Прощання з ілюзіями
Андрій ЄРМОЛАЄВ, директор Центру соціальних досліджень «Софія»:
— Мені складно давати такі полярні оцінки минулому року. Тому я розповім про свої загальні враження і висновки, що він приніс. 2003 рік, на мій погляд, можна назвати роком розлучень з ілюзіями. Причому з ілюзіями розлучається і світ, і Україна, з ілюзіями розлучався і я цього року. Останнього десятиріччя світ перебував у стані ейфорії від глобальних позитивних перетворень, якi називали демократичними, гуманними тощо. Пов’язували це і з відходом від двополюсної системи, з відновленням національних традицій, зокрема в Європі, з перетвореннями в таких величезних країнах, як Китай, Індія, з новими тенденціями в країнах Африки... Загалом, це було десятиріччя очікувань, сподівань, причому досить ідеалістичних по своїй суті. А ось 2003 року відбувається поступовий «прихід до тями». Так після могутніх вражень і емоцій людина починає міркувати тверезо про те, що ж насправді відбувається. Ось і світ року, що минає, почав поступово розставляти все на свої місця. Під час цього аналізу ми виявили, що імперська традиція як традиція організації світу не тільки зберігається, але і набуває нових рис, нових характеристик. Про «нові імперії» говорять в Росії і в Америці, про майбутній світ як про майбутнє великих імперій заговорили політологи в Європі. І здавалося б, те, що ще недавно засуджувалося і мало негативні риси, зараз набуває нового тону і характеру.
Поступово минає ейфорія від так званих демократичних революцій і ліберальних кінців світу. Ще недавно здавалося, що в це закладено весь сенс людського буття. А зараз виявляється, що світ цілком спокійно може ділити територію, абсолютно цинічно боротися за нафту і газ, здійснювати глобальні геополітичні фальсифікації, країни можуть цілком спокійно направляти свої контингенти не для якихось ідеалістичних миротворчих місій, а просто для того, щоб забезпечити там бізнесовий інтерес своїх компаній. І це мова 2003 року.
І оскільки не існує розриву між глобальними проблемами і проблемами локальними, то все це відбивалося і на Україні. По-перше, цього року ми стали свідками того, що і влада, і супротивники влади загалом-то дуже схожі і, по суті, мають однакові цілі. Не треба себе тішити ілюзіями, що хтось хороший, а хтось поганий. Відбувалася цинічна боротьба за владу, і не тільки політики, експерти, але і пересічні громадяни за цей рік пересвідчилися, що борці за владу, як кажуть, «одним миром мазані».
Другий важливий момент, пов’язаний з підсумками року для України, — це рішення про політичні перетворення. Хоч би як складно було зараз розмірковувати на цю тему, враховуючи специфіку прийняття такого рішення, але той факт, що Україна все-таки ввійшла в період важливих конституційних змін — це дуже великий позитив. І найцікавіше і найбільш унікальне в цій ситуації те, що жоден політик не в змозі це приватизувати. Тобто, грубо кажучи, конституційна реформа в розпалі боротьби і взаємних звинувачень так і не стала чиїмось особистим капіталом. А тому вона залишилася спільним капіталом українських політиків. І я думаю, що мине час, осяде пил, і політреформу все- таки буде оцінено як безперечний позитив. Це фактично перехід до нової політичної системи, це відкриття можливості для нових ступенів свобод і розвитку громадянського суспільства.
Якщо говорити про негативи, то мене дуже пригнічує той факт, що 2003 року ми ще раз пересвідчилися в силі і впливовості так званого глобального «промивання мізків». На жаль, не тільки окремі громадяни, але і цілі народи виявляються інструментом глобальних маніпуляцій. Взагалі використання інформаційних технологій як засобу маніпуляції і засобу впливу на соціальний розвиток — зараз, як на мене, проблема №1. Я знову апелюю до війни в Іраку: з погляду сучасного явища, явища 21 століття, коли підуть у минуле всі важливі сьогодні, але насправді тактичні проблеми, пов’язані з поділом нафти, політичним режимом, з розташуванням сил у регіоні, то фактично виявиться, що вперше на рівні сильних світу цього і їх країн-союзників було прийнято рішення щодо долі цілої країни і цілого народу. Тобто, грубо кажучи, хтось взяв на себе право вирішити, якою має бути доля цього народу. По ланцюжку, по доміно ми є свідками того, як у це рішення вплітаються долі й інших народів — тих ж курдів, сусідів Іраку та Ірану. Хто відповідатиме за цей сценарій і хто в результаті зможе дати оцінку виру подій, що розпочався — для мене велике питання. І взагалі я гадаю, що політики недооцінюють масштаб тієї зяючої прірви, що розкрита іракською війною.
Це, до речі, стосується й України. Саме 2003 року українські політики замислилися над тим, що якщо можливе втручання і перескеровування розвитку щодо Іраку, то це може бути можливим і щодо України. Якщо припустити, що раптом міжнародне співтовариство, група країн, якийсь політичний блок прийме рішення змінити вектор розвитку нашої країни, мені здається, останнє буде «холодним душем» для багатьох. І я вважаю, що в умовах негативу, яким є новий підхід до воєн, і виникнення теорії так званих «молекулярних воєн», позитивним є те, що проблема про ступінь суверенності і проблема втручання-невтручання не просто в справи країни, а в розвиток, стала надбанням українського політикуму. Її обговорюють, і той факт, що українські політики виявилися готовими думати про це і говорити — це безперечний позитив. Це свiдчить про те, що в найближчі роки наша політична еліта, незважаючи на всі складності і внутрішні конфлікти, динамічно розвиватиметься саме як національна еліта.
Якщо говорити про якісь особисті враження від пережитого року, то у мене 2003 рік залишив дуже складні враження. Передусім тому що, як мені здається, технократизація життя в Україні, перетворення соціального, економічного життя на набір проблем виживання фактично нівелюють таку собі ідеальну перспективу. Не можна жити тільки заради їжі, тільки для розв’язання поточних меркантильних проблем. Суспільство, яке перетворюється на суспільство виживання, не має майбутнього. І мене дуже пригнічує, що 2003 року, може, враховуючи, що цей рік був роком розлучень з ілюзіями, ось цей ідеальний бік, мрії про національне майбутнє відійшли на дуже далекий план.
Разом з тим, зберігаються надії. Я глибоко переконаний, що 2004 рік — це рік змін. Україна вагітна змінами. І той факт, що розпочалися політичні реформи, що існує соціальний запит на кадрову зміну еліти (існуючі політики просто приїлися, вони вже нецікаві населенню) — все це вселяє надії. Я дуже сподіваюся, що 2004 року з’явиться і нова генерація громадських діячів, і нові політики. Адже це закон життя. Країна оновлюється завдяки тому, що оновлюється її елітна частина, яка бере на себе роль організатора, провайдера нової місії.
