Спостереження за спостерігачами
Зрозуміло, що міжнародні організації висловлюють свою власну думку, й вона далеко не є остаточною й не підлягаючою обговоренню оцінкою. І все-таки влада старанно використовує й розповсюджує цю думку в період активної підготовки довиборів у ВР, а також із перспективою на президентські вибори. Цілком вірогідно, що й у першому, й у другому випадках, пріоритет контролю за процесом виборів і узагальнення їх результатів віддадуть міжнародним спостерігачам. Доказом такого припущення може послужити той факт, що в Україні віддали перевагу звіту міжнародних спостерігачів, у якому говориться, що «грубих порушень 29 березня не спостерігалося, за винятком браку кабінок для таємного голосування». Хоча висновки 500 представників ОБСЄ, Міжнародного інституту вельми відрізняються від думки приблизно 30 тисяч вітчизняних «контролерів», котрі, наважуся припустити, дещо краще знають ситуацію в Україні, ніж європейські експерти, які, до того ж, не досконало володіють українською й російською мовами, аби розпізнати «почерк» виборних фальсифікацій. Приміром, за інформацією Комітету виборців України, лише в Києві вони зафіксували дуже грубі порушення — факти підкупу виборців кандидатами, свідомий пропуск у бюлетені для голосування зареєстрованого кандидата, втручання й тиск членів виборчих комісій і довірених осіб кандидатів на виборців, недопущення спостерігачів на виборчі дільниці, ізолювання їх під час відкривання урн і підрахунку голосів. Проте, з точки зору міжнародних експертів, такі порушення є винятково локальними, й отже такими, які не впливають на хід виборів. Міжнародні спостерігачі, на відміну від українських, не в змозі вловити залежність результатів виборів від таких неістотних, на перший погляд, чинників. Тож і розуміння, й оцінка ролі таких «дрібниць» залишається прерогативою винятково вітчизняних «контролерів».
Недавня хвиля пограбувань офісів організацій громадських і політичних незалежних українських спостерігачів дає підстави припустити, що такого штибу «нюанси» мають неабияке значення. Вірогідно, з цією метою вигідно було знищити (у випадку з Комітетом виборців) систематизовану інформацію про порушення виборчого законодавства, оцінки роботи ЦВК й аналітичні прогнози стосовно наступних довиборів у ВР й «портрети» виборчих округів.
Спостерігачі ОБСЄ навряд чи можуть уявити, що саме процес і час підрахунку голосів (який розтягнувся на три доби в березні) можуть істотно змінити результати парламентських виборів. Отож вони й відзначають «високий рівень роботи ЦВК». Вони поїхали з України 30 березня, і «складний процес отримання результатів голосування й реєстрації кандидатів, котрі пройшли», залишився для них за межами досяжності.
З тієї ж причини бажання незалежних спостерігачів проводити 16 серпня підрахунок голосів паралельно з ЦВК влада зустріла «в багнети». Навіть міжнародні експерти були змушені визнати факти «зловживання владою під час парламентських виборів, що ставить під сумнів нейтральність державного апарату».
У нас, ясна річ, таких сумнівів давно не виникає. Так само, як і з приводу «нечіткого процесу оскарження результатів виборів». Ми либонь чудово розуміємо, що в цій нечіткості, недосказаності, «невиписаності» судових повноважень і криється головний сенс — використовувати суди як інструмент політичної розправи.
На думку пана Штудмана, необхідно «чітко визначити структури, які можуть приймати рішення (суд чи ЦВК), й чітко визначити часові рамки цих рішень». Та чи можна пояснити представникові ОБСЄ, що з визначенням структури й часових меж судових розглядів стосовно результатів виборів, стане неможливим недопущення у ВР опозиційних до влади депутатів, а також «шантаж» незручних парламентаріїв перспективою судового перегляду результатів голосування в їхніх округах.
