару. Оскільки в Україні немає ринку для фільмів в системі «Долбі стерео», їх практично ніхто не завозить (про власне національне кіновиробництво можна лише мріяти). Поки що в кінопрокаті в країнах СНД є лише один новий фільм російською мовою в системі «Долбі стерео» — «Титанік». Так що українському проектові доведеться поки що задовольнятися «долбі»-репертуаром з Росії. Або завозити зарубіжне кіно в оригінальних копіях і тут робити субтитри. Постане питання: якою мовою? За звичкою — російською або, згідно із законом, — українською? І, найголовніше, хто за це платитиме?

А поки що ефект стереозвуку в кіно для киян — це лише атракціон.