Україна завжди була частиною Європи
По правді сказати, я не чекав такого піднесення українців. Здавалося, що мої співвітчизники зневірилися, що вони не вистоять довго на морозі... І був вражений до глибини душі, коли побачив, скільки людей зібралося на Майдані та які то були люди: усміхнені, окрилені, миролюбні, горді і, врешті-решт заможні. Це не був бунт бідних, а народне повстання за правду. Серед хітів помаранчевої революції є пісня «Час прийшов». Так от, думаю, саме настав час для змін. Характерною ознакою епохи, що минає, була неповага до людини. Україна — європейська країна. Демократичні традиції живуть у ментальності українців здавна. Ще в V столітті один арабський історик писав, що у Києві все вирішує громада. В Київській Русі віче на майдані справді мало вирішальне слово. Також варто пригадати, що донька Ярослава Мудрого Анна Ярославна відкрила першу в Україні, а, може, й у Європі, школу для дівчат. Із XIV віку на нашій землі впроваджено Магдебурзьке право. У козацькій державі найвищим органом правління вважалася рада. У Києво-Могилянській академії була виборність професури. І це все свідчення демократії. Тобто Україна завжди геополітично, ментально, культурно була частиною Європи.
У мене брали інтерв’ю німецька преса, голландське та японське телебачення. Вони дивувалися з організації «помаранчевої революції», запитуючи, як вдається стільки днів тримати людей на Майдані, скільки за це їм платимо грошей?.. Мені особливо запам’яталися обличчя літніх людей, які усі дні по шість- вісім годин без перерви на холоді та морозі стояли відразу біля сцени, де працювало 200 кіловат звуку... Їхні імена залишаться невідомі, але вони — справжні герої.
Щодо виступу українських артистів, то ініціатива йшла від них самих. Щодня Марічка Бурмака, Олег Скрипка, Фома, Тарас Петриненко телефонували, мовляв, якщо треба виступити, то вони готові. Литовські, грузинські, польські, чеські гурти так само зголошувалися самі. Наприклад, коли ми говорили, що з російських музикантів хотіли б бачити морального авторитета для демократичної Росії і для всієї України Юрія Шевчука, то він взяв і приїхав. Натомість відмовили іншим тамтешнім «зіркам», які вже були готові прилетіти виступити на Майдані. «Щирі» друзі провладних політиків враз стали « помаранч евими»... Телефонували також із Великої Британії, повідомляючи про бажання всесвітньовідомої групи «U2» прибути до Києва. На організацію її приїзду треба було б кілька днів, а ми відчували, що помаранчева революція от-от закінчиться.
Нам доводилося здійснювати жорсткий відбір артистів, аби сцену Свободи не перетворити на такий собі різнобарвний цирк чи легку грайливу оперетку. Згідно з нашою концепцією, повинен звучати рок — музика протесту або суміжні жанри. Музиканти спеціально написали чимало пісень, проте хітами, як визнав сам помаранчевий майдан, стали кілька: «Разом нас багато» гурту «Гринджоли», «Україна» «Марндрів», «Час прийшов» De Shifer, «Слава Україні» Оксани Білозір та Олександра Єгорова. А «Ми йдемо» Марії Бурмаки, «Україна» Тараса Петриненка, написані давніше, зазвучали по-новому. Вони були доречними, актуальними, потрібними саме в цей момент і на цій сцені Свободи. Громадські організації «Арт Екзистенція» та «Наша Україна» записали диск «Ми разом», який складається, власне, з цих хітів. Надзвичайно важливо, що ці події стали приводом для народження нових композицій. Цікаво, що український народ не складав творів про радянську армію, натомість є сотні пісень про УПА. А це тому, що українці дуже тонко відчувають, де чужа війна, а де боротьба за свободу своєї Вітчизни.
Помаранчева революція привела до потужного творчого сплеску не тільки в музиці, а й в образотворчому мистецтві, літературі, взагалі у фестивальному житті. Відбуваються художні виставки, театральні хепінінги, народжуються нові фестивальні ідеї... Таке піднесення спостерігалося й у 1990—1991 роках.
Помаранчева революція пробудила українців, змусила їх поважати себе і врешті-решт завершилася перемогою демократії. Світ побачив, який цей народ волелюбний, як він стійко, твердо, гучно та неагресивно виборює демократичні цінності.
Для мене події кількох останніх тижнів стали внутрішнім потрясінням й одними з найсильніших, найпам’ятніших вражень у житті. Такого довготривалого феєричного фестивалю більш не пригадую!
P.S. Тарас Грималюк подарував «Дню» ексклюзивний диск пісень помаранчевого Майдану «Ми разом...»
