ЗМI та вибори

Парламентські вибори в Норвегії цього року були незвично напруженими. Причина — новий виклик, який буває рідко: це зміна влади після восьмирічного перебування у керма держави лівоцентричної коаліції на чолі з прем’єром Єнсом Столтенбергом. На цьому наголосила Беріт Ліндеман з Норвезького Хельсинського комітету під час зустрічі з 35 спостерігачами з країн СНД.

За її словами, зазвичай на виборах в Норвегії не буває спостерігачів від ОБСЄ. І це пояснюється тим, що Норвегія — демократична країна. «Тут люди вірять, що після голосування результат їхнього волевиявлення повністю відображатиме дійсність настроїв у суспільстві. І ще — що голосування буде чесно підраховано. У нас все побудовано на вірні в чесність» — відзначила Беріт Ліндеман.

Редактор журналу «Журналіст» (Journalisten.no), який видається Асоціацією журналістів Норвегії з 1917 року, Хельге Огрім відзначив, що починаючи з серпня нинішня кампанія є головною новиною в газетах та ЗМІ. Лише одна новина перебила вибори — вбивство дівчини і тільки тому, що вбивства в Норвегії — рідкість. За його словами, для аналізу ситуації необхідно враховувати контекст: Норвегія — країна стабільної дипломатії, гармонійного суспільства і високого рівня добробуту.

СТАНДАРТИ

У Норвегії немає формальних правил щодо висвітлення у ЗМІ виборів. Виключенням з цього правила є державні радіо і телеканали, для яких існує зведення правил, які є результатом зусиль та напрацювань самих журналістів. Іншими словами, держава немає ніякого відношення до ЗМІ.

Перше правило, зазначив Огрім, полягає в тому, що журналіст не може виступати водночас і політиком, і журналістом. Висвітлення у ЗМІ подій має бути обширним і глибоким. Друге правило стосується того, що у висвітленні подій треба уникати використання анонімних джерел. Якщо таке й трапляється, то повинно бути надано пояснення цього. Журналісти повинні точно відображати думку особи, яку вони цитують. Не можна виривати цитату з контексту. Якщо є скарги від людей, яких неправильно процитували чи спотворили їхню думку, то їх — скарги — розглядає спеціальний орган з етичної поведінки. І тоді треба надрукувати спростування і виправлення. І у цьому випадку журналіст має оплатити видатки на розгляд скарги комісії з етики.

Державний телеканал NRK, який існує з 1930 року, отримує ліцензію від держави і згідно з інструкціями, він має збалансовано висвітлювати політичні партії, і не може ігнорувати партії, які він вважає поганими.

Комерційний телеканал TV2 хоча і не має інструкцій, але дотримується подібних стандартів у висвітленні кампанії як NRK, бо глядачі правили до такої форми.

Щодо партійних прихильностей газет, то це мало місце 30 років тому, сказав Огрім, а зараз такого зв’язку з партіями немає. У всьому спектрі друкованих ЗМІ зараз домінують центристські газети.

Зважаючи на те, що норвезьке суспільство є гармонійним, напередодні виборів у суспільстві не було відчутно бажання фатальної зміни, відзначив пан Огрім. За його словами, норвезькі політики загалом некорумповані, а відтак — у громадян є доступ до політиків, а в держави немає бажання радикальних змін у суспільстві.

З іншого боку, існує критика щодо того, як ЗМІ висвітлюють ці вибори, зокрема виявляють прихильність до пріоритетів лівого крила. Іншими словами, відсутній повний нейтралітет. Це пояснюється тим, розповів Огрім, що більшість журналістів асоціюють себе переважно з лівим крилом або центром. Праві консерватори критикують ЗМІ за це, зокрема державний телеканал NRK вони називають ARK, де перша літера А це — назва Робітничоі партії.

Інше зауваження Огріма щодо ЗМІ полягає в тому, що преса здебільшого пише, хто і що сказав, а менше дає аналізу, куди це може привести країну. Політичні журналісти бачать світ у вузькому тунелі, вважає пан Огрім.

У таких умовах і традиціях, що склались, простежуються особистості, які хочуть порушити такий порядок, — блогери. Цей новий феномен, зазначив норвезьких журналіст, приводить до змін у ЗМІ. Це виявляється в тому, що деякі проблеми, які рідко обговорювались, тепер стали темою гострої дискусії. Зокрема саме блогери, сказав Огрім, порушили тему, про яку ЗМІ не хотіли писати. Мова йде про економічну складову імміграції, іншими словами, скільки коштує імміграція, як це змінить бюджет чи вплине на зарплати. І зараз починається дискусія, чи варто державі більше витрачати на це коштів.

У принципі журналісти можуть впливати на вибори, але не значною мірою. Це видно по тому, яким політичним партіям вони симпатизують, або діяльність яких більше висвітлюють, чи навпаки висвітлюють дуже мало. Зокрема, як зазначив Огрім, зараз ЗМІ багато уваги приділяють зелений партії і комуністичної партії.

ДВА ТИПИ ПОЛІТИЧНИХ ЖУРНАЛІСТІВ

Огрім зазначив, що в Норвегії є два типи політичних журналістів. Перший тип представляють політичні редактори, яких під час виборів можна побачити 5—7 днів на екранах як політичних коментаторів. Інший тип журналістів — це smart (розумні) журналісти, які можуть turn the table (перевернути стіл) або іншими словами повернути ситуацію, завдяки тому, що вони добираються до істини в потоці інформації.

Ще одним недоліком норвезьких ЗМІ є те, що вони не дуже відстежують обіцянки політиків. У цьому питанні є активною зазвичай опозиція, яка дає потім привід ЗМІ писати статті про це. І тут треба віддати належне блогерам, сказав Огрім, які уважніше і чутливіше ставляться до цього.

Контент норвезьких газет на веб-сайтах майже повністю доступний вільно без оплати, сказав журналіст газети Dagbladet Еілін Фріш Флюдал. За його словами, виключенням є ексклюзивні матеріали, за які беруть невелику плату. Тут розрахунок на отримання реклами, що розміщається на веб-сайті. І чим більше людей заходить на сайт, тим легше привабити рекламодавців.

Журналістами в Норвегії зазвичай стають після закінчення вишу, де є спеціальність журналістика. Але можна стати журналістом і без такої освіти, як це було у випадку співрозмовника журналіста з газети Dagbladet Ейнара Хагваага, який 10—15 років пише редакторські колонки, коментарі та аналітичні статті. За освітою він історик, але якось після закінчення університету йому довелося написати декілька статей і він вирішив стати журналістом. За його словами, в газеті Dagbladet працює 140 журналістів. При цьому мінімальна зарплата журналіста початківця — 60 тис. доларів на рік, не рахуючи різних доплат. У солідного журналіста зарплата перевищує 100 тис. доларів на рік, а в деяких дуже відомих журналістів сягає 135 тис доларів. Але при цьому, зауважує Хагваага, треба враховувати, що податки в Норвегії становлять 46 відсотків.

УМОВИ РОБОТИ

Тривалість робочого дня журналістів у Норвегії — 7 годин 30 хвилин. Працюють вони, здебільшого, позмінно, при цьому перша зміна починається о 5-ій годині ранку, коли на роботу виходить один журналіст; о 7-й ранку до нього приєднується ще двоє, а пізніше ще підходять інші журналісти. Найбільше медійників приходить на свою зміну після обіду. На ніч з 12 по 5-ту годину ранку на роботі в редакції, як правило, залишається чергувати один журналіст.

Як зазначив Хагваага, в газеті не дуже захочуть понадурочну роботу, бо за це треба доплачувати. За роботу у вихідні доплата становить від 50 до 100 відсотків. І здебільшого намагається додатково працювати молодь, а досвідчені журналісти цінують більше вільний час.

Хагваага сказав, що журналісти мають сильний захист завдяки Національній спілці журналістів, яка визначає базовий рівень оплати. Профспілки журналістів на місцевому рівні можуть у переговорах з власниками газети можуть домовитися про збільшення оплати, але не значне. Звільнити журналіста без згоди місцевої профспілки журналістів практично неможливо. Хіба що коли підставою для цього є крадіжки, розтрата коштів чи не вихід на роботу. Крім цього, у норвезьких журналістів непогане медичне обслуговування. Наприклад, «працівники газети Dagbladet безкоштовно обслуговуються в поліклініці, яка розташована в центрі Осло. За все платить газета», — сказав Хагваага.

Звісно багато українських журналістів хотіли б мати подібну високу зарплату, але мабуть треба зважати на те, що Україна — не Норвегія, у якої ВВП на душу населення сягає 60 тис. доларів, і яка є країною високого добробуту.

А стандарти журналістики не повинні залежати від того, де живе журналіст. І в Україні він має тримати планку високою, як і в Норвегії чи в інших країнах, де журналістика є престижною і високооплачуваною працею.