Чи є життя після Банкової?

Події останніх днів зміцнюють у думці, що мешканці Банкової поставили завдання: або вони залишаться при владі, або залишать після себе попелище.

У день прощання з трагічно загиблим В’ячеславом Чорноволом Мін’юст ухвалив рішення, яке, по суті, легалізує з’їзд (і партію) «старого» Руху і відміняє підсумки з’їзду (і партію) «костенківців». Юридичне оформлення політичного замовлення, котре з демонстративним цинізмом використовує похоронну музику як шумову завісу, просто-таки насилує мислення, примушуючи відмовитися від категоричного неприйняття «умисної» версії загибелі Чорновола. Сумніви будуть наростати, якщо пригадати, що тіло ще не було віддано землі, а держтелебачення вже воювало вустами Чорновола, записаного у своїй останній поїздці, з «продажними» однопартійцями. І це було ницо, оскільки зручно: з мертвими не сперечаються, до великих — прислухаються...

Звучали у викривальному контексті і «ліві» прізвища, у запасі є, вочевидь, різні тези, які, в залежності від потреби, будуть використовуватися як резерв «головного командування». І якщо сам Рух не заперечить фетишизації, яка насправді стане калаталом у руках влади, котра б’ється за власні інтереси, то більшого знецінення життя і боротьби найвідомішого патріота України не вигадати. Втім, коли вже сам п. Удовенко говорить у телеефірі, що Чорновола «вбив» розкол у партії, бо через це він «мотався» по регіонах — то цей факт, як і підтверджене припущення про «успадкування» поста лідера чорноволівської партії п. Удовенком, свідчать про завершення процесу. Точніше, того етапу, який починався вимогами до Президента «приструнити розкольників» і навести порядок у Русі, а закінчився рішенням Мін’юсту і, вочевидь, глибоким задоволенням Банкової в тому, що нічого вже не зашкодить кандидату Руху в ранзі партійного престолонаслідника В’ячеслава Чорновола послужити бажанню Президента залишитися Президентом.

При цьому хотілося б зрозуміти, між іншим, у яку гру мають намір грати «порядні реформатори» Віктора Пинзеника. Чи збираються вони пересидіти в тіні цих смутних перспектив до травня чи проявлятимуть «порядне» ставлення до рухівських союзників, поки п. Удовенко не здасться на милість «реформатора»? Якщо сенс «Реформ і порядку» полягає саме в цьому, отже, всі ми в черговий раз злегка пролетіли в боязких надіях на те, що Україна має майбутнє. Останні заяви п. Пинзеника про злиття з Демпартією в єдину політичну структуру з курсом на Рух, аж до утворення спільної партії, примушує пригадати байку: «Я шубу знайшов! — Неси сюди! — А в ній тітка!» Готовність же «демпартійця» Яворівського віддати булаву була гідно оцінена лідером РХП Поровським, віддамо йому належне: «Добре вам із булавою розлучатися, коли у вас її вже відібрали разом з партією!..»

Все це нагадує радше чоловічу гру на свіжому повітрі, аніж серйозне заняття політикою. До речі, про зелених. Чи можна виключати, що услід за передачею їм «в управління» комітету по зв’язку (з усіма витікаючими «укртелекомівськими» наслідками), Партія зелених мала отримати якусь серйозну пропозицію: наприклад, подумати про висунення кандидатом Леоніда Кучми? Є свідчення того, що ця робота інтенсивно проводиться з Аграрною партією. Немає поки підстав припускати, що подібної пропозиції уникне СДПУ(о). Може, спробувати вгадати, чи один Пустовойтенко в НДП залишиться з Кучмою? Або, наприклад, як вчинить Ліберальна партія новопризначенця виконавчої влади Володимира Щербаня? Таке стоїть завдання: щоб усі центристські партії висунули Леоніда Даниловича і щоб підписів було зібрано не 1 млн., а не менше 10 (десяти!). І Бог з ним, що голосуватиме народ, якому до лампочки, що повирішували партії — факт завчасної «загальної підтримки» важливий як чинник, здатний впливати на зовнішні умонастрої. Це раз. А два полягає в тому, що «демократія — це не голосування, а підрахунок голосів». І тому можливий результат не повинен нікого дивувати... Якщо погодитись із Наполеоном, що «громадська думка — публічна дівка», то вже наші «сутенери» хліб свій відпрацюють, будьте впевнені.

Ой, тут є цікавий поворот теми. Коли кореспондент «Дня» не так давно ділилася думками («Пастка для електорату» у числі від 19 березня) щодо рейтингу Наталі Вітренко, яку «кращі політологи та соціологи» в боротьбі з іншими лівими кандидатами «призначили» головним конкурентом Кучми, здатним його перемогти у другому турі, ми і не припускали, яку реакцію викличе ця публікація. Інформацію про дике роздратування головного зацікавленого читача можна було віднести до кулуарних чуток. Так само, як і несправедливу оцінку діяльності куратора фракції ПСПУ п. Разумкова, висловлювану фольклором — примусь, мовляв, когось там Богу молитися... Так само, як і злостиві натяки, що прогресивних соціалістів Банкова «зняла з довольствія», хоча хто б міг подумати, що вони там стояли!

Але смілива, пряма і рішуча промова Наталі Михайлівни про те, що загибель Чорновола — не випадковість, «це спланований акт для того, щоб прибрати непокірного керівника, який не слухався своїх «хазяїв» і «останнім часом не хотів співробітничати з Президентом», і тут же спогади про Муссоліні, котрий, йдучи до влади, «спочатку розправився з парламентаріями...» Це круто, це називається — догралася Банкова з Наталею Михайлівною, спробувала випрямити лінію — й отримала тут же, не відходячи від закритої каси.

Хоч все дуже зрозуміло. Використовуючи харизматичну пані Наталю як клин, котрий вибиває лівий клин, «хазаї» повинні були передбачити — Наталя Михайлівна не зупиниться на досягнутому, вона увійшла у смак свого громадського становища, знає собі ціну, серйозно ставиться до своїх рейтингів і не подарує нехтування собою як використаним сценарієм. І якщо, судячи з відсотків, нарахованих «кращими соціологами та політологами», лідер ПСПУ залишила далеко позаду всіх червоно-рожевих лідерів, то тепер, у розвиток логіки передвиборної боротьби, цей «клин» має цілеспрямовано йти на боротьбу з діючою владою з усім властивим Наталі Михайлівні шаленством. Якщо, звісно, не зупинить один недолік — відсутність грошей.

За таких умов направлення у вотчину пані Вітренко ліберала Щербаня можна визнати ходом вельми оригінальним, символом «реформаторської» боротьби. І можна тільки поспівчувати новому главі адміністрації м. Суми, чия діяльність, вочевидь, буде оцінюватися не стільки зростанням показників у сільгоспвиробництві, скільки необхідним падінням рейтингових показників Наталі Михайлівни, успіх якої в регіоні дійсно шалений. Спостерігати за судомними спробами власті загнати джина назад у пляшку — кумедно. Але ці вправи у країні практикуються регулярно... Символічно, що виконання завдання довірено «Відродженню регіонів» — п. Щербань, за словами п. Волкова, 24 березня написав заяву про перехід у «волковську» фракцію — про що, схоже, лідери НДП ще не знають і тому відмежовуватися від «сватання» п. Щербаня на пост їм навряд чи необхідно (див. «День» за 1 квітня), оскільки ніхто їх і не збирався запитувати. Тому проблема кланових рухів з перемінним успіхом — тема, як і раніше, актуальна.

Хоча, коли днями п. Волков, у ефірі УТН представлений як один із опонентів уряду, став розповідати, чому не можна зараз міняти прем’єра і Кабмін, постали різні версії. Чи то головного противника Пустовойтенка в боротьбі за «тіло» нагнули для профілактики і більш упевненого самопочуття ніби-то зміцнілого прем’єра. Чи то до держав, з якими у нас є договори про правову допомогу, відносяться не тільки ті, кого ми підключили до справи Лазаренка. І, можливо, від злиття цих припущень народжується третя версія: склалася ситуація, за якої телезаклик п. Волкова «Давайте жити дружно» має сприйматися як покаяння. Такі публічні штуки широко використовувалися в радянській історії. Для порятунку сім’ї, наприклад, прости Господи за вивернуту аналогію...

А прем’єр наш і справді демонструє «вміння працювати з фракціями». Минулого тижня відбулася нарада на урядовій дачі, де п. Пустовойтенко зібрав усіх лідерів нелівих фракцій і примкнулого до них селянина Довганя. Після церемоніального обміну думками про необхідність консолідації зусиль у парламенті бесіда набула більш «заміського» характеру — у сенсі теплоти і довірливості. З’ясувавши, що всі один одного поважають, договорилися до того, що за кожною фракцією, враховуючи її пріоритетні економічні інтереси, буде закріплено одного з віце-прем’єрів, який, у свою чергу, матиме безпосередні важелі для лобіювання інтересів Кабміну у парламенті. І все б добре, прем’єр довів, що він може конструктивно працювати з парламентом. Так кажуть, його непокоїть, що дехто вже не просить, а вимагає здійснити приватизацію великих підприємств за рахунок приватизаційних сертифікатів, на що за всього «конструктиву» прем’єр піти не може. Поки?..

Таким чином, як кажуть мудрі, все не так погано, як здається, а набагато гірше.