Перефразовуючи Камю: інтелектуал — це аналіз і протистояння
— Інтелектуал — людина суверенна. Відповідальна ПОЗИЦІЯ інтелектуала — це ОПОЗИЦІЯ до влади: будь-якої. Бо він за природою своєї ментальності є критичною субстанцією.
У модерному демократичному суспільстві політики займаються політикою, інтелектуали — відповідними формами своєї діяльності. Інтелектуали не можуть перебирати на себе завдання політиків — і навпаки. При тому інтелектуали можуть відігравати велику роль у оцінці та корекції політичних процесів: згадати такі постаті, як Ханна Арендт, Поппер, той же Камю чи Пазоліні.
Інакше в тоталітарних і посттоталітарних суспільствах, де деформовані всі політичні функції і структури. Тут інтелектуал ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ стати частиною політичного процесу. Але як? Метафора інтелектуала — це доктор Ріє з роману Камю «Чума»: він лікує хворих. І карбує позицію інтелектуала в безсмертній думці: головне — не стати на бік чуми. Вацлав Гавел, з яким прощається світ, — це приклад інтелектуала, який став політиком. Але насправді він віддав себе не політиці, а ІДЕЇ СВОБОДИ та ІДЕЇ ЄВРОПИ. Так само польські інтелектуали часів тоталітаризму — Гедройц, Куронь, Міхнік, Мілош, Геремек і багато інших: вони стали частиною політичного класу, який боровся за свободу і за Європу. Масштаб їхнього мислення охоплював як проблематику своєї країни, так і проблематику Європи і світу. Тому перемогли такі інтелектуали, такі політики — і такі країни. Перемогла польська (чеська, литовська, естонська...) демократична опозиція, де політики й інтелектуали можуть бути разом, оскільки ідея свободи і Європи стала для них об’єднуючою і вищою за локальні проблеми та дискусії.
На відміну від Польщі, Чехії та інших східнослов’янських сусідів, українська демократична опозиція програла, бо не стала носієм такої формули: БОРОТЬБА ЗА ВІЛЬНУ УКРАЇНУ — ЦЕ БОРОТЬБА ЗА УКРАЇНУ ЄВРОПЕЙСЬКУ. В Україні при владі — антиєвропейські сили. Тому очевидно, що базовою ідеологією об’єднання опозиції може бути лише концепція і стратегія євроінтеграції. Хто її має? НУ-НС, який, по суті, привів ПР до влади? Масивні «тушки» з БЮТу, які в’їхали в політику на плечах Тимошенко, а тепер пишуть проти неї єзуїтські пасквілі? Чи «Свобода», деякі представники якої виступають проти НАТО і проти ЄС не гірше, ніж комуністи? Чи інші партії, щодо яких весь час виникають незручні запитання про джерела їхнього фінансування? Деякі особистості, щодо порядності яких не виникає сумніву, є в більшості опозиційних партій. Але самі ці особистості в меншості.
Українська демократична опозиція програла, бо в неї теж, як у політиків сьогодні при владі, не тільки Європа, а й сама країна була не на першому місці. Кожен поіменно, хто виявив сліпі амбіції, хто прагнув протагонізму, хто генерував або підтримував ідею «противсіхства», хто став частиною корупційних механізмів, — це політичний провокатор і нікчема по-людськи. Жоден інтелектуал, який себе поважає, не може наблизитись до кордонів політики, доки винні в цій ситуації істоти вільно гуляють владними коридорами.
Провал європейської перспективи України і репресії проти Тимошенко та інших опозиціонерів мають прямий причинно-наслідковий зв’язок. Вердикт Європи сьогоднішній Україні — страшний: це очевидно в Києві, у Брюсселі, у Вашингтоні та Москві. Нинішня влада — через свою політичну неосвіченість і зажерливість, разом із колабораціоністами з опозиції — програла на всіх фронтах. І перетворила Юлію Тимошенко з політика зі своїми еволюціями і помилками на мініатюрну королеву на гігантській «геополітичній шахівниці», цитуючи Бжезінського, яка впливає на цивілізаційний розворот України. Так що лідер у опозиції вже є — лідер, з яким Європа охоче підпише інтеграційні документи. Опозиції залишається перебороти стагнацію ідей і повернути свого лідера до активного політичного життя. А в інтелектуалів вистачить своєї роботи — на багато десятиліть уперед. Ще й тому, що інтелектуалів, здатних на роботу задля європейської України, теж поки що — як і політиків — драматично мало.
1991-го і 2004-го українським політикам того ж таки демократичного табору треба було пам’ятати тривожні прогнози інтелектуалів — в Україні та за її межами сущих. Чума, попереджав Камю, особливо небезпечна, коли здається, що епідемія минула. Люди святкують, санепідемстанції відпочивають. А віруси тим часом причаїлись і чекають слушної нагоди. Я не думаю, що, сказавши це, Камю мав стати лідером якоїсь політичної сили. Він уже ним був і без призначення. І не так лідером політсили, як просто письменником своєї країни і світу — письменником, який ЗУМІВ НАПИСАТИ.
А суспільство і політики нехай ЗУМІЮТЬ ПРОЧИТАТИ.
