Аукціон подій п. Хвостіва

ПРО ДОБЛЕСТІ, ПРО ПОДВИГИ, ПРО СЛАВУ... (97 у.о.)

Завжди приємно, коли наш дорогий нацлідер говорить довго. Наприклад, відвертість може пробити на 12-й, 32-й або сотій хвилині. Як голи в матчі. Адже його інтерв'ю в «Комсомолке» було не менш ніж півтори години. Воно, щоправда, чомусь не було винесено на обкладинку газети — ні верхнім матеріалом, ні анонсами. Тиша. Абсолютно випадково в середині газети виявилися два розвороти прозрінь Леоніда Кучми. Відзначимо те, що най-най. І виділимо підзаголовками, щоб не заплутатися.

Про голос російської жінки

На питання журналіста, як же це він обіцяв підняти російську мову в офіційний ранг і не ввів, і тепер, імовірно, 14 мільйонів етнічних росіян його «прокинуть», Леонід Данилович самовпевнено заявив: «Не треба думати, що всі без винятку росіяни відмовляться від підтримки моєї кандидатури. Наприклад, у мене дружина росіянка, і я ризикну передбачити, за кого вона проголосує 31 жовтня...»

А раптом буквально 30-го жовтня Леонід Данилович чим-небудь допече дружину, а вона йому тихо так скаже: «Попомнішь». А наступного дня у повній бойовій: манікюр, педикюр, зачіска — піде проголосує за Мороза або за Марчука. Зрозумій цих жінок! Зовсім нещодавно, віку за сімдесят, дружина одного американського багатого громадянина вирішила з його шестимільярдного стану відірвати собі три. За сорок років спільного життя вона дійшла висновку, що він у стосунках із нею був «дуже сухим». Так що, Леоніде Даниловичу, не треба бути таким самовпевненим.

Про опорну точку

«Я завжди говорив, — зазначив Президент, — і можу повторити спеціально для вас: місце сидіння визначає точку зору».

Дуже цікава думка. Якщо людина, наприклад, сидить в президентському кріслі, то у неї державна точка зору, якщо на дивані — диванна, а якщо, не дай Боже, на вулиці приспічило — точки сидіння і зору ототожняться із суспільними? У суспільному туалеті. А якщо під «сидінням» розуміти «відсидку» — то точка зору стане «авторитетною»? Багатопланове прислів'я.

Про походження

«Давайте міркувати з вами по «рабоче-крестьянски». 75 років так міркували. Може, досить?

Про скромність

«А що стосується мого кримського житла, то мешкаю я на найскромнішій дачі з усіх, що там є. Вона колись належала Володимиру Щербицькому як члену Політбюро ЦК КПРС».

Справді, скромніша у Криму лише колишня дача Михайла Сергійовича Горбачова, яку Леонід Данилович використовує виключно «тільки для прийомів гостей». Ну або там... день народження справити.

Про почуття

«Спілкування зі Степашиним також доставило мені величезне задоволення, шкода, що контакти наші виявилися такими нетривалими».

Перервав цей зворушливий зв'язок Борис Миколайович. Монтеккі та Капулетті разом взятий.

Про можливість вибору

«Повторюю, потрібно враховувати, що в Україні вибирати практично нема з кого».

Все-таки зважайте, Леоніде Даниловичу, що в Україні проживає не тільки ваша дружина.

Про мучеників науки

«Ми тільки тепер намагаємося створити щось схоже на фундаментальну науку. Виростити своїх фахівців у галузі менеджменту, економіки».

Дивно, як це ви намагаєтеся створити щось схоже на фундаментальну науку, якщо щось схоже на вчених або виїхало, або спилось, або вимерло.

Про наркоманію (?)

«Я не перестаю повторювати: ми не повинні сидіти на одній голці».

Треба користуватися одноразовими шприцами.

Про взаємність

«Прем'єрів в уряді змінював не раз. Відчуття, ніби ніхто мене так сильно не ненавидить, як дехто з тих, хто працював поряд, пліч-о- пліч». З ким поведешся...

Взагалі-то шкода, що «другий тайм» інтерв'ю закінчився. Треба було б дати нацлідерові додатковий час. Може, ще й не те почули б.

ХТО ОБЗИВАЄТЬСЯ, ТОЙ САМ ТАК I НАЗИВАЄТЬСЯ (53 у.о.)

Щось уже геть нас у Росії за лохів мають. Газета «Известия» 29 вересня під рубрикою «Факт и комментарий» (десь цю назву я вже чув) опублікувала матеріал «Свято «місто» пусто не бывает», підкресливши, що Верховна Рада ніби перейменувала Севастополь, Сімферополь і Нікополь на Святомісто, і Симферомісто і Нікомісто. Наш парламент абсолютно справедливо розлютився і розцінив це як «брудну провокацію, що має багатоцільову спрямованість».

Ні, справді, хто б уже викаблучувався. Краще б звернули увагу на власну карту, де, між іншим, місто Санкт-Петербург досі знаходиться в Ленінградської області. Не дивно?

КОЛИШНІ «ЗАЙЦІ» СТАЛИ «ВОВКАМИ» (40 у.о.)

Якою все-таки могутньою громадянською активністю володіє сучасне населення. У радянські часи із загрозами, з вимогами і криками ледве-ледве витягували народ на першотравневу демонстрацію. Чи там на суботник. Громадські діячі кричали: «Де ж ваша суспільна свідомість? « — «Де, де? В Улан-Уде».

Тепер інша справа. Через будь- яку побутову дрібницю здатні демонстрацію влаштувати. Ті ж святомістці (а по-нашому севастопольці) через те, що з продажу зникли проїзні квитки, влаштували пікет. І на кілька годин зупинили рух транспорту на одній із центральних площ Севастополя. А біля єдиного діючого пункту реалізації проїзних квитків зібралося юрбище — кілька сотень розбурханих громадян.

Колись у застійні часи із трамвайно-тролейбусних динаміків приємний жіночий голос благав: «Купуйте проїзні квитки, це не тільки зручно, але й економічно вигідно». Тоді ми економічною вигодою не цікавилися — всі про Пастернака з Мандельштамом розмірковували. Тепер ніколи. Третина зарплати, за підрахунками, у народу може піти на звичайні талончики. За економічну ж вигоду — за наших часів — і почубитися можна. Не до поезії.