Що сповістила нам Різдвяна ікона...

 Традиційно це велике свято асоціюється з ялинкою, вертепом та дванадцятьма обрядовими стравами, котрі ми споживаємо напередодні — на Святвечір. Проте ми не завжди звертаємось до першоджерела цього свята — Біблії. А найважливіше — до пам’яток, що доносять нам радість Христового народження, — текстів богослужінь і, звичайно, наочної ілюстрації події — Ікони.

Давня українська ікона, що присвячена темі Різдва, є глибоко символічною та позначена впливом Візантійської традиції. До ранніх пам’яток із тематикою Різдва належить стінопис Кирилівської церкви у Києві, що датується XII ст.

Для українських ікон Різдва Христового характерною є площинна композиція, що розгортається у трьох горизонтальних ярусах, а також застосування прийому різномасштабності постатей. Усі події, пов’язані з Різдвом, немов зібрані в єдиний простір, як сторінки з Біблії. У центрі ікони майстри найдавніших пам’яток виділяли колиску Божого Сина, а з VI століття ікона набирає виключно Богородичного характеру, тому головне місце в ній посідає Богоматір, фігура якої є значно більшою у порівнянні з іншими персонажами.

Найвідомішою є ікона Різдва Христового середини XVI ст. із с. Трушевичі (Старосамбірський р-н, Львівщина). У нашій іконописній традиції вона репрезентує рідкісне зображення Різдва в оточенні сцен життя Марії. Дійство розгортається на тлі скелястої гори як символу Христа. Богородиця як мати Царя урочисто лежить на яскраво-червоному ложі (символ Неопалимої купини). Марія у задумі, вона лежить відверненою від Христа, тим самим усвідомлюючи місію Божого Сина. Цікавим іконографічним моментом є жест Богородиці, коли вона прикриває рукою уста — як збереження таємниці незбагненного для людського розуму таїнства Різдва Божого Сина.

Позаду Богородиці, на тлі чорної печери у скелі (символ темряви язичництва та невіри), — Божественне Дитя у білих, часом у світло-зелених пеленах («Світло розуміння» та «Сонце правди»). Печера — це темний світ, у якому з’явилося світло для людства, що чекає спасіння. Образ новонародженого Спасителя передано в особливому богословсько-філософському контексті — Він лежить, сповитий не так, як пеленали дитину, а як обмотували померлих у погребельний саван; також Його ложе не є колискою, а нагадує скоріше гробницю. Таким містичним способом відкривається суть приходу Христа у світ — Бог стає людиною, щоб померти і через смерть дарувати життя.

Навколо Христа та Богородиці — художнє наповнення і водночас пояснення змісту події — волхви, Різдвяна зірка, пастухи, ангели. Над маленьким Ісусом традиційно зображено вола та осла, про яких згадано у пророцтвах Ісаї, їх ототожнюють також з ізраїльським та язичницькими народами. Збоку ідуть до Христа троє волхвів, котрі також символізують народи, що мандрують до Євангельського світла. Це представники різних напрямків: волхви — як язичники, звіздарі — як вчені, царі — як світська влада. За Євангелієм від Матфея, вони приносять дари: золото — як царю, ладан — як Богу, миро — як людині.

У нижньому лівому куті композиції бачимо побутову сцену купелі Христа, яка взята з апокрифічних оповідей про двох жінок — Соломію і Маю. Купіль також свідчить про правдиве народження Христа у людському тілі. Праворуч зображено постать зажуреного Йосифа, якого спокушає диявол у вигляді пастуха і будить сумніви щодо батьківства дитини. Водночас Йосиф — це людство, що сумнівається у божественності Христа. У верхньому полі ікони, над горою, зображено ангелів, які сповіщають пастухів про народження Спасителя. По центру в сегменті неба — три промені, що нагадують Різдвяну зірку, а також є символом присутності Пресвятої Трійці у цій епохальній події. Окрім Вифлеємської зірки, ще одне свідчення всюдисущості Господа — це присутність на іконі ангелів, які з небесних висот оспівують народження Ісуса.

Важливу роль Марії на іконі підкреслено також клеймами із її життя: 1. Благовіщення; 2. Собор Богородиці; 3. Стрітення; 4. Обрізання Господнє. 5. Вознесіння; 6. Втеча в Єгипет; 7. Різдво Богородиці; 8. Введення у храм; 9. Успіння Богородиці; 10. Покрова.

Водночас теми Різдва торкалися безліч ікон, наділених народними рисами та тяжінням до реалістичного трактування пейзажу. Подібну композиційну схему наслідує майстер ікони Різдва Христового кінця XVI ст. з Лопушанки-Хоминої, пейзаж тут нагадує пологі гори Карпат. Етнографічним елементом виступає декор одягу персонажів, у якому пізнаємо національну вишивку.

Черговим етапом розвитку іконографії Різдва є ікона Собору Богородиці середини XVI ст. з Бусовиська. Композиція відповідає іконографічному типу «Поклін волхвів», але про те, що ікона відображає саме Собор Богородиці (святкуємо 8 січня), свідчить підпис на ній. Тема Собору тісно пов’язана з Різдвом, а її ідейним змістом є возвеличення Богоматері.

Популярний епізод, який з початку XVII ст. виступає окремим іконографічним сюжетом, бачимо на храмовій іконі «Поклін пастухів» із Бойківщини. Композиція поділяється на два плани: на передньому плані при яслах із новонародженим сидить Марія, поруч Йосиф і пастухи, що прийшли після вістки Ангела вітати Христа. На задньому плані, у глибині пейзажу, — сцена знищення немовлят, а вгорі традиційно зображено ангелів у сегменті неба, котрі тримають стрічку із написом «Слава во вишніх Богу». Прикладом такої іконографії є ікона XVII ст. авторства Йова Конзелевича із Богородчанського іконостасу.

Таке спрощене трактування, із зображенням Йосифа, Марії біля ясел Спасителя, із пастухами або царями зі Сходу, рідше тільки із ангелами, донині знаходимо в іконах ХІХ—ХХІ століть, на вітальних листівках та ін.

Різдво Христове, згідно зі стихирою, — це «поєднання» неба і землі, відновлення втраченої у гріхопадінні духовності людини, це не лише прихід Бога на Землю, але й піднесення людини до неба. Таїна Різдвяної ікони відкриває містичне глибоко духовне значення приходу Спасителя нашого у світ земний. Ця тематика знайшла широке застосування у церковно-обрядовому та мистецькому житті українського народу, адже саме це свято є улюбленим та сімейним для кожного з нас.