«Сильвети» Станіслава Радзіковського

На межі ХІХ—ХХ століть майже всі країни Австрійської імперії охопив вихор захоплення новим стилем — «сецесіоном», який втягнув в орбіту свого впливу архітектуру та образотворче мистецтво. Проте найбільша його фантазійність та оригінальність виявилась в декоративно-вжитковому мистецтві — меблярстві, виробах з металу та порцеляни, тканинах та моделюванні костюму. Окрема увага митцями, які працювали в цьому стилі, була спрямована прекрасній статі — жінкам. Сецесія отримала виразно феміністичне забарвлення.

В європейській моді цього часу усталений тип жіночої краси — пишні форми сонцеволосої ренуарівської красуні поступаються місцем тендітній юнці сецесіону — яка, однак, має два варіанти — жінка-тростинка та жінка-вампір. Зірка Фолі Бержер — кокетлива красуня Отеро кидає виклик моді на повноту, нагадуючи своїм силуетом довгу танцюючу лінію. А Анна Пулєр — відома артистка театру «Ла Скала» вихвалялася, що ковнірець чоловічої сорочки 43-го розміру може бути ремінцем-поясом для її сукенок. «Жінка повинна бути худенькою, підтягнутою і пласкою», — підсумовує журнал Le Chik Parisien.

Я. МАЛЬЧЕВСЬКИЙ. ПОРТРЕТ ІРЕНИ СОЛЬСЬКОЇ, 1901 р.

Львів 1900 року намагався не відставати від Відня, Праги чи Варшави, охоплених новою модою дружин європейських багатіїв-промисловців та банкірів. Тогочасні газетні хроніки з сарказмом, здивуванням або пафосом відзначали завоювання сецесією багатьох сфер львівського побуту: «...Від дамського вбрання, капелюхів і краваток до меблів і поштових листівок — всюди, на виставках і в крамницях, зустрічаємося у звичайному житті із сецесійною модою...»

Понад сто років тому у Львові на вулиці Левелеля, 2, оселилася молода актриса, дружина промисловця Людвіка Сольського — Ірена Сольська (1877 — 1958).

На сцені Львівського театру талановита актриса з великим успіхом грала провідні ролі у виставах Габріели Запольської та Станіслава Виспянського.

С. РАДЗІКОВСЬКИЙ. ІЗ СЕРІЇ «СИЛЬВЕТИ ІРЕНИ СОЛЬСЬКОЇ», 1910—1911 рр.

Водночас Сольська прагнула диктувати у Львові нову віденську моду — її фантазійні сукні, капелюшки примхливих обрисів і біжутерія «арт-нуво» кращих європейських ювелірів були справжніми витворами мистецтва. Те, як вона одягалася, що говорила, як поводилася, ставало предметом для обговорення та снування світських пліток. У її помешканні, обставленому новомодними меблями, розмальованими квітковими орнаментальними мотивами ірисів, маків та каштанів, в оточенні опалово-сонячних ваз, збирався літературно-мистецький бомонд Львова (до речі, як і в салоні Габріели Запольської).

Ірена Сольська не була гарною, риси її обличчя, обрамлені кучерями рудого волосся, були далекими від досконалості, однак саме в цю жінку закохувалися до нестями, саме її називали «фатальною жінкою».

Ігнацій Віткевич та Єжи Жулавський, які були близькими друзями актриси, увічнили її постать у польській літературі. Віткевич — у автобіографічній повісті «622 падіння Бунга, або Демонічна жінка», а Жулавський — у двотомному романі Laus feminae. А художник Яцек Мальчевський 1901 року створив два лірично-романтичних портрети молодої Ірени Сольської.

С. РАДЗІКОВСЬКИЙ. ІЗ СЕРІЇ «СИЛЬВЕТИ ІРЕНИ СОЛЬСЬКОЇ», 1910—1911 рр.

На згадку про Ірену Сольську львівського періоду залишилася й унікальна серія поштових листівок — свідчення історії шаленого кохання Станіслава Еліаша Радзіковського до відомої драматичної (і на сцені, і в житті) актриси.

Лікар за освітою, асистент на медичному факультеті Львівського університету, й водночас художник-аматор, Станіслав Радзіковський (1868 — 1935) походив з мистецької родини. У вільний час був завзятим театралом, не пропускав жодної прем’єри у Львівському театрі. На початку 1901 року він уперше побачив на сцені Ірену Сольську — і з того дня вже не уявляв свого життя без цієї жінки. Ані скандальні плітки, ані кар’єрні проблеми, спричинені цим романом, вже не обходили його...

Закоханий до шаленства, через десять років Станіслав Еліаш Радзіковський видав цикл малюнків на поштових листівках, героїнею яких була актриса — рудоволоса, часто із напівприкритим струнким тілом жінка, яка зводила з розуму чоловіків.

С. РАДЗІКОВСЬКИЙ. «ПОРТРЕТ ІРЕНИ СОЛЬСЬКОЇ З ПАВОЮ», 1929 р.

Задумка сюжету на всіх роботах — фантазійно-екзотична, а стиль зображення виразно сецесійний — дивні ліани, таємничі озера, гойдалки в тропічній пустелі, райські фрукти і птахи, античний одяг, лінеарний химерний орнамент.

Серію поштових листівок Станіслава Радзковського було видано 1911 року накладом Видавництва артистичних поштових листівок у Величці (під Краковом) Яна Чернецького, а видрукувано друкарнею Вацлава Анчица у Кракові і об’єднано спільною назвою, що міститься на реверсі картки — «Сильвети» («Силуети»). Проте кожна з робіт має власну назву і порядковий номер. На сьогодні відомо 43 поштові листівки з сильветами, на яких втілено образ Ірени Сольської. Немає кращого прикладу в цілому поштово-листівковому світі, ніж те, що листівка є посланцем почуттів і не тільки завдяки написаному на них змісту. Серія «Сильвети» зі своєю власною стилістикою, переносить силу почуттів повз час. Емоції, які виникають при перегляді цих листівок, дуже часто переносять нас в світ давно забутих почуттів, вічної історії кохання.

На превеликий жаль я мав можливість оглянути лише дев’ять поштових листівок з серії «Сильвет», які люб’язно представив колекціонер-філокартист пан Кшиштоф Юзефацький з Любліна.

Станіслав Радзіковський виробив свій власний сецесійний графічний стиль, що легко пізнавався в роботах на поштових листівках і вирізнявся силою і чіткістю лінії, а як засіб художнього вираження — динаміку і ритм чорних і білих плям. Чорний колір мав бути дуже насиченим, оксамитового відтінку, що контрастував з білим, жовтувато-бежевим фоном поштової листівки. Червоний, оранжевий, сірий використовувалися як додатковий колір і технічно виконувався підмальовком вручну.

Театр, в якому грала Ірена Сольська, для Радзіковського був джерелом натхнення, який давав йому ідеї для символічної мови жестів і фантастичних сюжетів.

Жіночі образи, створені Радзіковським, притягують своєю драматичністю і таємничістю одночасно. Всі його жіночі постаті представлено тільки в профіль, а розкішне волосся у сильветах стає необхідним елементом орнаментального задуму.

А що ж Ірена Сольська? З часом роман із Станіславом Радзіковським почав обтяжувати її вільнолюбиву натуру. Восени 1908 року вона знайомиться з молодшим від неї Станіславом Ігнацієм Віткевічем й зав’язує з ним бурхливий роман, відображення якого знаходимо в декількох пастельних портретах художника.

Упродовж наступних років Ірена Сольська — актриса, режисер, директор театру, була своєрідною музою митців Молодої Польщі та міжвоєнного двадцятиліття. Її часто називали «egeria polskich modernistow». Образ актриси цього часу — колишньої «демонічної жінки львівської сецесії» в рисунку-шаржі залишив для нащадків художник Казимир Сіхульський. А Станіслав Радзіковський до кінця життя беріг у своєму серці образ «коханої Іренки», малюючи з пам’яті фантазійні варіації її образу — «Портрет Ірени Сольської з павою» (1929 р.)