Аукціон подій п.Хвостіва

ЯКЩО ДОДАТИ ПРЕМ’ЄРІВ І ПОДІЛИТИ НА ЇХ КІЛЬКІСТЬ, ВИХОДИТЬ... (83 у.о.)

Інститут політики в страшенних інтелектуальних муках народив книжку «Прем’єри України». А конкретно — вона про Масола, Фокіна, Кучму, Звягільського Марчука, Лазаренка та Пустовойтенка. Описуючи позитивні риси та вади українських прем’єрів, науковці змалювали сміливий до нестями портрет СЕРЕДНЬОСТАТИСТИЧНОГО ПРЕМ’ЄРА нашого уряду. Він виглядає так: чоловік 56 років, українець, народився в селі, має інженерну освіту (за винятком вчителя української мови та вченого-агронома). Критик своїх попередників, завзятий популіст, твердий прихильник президентського курсу. (Звісно, лише на час свого прем’єрства, оскільки згодом щонайменше троє з них претендують на трон).

Взагалі, клепання з таких різних людей одного типажу — справа невдячна. Експерти, за їхньою заявою, й за середньостатистичного президента взялися б — от тільки замало їх, тому вирішили впоратися із цим завданням після 2000-го року.

Ну в нас, зрозуміло, дефіцит з правителями, а уявіть, якщо схрестити всіх генеральних секретарів Союзу. Вийде тип, який буде по-ленінському гаркавити й, пихкаючи сталінською люлькою, похмуро ворушити по-брежнєвському волохатими бровами. А на його хрущьовській лисині, звісно, синітиме родима пляма Горбачова.

Або закордон візьмемо. Тих же прем’єр-міністрів Великої Британії. Як має виглядати політик, схожий водночас на Уїнстона Черчилля і Маргарет Тетчер? Такий собі Залізний Товстун?

Судячи з усього, українські політологи натрапили на дуже плідну ідею. Вочевидь, незламним є в них радянський потяг до тотального усереднення.

ГАРНИЙ ХЛОПЧИК, АЛЕ ДУЖЕ ЗАПАЛЬНИЙ (79 у.о.)

Усі ми знаємо користь і переваги Інтернету, однак, як засвідчив випадок, який нещодавно трапився в Києві, простий доступ до будь-якої інформації може призвести до невеличкої пожежі. А було так. Учень 11-го класу з хіміко-математичним ухилом Леонід вирішив зварганити... бомбочку. Завдяки комп’ютеру, подарованому йому предками за добре навчання, диво-ерудит увійшов в Інтернет і добув там усі відомості про компоненти, необхідні для виробництва бомби з предметів побутової хімії. Акуратний хлопчина сходив до магазинчика, придбав потрібні компоненти й, приготувавши вибухову суміш, сховав її на... батареї опалювання. Наступного дня об 11 ранку, коли, на щастя, батьків і самого «умільця» не було, ця суміш трошки вибухнула, спричинивши невеличку пожежу.

Звісно, ми не знаємо, що сказали батьки своєму Льоні, повернувшись iз роботи. Але, гадаю, все-таки, що надто насідати на нього було б не варто. А то наступного разу він відшукає в Інтернеті сторіночку зі схемою водневої бомби, й тоді вже ніхто, ніколи й ні за що його лаяти не буде.

ХОЧУ ЗНАТИ ВСЕ. І НАВІТЬ БІЛЬШЕ (65 у.о.)

Усі страшенно переймаються нещасливим коханням між американською вчителькою та її учнем. Він, щоправда, був неповнолітнім, коли вони вступили у більш тісні стосунки. Але головне — навіть коли в них з’явилася дитина, бідолашна вчителька досі мотає строк, хоч обидва учасники позакласних занять стверджують, що кохали й кохають один одного.

А от український варіант цієї історії набагато м’якіший, романтичніший і, головне, зі щасливим кінцем.

23-річна вчителька французької мови Олена Сергіївна тільки-но закінчила інститут і стала класним керівником у 5 «Б» класі однієї з київських шкіл. Тоді ж зі старших класів прислали як шефів для п’ятикласників Дениса та Олю, в яких було перше почуття. Однак несподівано Дениса захопило друге — до вчительки його підопічних. Тож почали вони вдвох після уроків думати, як урізноманітнити життя п’тикласників. Але замість цього різноманітили своє. Дуже особисте.

Через два роки, коли йому було 18, вони одружилися. Їхні вихованці — на той час уже семикласники — влаштували бурю овацій Олені Сергіївні, котра повернулася після весільної подорожі. Коли вони були вже у восьмому класі — у шкільної родини народився син. Ось такий чудовий фінал. Жодних тобі в’язниць, одна суцільна любов до знань у широкому розумінні цього слова.

У ГАРМАТИ ЗАРЯДЖАЄМО БУЛОЧКИ (15 у.о.)

Щоб зробити німецькі гармати екологічно чистими, військові Бундесверу під час учбових стрільб одержали наказ заряджати їх... «поп-корном». Таке розпорядження віддали через те, що кілька тренувальних снарядів влучило в житлову частину міста. Пороху дали надто багато. Можна, звичайно, його розбавляти й іншими гранулами, але щодо кукурудзяних пластівців, то їх після навчань запросто склюють голуби. А взагалі, це зворушлива до сліз картина: коли порох замінюють на «поп-корн». Якби таке сталося на всій планеті. Лише уявіть собі, що замість пороху солдати будуть заряджати фісташки, карамель і драже. Мрія? Але все одно кумедно, що педантичні німці (із суто, до речі, практичних міркувань) поєднали реальність з дитячою казкою.

Результати попередніх торгів:

Лот №1 (69 у.о.) — про те, як нардеп Василь Онопенко повідомив, що в студентські роки його називали Аленом Делоном, «хоча, правду кажучи, — скромно зазначив він, — ми з ним відрізняємося кольором очей: у Алена — блакитні, а у мене — карі» — придбано кінокомпанією «20 століття Фукс», для створення фільму «Близнюки-2». Ален Делон уже дав свою згоду. Залишилося вмовити пана Онопенка, відомого своєю норовистою вдачею.

Лот №2 (57 у.о.) — про те, як дніпропетровець Іван Орел виграв в лотерею 269 тисяч 757 гривень, але не знав, яким чином безпечно отримати ці гроші — придбано фотографом із фільму «Зигзаг удачі». Йому також дістався щасливий квиток. Але якщо колеги по ательє намагалися відняти його виграш соціалістичними методами, шляхом зборів-голосувань (оскільки гроші він взяв із каси взаємодопомоги), то «видобуток» Орла можуть спробувати вихопити гангстерськими способами раннього капіталізму.

Лот №3 (31 у.о.) — про те, як М.С.Горбачова запрошували бути співведучим фестивалю пісні «Сан-Ремо-99», але він відмовився, нібито через брак часу — придбано його соратником по перебудові Анатолієм Лук’яновим. Він навіть вірші писав і запропонував замінити собою Михайла Сергійовича для «Сан-Ремо» як поет-пісенник. Якісь віршики в перекладі італійською він відіслав Челентано. Особливо товаришу Лук’янову подобався вірш «Регламент». Але Адріано ним не зацікавився. Надто вже вірш короткий.

Лот №4 (45 у.о.) — про те, як видавець порнографічного журналу «Хастлер» Ларі Флінт почав погрожувати конгресменам — таврувальникам Клінтона, що опублікує пікантні факти з їхнього інтимного життя — куплено Казановою. «Я, судячи з пригод Білла, маю всі риси, — сказав Казанова, — потрібні для президента США: я освічений, гарний і маю шалений успіх у жінок. А Флінта або конгресменів мені боятися немає чого. Я не те що не брехав під присягою про свої пригоди, а все відверто виклав про них у 14 томах. Так що всі зазначені риси поєднуються в мені ще й з великою чесністю». Важко не погодитися.