«Кожен допомагає, як може...»

Усім добре відомий вислів: «Коли говорять гармати, музи мовчать». Однак реалії останніх місяців в Україні доводять протилежне: революція все більше надихає митців на створення нових цікавих робіт. «День» поспілкувався з молодою художницею та дитячим ілюстратором Марисею РУДСЬКОЮ про те, чому замість тварин — реальних і міфічних, які були її основною темою, вона тепер малює Майдан — його символи і героїв.

— Марисю, ти створила серію малюнків про українську революцію. А коли для тебе особисто почався Майдан і чи одночасно — творчі задуми на цю тему?

— Навіть з глибини своєї аполітичності в певний момент розумієш — треба виходити і допомагати. Спершу — своєю присутністю, а коли все стало серйозніше — їжею, ліками, тобто забезпечуючи тил, як киянка і людина. А як художник я почала брати участь з 19 січня — від початку подій на Грушевського. Я помітила, що тоді ж багато інших митців теж взялися за цю тему. Схоже, це був загальнолюдський настрій: кожен  докладав зусиль, як міг — хтось стояв у перших рядах барикад, кидаючи бруківку в «Беркут», а комусь вдалося написати вірш чи намалювати картину. Взагалі, що стосується Майдану, то це вперше на творчість мене надихнули події в країні. Раніше у мене чітко розмежовувалися творчість і громадянська позиція.

— Як починалася робота над цією серією малюнків?

— Перший малюнок до мене прийшов... уві сні. Він називається «Квіти для «Беркуту». У сні я побачила це як витинанку, але коли прокинулася, то вирішила обрати техніку лінорит — на лінолеумі або гумі вирізують ножами зображення, а потім покривають фарбою і відбивають на папері за принципом штампу. На «Фейсбуці» я запропонувала подарувати відбитки (які ніколи не виходять однаковими) людям, що перерахують гроші на hromadske.tv. Журналістика — це наші очі і совість зараз, саме від них ми дізнаємося, що стається  насправді. Тому мені хотілося  їх підтримати.

Пізніше, коли побачила жахливе відео знущань над козаком Гаврилюком, то просто мусила щось зробити з цими емоціями. Я вирішила намалювати  його як переможця, де все зло лежить у його ніг — така вийшла моральна підтримка. Варто сказати, що у Михайла дуже яскравий типаж, але ще яскравішим стала його реакція на події, його вражаюча сила духу. Недарма це помітили і зобразили кілька художників. Портрет Булатова став продовженням у серії боротьби героїчного з потворним, певної міфологізації подій, що відбуваються. Його образ я продумувала довше, адже з Михайлом все ясно — він козак, а от Булатов уявився мені давньоруським богатирем. Тут ще є певний підтекст: росіяни часто присвоюють собі спадок Київської Русі, мені хотілося теж виказати претензію на цей спадок, цілком справедливу.

Міфічних істот, вигаданих тварин я малюю дуже давно. Вони виникали як ідея певного захисту шляхом створення свого окремого світу. А тут стало вже не до цього, хоча саме на цих двох портретах тварини все-таки є...

— В якій техніці виконані ці роботи?

— Моя основна техніка — це акварель. Спочатку я малюю олівцем, потім обводжу ручками, інколи використовую фломастери, а розфарбовую уже акварелями. Акварель мені подобається своєю гнучкістю, з нею можна створювати дуже різні ефекти, гратися з насиченістю кольорів. У такій техніці намалювала і портрети Гаврилюка і Булатова, і малюнки «Екстреміст» та «Концерт над прірвою». Ці «музичні сюжети» продиктовані дуже яскравими контрастами. Йде революція — вогонь, каміння, протестувальники в балаклавах — і це не наймані солдати, а люди зі звичайного життя, які вчаться чи працюють, мають свої захоплення... І серед них є чудові музиканти. І ось один із них сідає і грає Бетховена... А з іншого боку все це глушать російською попсою. Тому моя картина «Концерт над прірвою» — це образ не так майданівця, як всієї системи, яка насправді спричинює шалений сум, саме тому на малюнку — ця глибока прірва.

Мистецтво, створене про Майдан, — і музика, і відео, і малюнки — допомагають, морально підтримують мітингувальників. Воно може підтримати бойовий дух, подарувати відчуття важливості і не випадковості. Та у мене первинний стимул намалювати картину — це емоційний порив, що йде зсередини. Спершу — моя особиста потреба, а коли потім розумієш, що  твої малюнки цікаві комусь іншому, — це дуже приємно. У мене в голові продовжують виникати образи нових малюнків про Майдан, тож серія поповнюватиметься. Адже  цікаво сприяти естетизації того, що відбувається в країні.

Думаю, що з часом митцям слід організовувати спільні виставки, адже вже так багато чого створено — і картин, і фото... А ще видавати альбоми чи книжки, як після Помаранчевої революції. Це обов’язково треба зробити — коли переможемо. Взагалі Майдан — це неймовірно креативний простір. Тут ти — не глядач. Коли у тебе виникає ідея, розумієш, що якщо ти це не зробиш, ніхто не зробить. Це дуже важливе відчуття: від тебе щось залежить, ти несеш відповідальність. І як громадянин, і як художник.

Ілюстрації надано Марисею  РУДСЬКОЮ