ПРОКРУСТОВЕ ЛОЖЕ ДЛЯ СВОБОДИ СЛОВА
«Положення про порядок використання ЗМІ для проведення передвиборної агітації під час виборів президента України у 1999 році» стало справді способом «как попользоваться СМИ». Варто зауважити, що, мета була непогана: створити рівні умови використання ЗМІ для усіх кандидатів на найвищу посаду, що мають намір донести свої виборчі програми до електорату. За словами Олександра Нельги, представника ЦВК, у середньому 30% усіх скарг, що надійшли до ЦВК стосується порушення претендентами на кандидата та й деякими відомими зареєстрованими вже кандидатами правил, чи швидше рівності умов використання ЗМІ. Навряд чи можна говорити про створення однакових умов для усіх претензійних політиків за не зовсім рівних умов існування вітчизняної преси: наявності державних ЗМІ, що фінансуються з держбюджету, отримують незначні дотації, знаходяться в опалі до виконавчої вертикалі і не отримують нічого, та й спектр недержавних ЗМІ не менш різнобарвний. Врешті з огляду на тлумачення ЦВК поняття «проведення передвиборної агітації в ЗМІ» (цитую: «розповсюдження суб'єктами проведення передвиборної агітації через ЗМІ у спосіб і формах, що не суперечать чинному законодавству, такої інформації, яка спонукає виборців до участі у виборах і вільного волевиявлення «за» або «проти» того чи іншого кандидата») — питання доцільності даного документу стає більш-менш зрозумілим. Адже під визначення ЦВК підпадає будь-яка інформація, що стосується майбутніх виборів. Отож і виборчі програми кандидатів, і їх висловлювання з будь- яких питань суспільного життя можна розглядати як «спонукання до вільного волевиявлення «за» чи «проти». ЦВК намагається регламентувати розповсюдження кандидатами матеріалів предвиборної агітації, чим, власне, є будь-яка інформація з вуст самого кандидата чи його ініціативної групи тощо.
Адже положення визначає як форму передвиборчої агітації — виступ, інтерв'ю, прес-конференцію і навіть дебати та круглий стіл — використання останніх форм навряд чи може стати підставою для звинувачення ЗМІ у однобокому висвітленні політичних поглядів претендентів на найвищу посаду. При цьому право вести так звану агітацію надається лише самим кандидатам, їх довіреним особам, уповноваженим від партій та блоків та ініціативним групам виборців. У той час як закон «Про вибори президента України» дозволяє це робити не лише на мітингах, а й у пресі, на ТБ і громадянам, і політичним партіям, і громадським організаціям, і колективам.
На думку ЦВК, саме ЗМІ відповідатиме за намір поза регламентом, визначеним ЦВК, здійснити свою основну інформативну функцію. У дане «ложе», підготовлене для ЗМІ поважною комісією, можна покласти кого завгодно. Напередодні виборів черговий ланцюжок для занадто вільних у своїй прихильності преси чи ТБ, не завадить. І хоч справедливість прийнятого положення у разі конфлікту вирішуватиме суд, як це сталося з видачею додаткових підписних листів, зайвий раз понервуватися засобам масової інформації доведеться.
Так чи інакше, ЦВК вирішила, що кандидат у президенти може розмістити передвиборну інформацію у ЗМІ будь-якої власності за умови оплати послуг з особистого виборчого фонду кандидата, що становить 1,7 мільйона гривень. Як зазаначено у положенні, оплата здійснюється лише шляхом безготівкових розрахунків та на умовах рівної оплати за одиницю ефірного часу чи друкованої площі для усіх.
Однак, недержавні ЗМІ, зазначається у положенні, не належать до самостійних суб'єктів ведення передвиборної агітації, тобто не мають права виявляти політичної прихильності. Принцип, що застосовується у всьому світі, здавна дратує вітчизняних чиновників, що так і не змогли відмовитися від зручного правила — відібрати і поділити. Очевидно, цим ми і відрізняємося від Заходу. Бо, скажімо, у Франції, держава через профспілки підтримує навіть комуністичну пресу, що має найнижчий рейтинг, заради того, щоб знати, що думають з того чи іншого приводу опоненти. Та й власне недержавні ЗМІ відносяться до «установ та організацій», яким закон про вибори глави держави дав право обговорювати передвиборні платформи кандидатів, їх особисті й політичні якості тощо вільно та всебічно. Чому ЦВК, видаючи підзаконний акт, вважає за можливе вводити якісь обмеження?
ЦВК дала унікальне у вітчизняному законодавстві тлумачення поняттю «політична реклама» й «політична антиреклама», остання спрямована на створення негативного іміджу. У будь-якому разі, вважає новоявлений правотворчий орган, коли вона розповсюджується у друкованих ЗМІ на загальнонаціональних та регіональних каналах, «має бути чітко зазначено, від імені кого, а також «за» або «проти» якого кандидата вона розповсюджується». Вимога ЦВК при оприлюдненні результатів опитування громадської думки вказувати організацію, що його проводила, час, кількість опитаних, метод збирання інформації — виглядає принаймні логічною вимогою, (хоча до чого тут ЗМІ) з огляду на досвід досить некоректного використання результатів соціологічних опитувань. За аналогією з рекламою тютюну, де є подібне застереження, в політичній антирекламі чинного Президента можна уявити заклик типу «Олександр Волков в останній раз попереджає...». Без коментарів.
Як зазначено у положенні, хоч передвиборча платформа кандидатів оприлюднюється у «Голосі України» та «Урядовому кур'єрі» безкоштовно, тобто за державний кошт, а порядок публікацій визначається жеребкуванням, за усі додаткові матеріали кандидату доведеться сплачувати кошти зі свого передвиборчого фонду в тому числі і тим ЗМІ, засновником яких він є.
Кандидат повинен укласти угоду, не раніше як за п'ять днів до публікації (чому саме за п'ять? — Aвт. ), перерахувати кошти, і лише потім ЗМІ може надрукувати матеріал. Невже члени Центрвиборчокму — досвідчені юристи — забули, що порядок укладання угод визначено у Цивільно-процесуальному кодексі?
У якості аргументу на користь вимоги про передоплату послуг ЗМІ, голова ЦВК Михайло Рябець вказав на те, що кандидати можуть не заплатити. То кого ж ми обираємо — найкращого серед дрібних крадіїв та волоцюг? Хоча застереження частково справделиве, наприклад, чинний Президент України й досі не має угоди з державним телебаченням про висвітлення його президентської роботи. До речі, у положенні є пункт, що стосується реклами комерційної, господарької та іншої діяльності кандидата, яка повинна містити інформацію від імені кого, а також «за» або «проти» кого вона розповсюджується. Норма, навіяна виборами мера та активним «висвітленням» його роботи у регіональних засобах масової інформації, погодьтеся, недопрацьована. Але чи може бути розцінено як політична реклама домінування виключно позитивних повідомлень про діяльність глави держави на УТ-1, УР-1, чи голови ВР у «Голосі України», що подається як вимушений офіціоз, але за визначенням того ж ЦВК, безумовно, «сприяє створенню позитивного іміджу» цих державних мужів?
Право визначати обсяги та конкретний час передач ЦВК залишила за собою шляхом жеребкування та складання графіків, які будуть опубліковані у державних друкованих виданнях. Якщо ж кандидати захочуть ще — їм буде надано, але за гроші їх особистого фонду. І далі за схемою: угода укладається за сім днів до ефіру, оплата попередня і безготівкова, платіжки — до ЦВК.
Так чи інакше, навряд чи ЦВК зможе проконтролювати усі 8 300 друкованих ЗМІ, 830 теле- і радіоорганізацій, але кого треба дістануть. Благо, привід знайдеться: наприклад, угода укладена за чотири, а не п'ять днів до публікації, або у політичній рекламі на ТБ, на фоні портрета Кучми, Олександр Волков забуде сказати, що цей ролик — агітація за Леоніда Даниловича.
Врешті автори положення зрозуміли, що дещо переборщили. І одним махом перекреслили все, що сказали до цього. Вірніше, залишили зручну лазівку для тих, на чиї порушення ЦВК змушена буде закрити очі. Власне, ЦВК вирішила, що з метою інформування виборців, телерадіокомпанії можуть організовувати дебати, круглі столи, гарячі лінії з кандидатами за власною ініціативою за умови їхньої рівної участі у них з 3 серпня — останнього терміну реєстрації кандидатів по 29 жовтня цього року. Щоправда, використання коштів державного бюджету для проведення таких передач забороняється. Отож, виходить, що державні телерадіокомпанії, що годуються з державної кишені, автоматично позбавляються такої можливості?
У положення є позитивна деталь — посадовим та службовим особам державних органів та органів місцевого самоврядування нагадується про те, що вони не мають права використовувати службове становище на користь котрогось із кандидатів. Матеріали про такого роду порушення будуть надіслані до правоохоронних органів, що загрожує притягненням до кримінальної відповідальності. Та чи буде дотримано цього пункту, оскільки й досi ніхто не відповів за надані претендентам на кандидата у президенти різні форми декларацій про доходи та майно. Як пам'ятаєте, у одній з форм декларацій була пропущена глава про майно за кордоном.
Положення зобов'язує ЗМІ у разі опублікування недостовірних, у тому числі й компрометуючих матеріалів про кандидата, протягом семи днів надати площу чи ефірний час для спростування. У західному праві цей порядок має назву права на відповідь. Проте не суд буде вирішувати, чи достовірні відомості подані у статті. Але ж термін «спростування» використовується у разі доведеності у суді вини ЗМІ щодо оприлюднення неправдивих відомостей про конкретну особу. ЦВК ж пропонує обійтися без правосуддя. І це не найменший огріх, якого припускається конституційний орган у своєму намірі обмежити конституційне право на свободу слова.
Натомість, на думку експертів Інституту політики, ЦВК не встановила головного — процедури жеребкування при встановленні черговості подання агітаційних матеріалів кандидатами державними та регіональними ЗМІ, розцінок за надання інформаційних послуг в ЗМІ з державною участю та участю органів місцевого самоврядування та граничних розцінок за інформаційні послуги з боку ЗМІ з різними формами власності для кожного регіону України.
Врешті із чергового ускладнення і без того нелегкої роботи засобів масової інформації висновок один — а може, обійтися без державних ЗМІ, яких ніяк не можуть поділити політики. Все ж це була б найменша жертва.
КОМЕНТАРІ
Олександр НЕЛЬГА, ЦВК:
З 677 звернень, що надійшли, 208 (31%) стосуються порушення правил викорстання ЗМІ. Згідно з законом про вибори президента, використання ЗМІ можливе за рахунок коштів з державного бюджету та виборчих фондів самих кандидатів. Ст.35 ч.16 закону вимагає, щоб кошти виборчих фондів кандидатів використовувалися виключно на потреби агітації. З бюджету може бути оплачено 20 хвилин ефіру на УТ-1 та УР-1, адже виборчий фонд кандидата не може перевищувати 100 тисяч неподатковуваних мінімумів — тобто 1,7 мільйона гривень. Але ж комерційні розцінки значно відрізняються від державних. Та й, крім ТБ, потрібно витратитися на випуск буклетів, прес-конференції, політичну рекламу тощо. Тоді виявляється, що цих коштів замало. Навіть при умові, що за рахунок виборчих фондів можуть бути оплачені послуги і державних, і недержавних ЗМІ, виникає спокуса використання інших джерел фінансування. ЦВК знайшла вихід у використанні єдиних розрахункових рахунках, що будуть надруковані в «Голосі України» та «Урядовому кур'єрі». Якщо оплата послуг ЗМІ буде проводитися з інших рахунків, то канал чи газета можуть бути визнані порушником. Але механізм притягнення до відповідальності не відпрацьовано. Невизначеними залишаються поняття політичної реклами, суб'єктів передвиборчої агітації, рівностi ведення пердвиборчої агітації.
Віктор ПОНЕДІЛКО:
Я вважаю, що п.7 цього положення і зовсім суперечить чинному законодавству, бо відкриває нове джерело фінансування, непередбачене законом про вибори президента. І дозволяє, скажімо УТ-1, прийняти рішення на користь ...кого ми знаємо. І, безумовно, за державний кошт.
Указом Президента «Про місцеві податки і збори», Постанова КМ №565 збільшено тарифи на використання частотного ресурсу та податок на рекламу. Тарифи на ліцензії на використання частостного ресурсу збільшилися у 10 разів. Відтепер Жмеринській радіостанції потрібно заплатити за ліцензію 15 тисяч у місяць, при обороті 7 тисяч гривень. Цікаво, що пропозиція ДПА про збільшення тарифів обмежена у часі: з 1 липня по 31 грудня. А чому не по 31 жовтня? Щоб заробити дешеву підтримку? Потім нововведення, що стосується підвищення у 10 разів податку з реклами. Рекламний збір становив 5,5 мільйонa гривень. Буде 55 мільйона. За повідомленням Зиновія Кулика, очікуваний збір від реклами становитиме 18—22 мільйони доларів. Виходить, податок сягатиме 50% обігу. У якій країні та у який час щось подібне було зроблено? Очевидно, що ці укази спрямовані на те, щоб регіональні радіостанції зробили тарифи на політичну рекламу такими, аби покрити витрати на ліцензії. З цією вакханалією треба боротися.
Олександр ЛАВРИНОВИЧ, народний депутат України:
Державні агенства зобов'язані поширювати заяви, що стосуються важливих проблем державного життя. Лише на два дні — 30 та 31 жовтня заборонено агітацію. Чи є впевненість, що у принаймні у двох осіб в державі не з'явиться необхідність зробити заяви з важливих питань політичного життя? Потім, друкування агітаційних матеріалів без вихідних даних може бути покаране лише адміністративним стягненням. А це не матиме суттєвого впливу на виборчу кампанію та виготовника. Повна відсутність правових наслідків простежується і у випадку, коли раптом Президент України вирішив би використати адміністрацію Президента, МВС та інші державні структури. Що робити з тим, що є очевидним?
Віталій ШЕВЧЕНКО, народний депутат України:
Розробка нормативних актів у сфері інформаційної політики вперше дає трактування таких понять як «політична реклама» чи «антиреклама» та застережень вказувати за кого чи проти кого вона агітує. Це доволi смішно. Мене цікавить, наприклад, де газета «Товариш» повинна це вказати: над заголовком чи під? Конституція надала право вільно агітувати будь- кому «за» чи «проти» будь-якого кандидата. То що робити власнику приватного видання? Йому лишається лише задуматися, навіщо він створив цей ЗМІ, якщо зараз він повинен укладати угоду чи чекати передоплати. Це поширюється навіть на партійні видання. Хоча для демократичнго суспільства це нонсенс, проте якщо така преса буде друкувати антирекламу, то потрапляє у досить смішну ситуацію. Ми ще раз переконуємося, що регламентувати цей процес абсолютно неможливо. Шлях лише один — у роздержавленні ЗМІ, тоді це положення можна було б розробити за півдня. Очевидно, ці вибори будуть досить несподіваними, бо, на жаль, з кожним днем нові тоталітарні речі додаються.
