«...Тепер нехай нас вибирають»
Відмотавши час у минуле, можна сміливо констатувати, що раніше діти не переймалися політикою. За прикладом далеко ходити не потрібно: у свої десять я, успішна школярка, не знала ані прізвищ відомих політичних діячів, ані їхніх імен. Мене — пересічну українську дитину — цікавило одне: школа, родина та розваги. Крапка.
Однак усім відомий вислів «Усе тече, все міняється» має сенс. Так і в нашій країні — час вносить свої корективи. У тому числі й в інтереси наших дітей.
Україна — пронизана політикою наскрізь. У цьому мене переконав діалог з п’ятирічним сином. Коли я попросила його не перемикати канал, де транслювали новини, він емоційно запитав: «Мамо, ти кого там не бачила!? Бандитів?» Здивовано перепитую, чому він вважає політиків бандитами, на що дитина, не замислюючись, відповіла: «А що вони мені доброго зробили?» Прошу конкретизувати, реакція з боку малого Іллі не забарилася: «Пригадуєш, як колись давно в мене був помаранчевий прапорець, і я разом із бабусею голосно-голосно, щоб почули, на Майдані кричав: «Ющенко!» Я тоді кричав-кричав, а він теж поганий. Як і всі вони». На хвилину- другу дитина зупиняється й уточняє: «Та ні, не всі. Нам у садочок приносили подарунки від депутата — цукерки й календарики. Так той депутат — хороший, бо дітей любить і не забуває. А ті, хто в телевізорі сидять постійно, — тільки говорять без упину». Після цього короткого лікнепу з сином телефоную в дитячий садочок і перепитую, чи давали там дітям подарунки від депутата. Виховательку не здивувало моє питання, й вона відповіла: «Так, але цукерки ми дітям додому не давали. Розділили на порції й видаємо в садочку щодня». На моє питання, чи часто політики дарують дітям солодощі, вихователь відповіла: «Ні, не часто. Тільки перед виборами». Тому вони (політики), напевно, й погані в дитячому розумінні.
Але загорівшись бажанням «розкрутити» малюка на політичну дискусію, продовжила його розпитувати. Перше моє питання звучало наступним чином: «Хто такий Президент і навіщо він узагалі потрібен?»
Відповідь: «Президент — це дядько в краватці, котрий живе в телевізорі й дуже часто обіймається з другими дядьками».
Друге питання я сформулювала так: «Що таке політика?»
Відповідь пролунала така: «Це така штука, через яку постійно всі сваряться, у тролейбусах, метро й біля під’їзду. Особливо бабусі кричать на неї (мається на увазі, на політику), бо вона їх ображає».
На запитання про те, що таке вибори, Ілля відповів: «Виборів уже немає. Ми вже всіх вибрали. Тепер хай нас вибирають...»
Після цього питання на екрані телевізора, за збігом обставин, знову транслювався випуск новин. В одному із сюжетів ведуча закликала допомогти врятувати життя маленькому киянину, якого вразила важка хвороба. У той момент я глянула на свого малого сина й побачила, що він плаче. На питання «чому?», дитина відповіла: «Я не хочу, щоб люди вмирали, й хороші, й погані, й політики, й, особливо, ти...»
