150 Святинь Великої Волині
Українське середньовічне та ренесансне мистецтво — безперечне свідчення нашої належності до європейської культури
Допомогти читачеві відчути тяглість української мистецької традиції та глибше зрозуміти власну культурну спадщину — таке завдання поставили перед собою автори фотоальбому «150 Святинь Великої Волині», створеного в Острозькій академії. Колекція зібраних пам’яток іконописного, живописного, скульптурного мистецтва, фресок, мозаїк та стародруків охоплює лише шість областей (Рівненську, Волинську, Львівську, Тернопільську, Житомирську та Хмельницьку). Однак творча спадщина цього регіону є значно ширшою за своєю сутністю, часто являючи собою відображенням основних мистецьких тенденцій в українській культурі.
Наприклад, саме у мистецтві Волині знайшло своє відображення мистецтво давньоруське. Це яскраво демонструє ікона Холмської Богородиці. Фрагменти прикрас із цієї ікони, виготовлені з дорогоцінних металів, презентують столичне мистецтво Києва, традиції якого будуть довго наслідувати у мистецтві Волині.
Чимало з представлених у зібранні творів сьогодні знаходяться у приватних колекціях, часто за межами України, тому вони заслуговують на особливу увагу. А роботи волинських іконописців, що, на відміну від канонічного візантійського іконопису, вирізняються особливою яскравістю й життєрадісністю, довгий час взагалі вважалися втраченими. Лише робота музейних працівників і реставраторів дозволила не тільки повернути з небуття окремі твори, а й зібрати колекції ікон XII—XVIII століть, без яких сьогодні не можна писати історію українського мистецтва.
Мало відоме українцям, але особливо цінне для розуміння української ренесансної культури, портретне малярство. Значного розвитку воно набуло саме на Волині, яка в добу Відродження була осередком української аристократії. До речі, цей мистецький напрямок, що, як зазначає історик мистецтва Дмитро Антонович, зазнав значних нідерландських впливів, допомагає краще зрозуміти історію українських шляхетських родів. Цікаво, що збірки портретів родовитих предків були не тільки в замках і палацах магнатів, а й у невеличких садибах дрібної шляхти.
Вигідне географічне положення, розвиток торгівлі, ремесел, сільського господарства сприяли розквіту міст Волині, де вже у XIII—XVI століттях виникли осередки нової культури. А оскільки основними замовниками мистецьких творів виступала заможна шляхта, церква й багаті міщани, їх смак значною мірою, як розповідає художник-реставратор, один з авторів альбому Микола Бендюк, зумовив специфіку волинського мистецтва. Та водночас це мистецтво не було законсервованим чи провінційним, а часто, хоча, можливо, деколи із запізненням, вбирало тогочасні європейські культурні традиції. У волинських містах, зокрема на запрошення князів Острозьких, працювали заїжджі європейські майстри. Зразком поєднання місцевих та іноземних традицій є два масивні бронзові п’ятисвічники з Дубна, відлиті у 1575 р. гданським майстром Лукою Фріделянтом на замовлення Костянтина Острозького.
Автори фотоальбому (а це також історик Віктор Луц і фотохудожник Олександр Харват) не оминули увагою мистецтва виготовлення й оздоблення книг на Волині, яке має давні традиції й без знання якого неможливе розуміння культурного життя регіону. Достатньо згадати знамените Пересопницьке євангеліє. Дорогоцінні рукописні книги мали князі Острозькі, серед яких — Турівське євангеліє ХІ століття, подароване Преображенській церкві в Турові в 1508 р. Вкладні записи засвідчують, що коштовні книги, подаровані Острозькими, зберігалися також у Дерманському, Дорогобузькому монастирях, церквах Дубна. Найбільшим досягненням на ниві книжкової справи, безумовно, стала діяльність друкарні в Острозі. Традиція острозьких друкарів здобула своє продовження в діяльності українських типографій XVII—XVIII століть, зокрема в Почаївській друкарні.
Фактично мистецтво Великої Волині — це цілий пласт української культури, який ще потребує належного осмислення, який заповнює створені радянською історіографією лакуни та певним чином перевертає наші уявлення про історію. Адже ці мистецькі твори створювалися в типовому для середньовічної чи ренесансної Європи відкритому й динамічному суспільстві, до якого ми прагнемо повернутися сьогодні.
