Аукціон подій п.Хвостіва

ПАПАНІНЦЯМ ВІД УКРАЇНСЬКОГО УРЯДУ — ФІЗКУЛЬТПРИВІТ! (99 у.о.)

Немає межі нашому патріотизму. Свого незалежного українського космонавта Каденюка ми вже «забульбенили» у космос (хоч етнічно- українських космонавтів повно). І тепер от Україна завойовує Північний полюс. Проте якось незручно підкоряти те, що підкорене вже до нас протягом багатьох десятків років громадянами інших країн. І наші люди вигадали родзинку. По-перше, це буде не просто експедиція, а експедиція, під час якої відбудеться перше в Україні групове десантування на Північний полюс. А по-друге (і це головне!), до складу експедиції увійдуть перші люди держави: прем’єр- міністр Віктор Ющенко, міністр оборони Олександр Кузьмук і мер Києва Олександр Омельченко. У, дають!

І що цікаво, передова група розміститься на крижині у районі Північного полюсу. Уявляєте, якщо там розмістяться прем’єр-міністр, оборонщик і київський міський голова, а ця крижина загубиться в океанських просторах. Це ж ми відразу втратимо українську економіку, оборону і київське містобудування.

Хоча, з іншого боку, хтось із народу подумає: чим більше начальства відправиться на Північний плюс, тим краще. Згадується навіть західнокарпатський анекдот (зокрема, і з приводу космосу). Розмовляють два вуйка:

— Вуйку Іване, москалі у космос полетіли!

— Що, всі?..

Тому непогано б, щоб увесь парламент вирушив дрейфувати на тій крижині. Експедиція якраз відбудеться з 9 по 12 квітня. Дивись, 16 квітня і референдум не треба буде влаштовувати.

А раптом наших правителів врятують якісь загублені у льодах ескімоси? Ох, і не повезе тому берегу. Вони їм відразу скажуть: що це, мовляв, за держава без парламенту? Дурниці! Ніякої демократії! І влаштують їм справжню парламентарну владу.

Спочатку, як водиться, пільги собі запровадять, потім величезними податками обкладуть і сперечатимуться, поки в окрузі всі моржі з оленями не переведуться. А місцеве населення, певна річ, почне демонстрації біля стін урядової яранги влаштовувати. А якби розумніші вони були б — гінців в Україну послали. Заберіть, мовляв, депутатів своїх, а то несила вже більше...

І візьмемо назад, куди ж подітися. Не можна ж екологічну бацилу по планеті розповсюджувати. Грінпіс не дозволяє.

P.S. Коли верстався номер, з приймальні прем’єра надійшло уточнення: В. Ющенко не мав наміру брати участь в полярній експедиції, а тільки «виявив зацікавленість до цього питання».

І КОНТРОЛЕР, БУВАЄ, В ХАЛЕПУ ПОТРАПЛЯЄ (68 у.о.)

Звичайно, ми всі розуміємо певну користь від контролю. Однак ніхто і ніколи не примусить пасажирів любити контролерів. Виникає приблизно те ж почуття, що й до катів. Тобто, необхідність їх суспільство не заперечує, проте ненавидить. Навіть (як у випадку з контролерами), якщо у тебе в кишені закомпостований талончик... Згадується розмова. Один пасажир іншому говорить: «Цікаво, які властивості душі треба мати, щоб бути контролером?» — «Радше, щоб цим займатися, треба якихось властивостей душі не мати»...

Коротше, багато чого проти контролерів у народу нагромадилося. Особливо у тих, із кого, хоч би один раз, та здерли штраф. А інші, немовби «невловимі месники».

Тому нестерпно приємна історія сталася у неділю на вулиці Бойченка (недалеко від якої мешкаю і я).

Два контролери напали на трамвай і, як завжди, підло стали проводити ревізію. Зрозуміло, в одного з тих, хто невинно їхав цим залізнично-гримлячим видом транспорту, не виявилося заповітного папірця з дірочками. І от, коли вже транспортні кати (прошу не плутати з новою пострадянською породою транспортних перевіряльників: кондукторів-контролерів, тих, які, якщо немає потрібного документа, спокійно продають талончик), зібралися його пропісочувати, своєчасно міліція, яка виявилася поряд, «закомпостувала» їх сама.

Виявляється (усе запам’ятовуємо!), контролери не мають права працювати по суботах-неділях, оскільки і для них ці дні є НЕРОБОЧИМИ. Тобто, ці гади здають прибуток (у вигляді штрафів) не державі, а нахабно привласнюють його собі. І цим контролерам тепер інкримінується стаття 141, тобто грабіж.

Чесно кажучи, ця історія також попахує якоюсь несправедливістю (по вихідних теж начебто ж платити треба), однак мстиве почуття стосовно всіх на світі контролерів у всіх на світі пасажирів — тимчасово задоволене.

ЗМІНА НАРОДНИХ КУМИРІВ (40 у.о.)

У той час, поки наш п’ятнадцятисерійний прем’єрний телефільм, який відповідає капіталістичним запитам сучасності, «День народження Буржуя» підходить до успішного завершення, у Китаї до тріумфального кінця підійшов двадцятисерійний серіал за однойменним романом Миколи Островського «Як гартувалася сталь», зйомки якого були в лютому 1999 року, про що ми своєчасно писали.

І там, і тут в ролях зайняті українські актори. Однак над усе тішать парадокси перемін. Ми тепер сповідуємо капіталізм, але на ділі сидимо у повній убогості (мова, певна річ, про більшість), і, відкидаючи цінності Павки Корчагіна, безуспішно мріємо про капітали Моргана. А китайці, з успіхом перейшовши на капіталістичні рейки (і відгодувавши свою дистрофічну економіку до нормальних розмірів), продовжують однак вірити у боярську вузкоколійку імені Островського. І от думаєш: хто ж із нас правий? Хто правий — незрозуміло, але, хто ситий — відомо точно.

ВАЖКЕ ДИТИНСТВО ДУРКА (15 у.о.) Здебільшого блазнями і клоунами стають на протест. Тому вони особливо любимі й популярні у державах із утисковим режимом.

Виходячи з цієї логіки, зрозуміло, звідки з’явився «блазенський» світогляд у популярного комічного артиста Левка Дурка.

Корені його характеру (за психоаналізом Фрейда, який радив «покопатися» у подіях дитячих років пацієнта) лежать у дитинстві. Виявляється, за одну зі шкільних витівок, як признався артист, його тато: «Як покарання примусив надіти смугасту піжаму, щоб я заздалегідь звикав до в’язниці».

Суворо, звісно, але, мабуть, чим абсурдніше і жорсткіше було батькове покарання, тим сильніше Левко Дурко зараз смішить публіку. Як гукнеш, так і відгукнеться. І навіть голосніше.