Журналістика — дослідження, але не розслідування
Журналіст Ігор Чайка презентував новий фільм про українські медіа «новітньої» історії
Журналістські розслідування сьогодні актуальні не лише для журналістів (хоча для них — передусім), а і для суспільства. Адже брак цього жанру на шпальтах вітчизняних газет — це вже свідчення... Чого?
У інформаційному бюлетені, виданому спеціально до появи нового фільму київського журналіста і сценариста, що досліджує проблеми журналістики, Ігоря Чайки, автор фільму визначає причини непопулярності журналістських розслідувань в Україні: «відсутність традицій свободи слова в Україні до останнього часу не дозволяла повноцінно розвиватися журналістським розслідуванням як жанру. Але складні реалії українського суспільства та поява нового покоління незалежних журналістів дають підстави сподіватися на сплеск у розвитку жанру, що по праву вважається «вищим пілотажем»...
Якщо хтось має сумніви щодо ваги журналістських розслідувань у суспільстві, може пригадати так званий Уотергейтський скандал, результатом якого стала відставка президента США Ричарда Ніксона.
«У країні не створено того балансу противаг, який існує в розвинутих демократіях, і який не дає можливості перекосів у той чи інший бік. Немає і того рівня політичної культури у всіх політичних еліт, що притаманний західним політикам», — ставить діагноз Ігор Чайка у своїй передмові.
Проблемами журналістської спільноти Ігор Чайка займається вже протягом шести років. Новий його фільм «Журналістські розслідування в україні: досвід, факти, безпека» — це логічне продовження авторського документального циклу журналіста, створеного протягом 2006—2008 років та присвяченого стану та проблемам українських ЗМІ часів «новітньої» історії. Попередні роботи Ігоря Чайки — «Свобода «джинси»? Український контекст», «Соло для медіа», «Обережно, «джинса»!, «Львівський віц. Від атракції до шмельцу» стали учасниками трьох Міжнародних фестивалів Днів документального кіно з прав людини: українських — «Український контекст» та Docudays.ua, а також чеського — «East Silver».
Прем’єра фільму «Журналістські розслідування в Україні: досвід, факти, безпека» зібрала занадто нечисленну аудиторію — усього-навсього декілька журналістів. Чомусь нікого не зацікавили обіцяні автором «сучасний стан справ у вітчизняних медіа і проблеми, що виникають під час проведення професійних журналістських розслідувань фактів корупції». Натомість у Криму, де допрем’єрний показ фільму відбувався в рамках семінару українсько-данського проекту журналістських розслідувань SCOOP, він викликав більший інтерес.
— Зібралося 30 журналістів, які вже займаються розслідуваннями, — розповідає Ігор Чайка. — Але виявилося, що далеко не всі з них знають елементарні правила журналістського розслідування, які звучали в фільмі, наприклад, не бути одноосібним носієм ексклюзивної інформації — бо це вже небезпечно, працювати над розслідуванням мінімум удвох і так далі. А найголовніше правило — бути чесним перед самим собою, робити свою справу чесно.
Документальний фільм складається з трьох частин. Він присвячений підготовці та проведенню журналістських розслідувань, подоланню труднощів у зборі фактів, отриманні доступу до інформації, етичним та юридичним засадам проведення журналістських розслідувань тощо. Цікаво те, що за основу автори взяли кілька резонансних антикорупційних журналістських розслідувань — з їх авторами — отруєними барбітуратами і понівеченими, «героями», медіа-експертами.
— Справжніх розслідувань у нас не так багато. Наші журналісти дуже часто підміняють журналістику розслідування журналістикою дослідження, — коментує фільм досвідчений «інвестігейтор» Сергій Гузь. — Ми фактично не можемо говорити про розслідування на місцевому рівні, про розслідування діяльності конкретних місцевих чиновників. Справа в тому, що це значно небезпечніше, ніж писати про корупцію у якійсь галузі загалом. Коли береш конкретного чиновника, одразу постають серйозні проблеми... Я кілька років займався журналістськими розслідуваннями, пов’язаними з конкретними чиновниками на місцевому рівні, мені телефонували і казали, що, мовляв, «в асфальт закатаем», «да мы с тобой разберемся»... Але проблема навіть в іншому: який шанс, що такий фільм покажуть на одному з центральних каналів, щоб аудиторія могла його побачити? Я в цей шанс не вірю... Ми весь час фокусуємося на якомусь великому рівні й ігноруємо той рівень, на якому ми живемо — де все і починається. Потрібна реакція журналістів на це, адже коли ти берешся за якесь розслідування на рівні жеку або голови кооперативу свого будинку, ти наражаєшся на небезпеку або отримати по голові, або того, що це буде не розслідування, а зіставлення двох точок зору. Це проблема і суспільства, і нашої журналістської галузі.
