Віктор НЕБОЖЕНКО: Зараз може бути лише політичне рішення, юридичного вже немає

Приблизно два місяці тому відомий політолог Віктор Небоженко зник. Ніхто з журналістів не міг до нього додзвонитися, його телефон мовчав. Хтось навіть передбачив, що він, як і інший політолог Володимир Малінкович, покинув країну.

Виявилося, що Віктор Сергійович нікуди не виїжджав. Він переніс тяжку операцію на серці. Оперували його в Києві, в інституті Амосова. «Я практично вмирав, — поділився він з кореспондентом «Дня», — але тепер усе добре. Лікарі все зробили чудово».

Зараз він знову в строю. Такий же живий, відкритий і веселий. І, як і раніше, радує своїми точними, іронічними й часом парадоксальними думками.

— Вікторе Сергійовичу, цього тижня Генпрокуратура таки погодилася лікувати Юлію Тимошенко поза колонією. У харківській лікарні «Укрзалізниці» вже готові до зустрічі з нею. З одного боку, це хороший знак. Навіть говорять, що це її перший крок на свободу. Але з другого боку, 19 квітня її судитимуть вже у новій справі. Яка, на ваш погляд, її подальша доля?

— Сьогоднішні слідчі, прокурори й судді займаються дуже важливим завданням — вони відбілюють донецький криміналітет, який зараз прийшов у політику. Усі ці Петі Петербурзькі, Юри Єнакіївські... У людей страшне минуле, а вони вже стали мільярдерами. І якось їх треба вмонтувати в політику та культуру. Тому зараз на Тимошенко повісять і пограбування, й убивство Щербаня...

За радянських часів, коли до в’язниці кидали якогось важливого дисидента, було два варіанти: або він у в’язниці гинув, або його «викидали» за кордон. У Тимошенко три шляхи. Перший — її вбивають у колонії (й Адміністрація Президента в особі Ганни Герман буде дуже шкодувати, що вона загинула). Другий — слід визнати юридичну помилку. І третій, радянський, варіант — «витиснути» її за кордон.

— Але «витиснення за кордон» суперечить нашому законодавству. В’язнів не лікують у іноземних лікарнях.

— Це буде позаюридичне рішення. Захід ввімкнув лічильник у вигляді суду ганьби. Скоро почнеться суд з прав людини в Страсбурзі, а восени постане питання про Нобелівську премію миру. Це буде два удари по нашій владі. Захід дуже добре вміє користуватися непрямими методами тиску.

— У той же час на Банковій як велике досягнення підносять 15 хвилин спілкування Віктора Януковича з Бараком Обамою в Сеулі. Мовляв, ніякої ізоляції немає.

— Ну то й що? Я думаю, це непов’язані речі. Захід може займатися бізнесом з нашими політиками й одночасно тиснути по лінії демократії. Класичний приклад — відносини Обами з Китаєм. Що там коїться з правами людини, Україні навіть не снилося!

Друге, Захід, узагалі, схиблений на проблемі поширення ядерної зброї. І Тимошенко тут не найголовніший аргумент. Для Обами геополітика та національні інтереси США, звісно, важливіші, ніж права людини в Україні.

Але я думаю, що все одно це якась безвихідь. Тимошенко — це вже не лише проблема України та Януковича. Вона розповзлася від Путіна до Європи.

Я думаю, що й самій Тимошенко зараз дуже важко. Вона влізла в цю судову справу, як і в президентську кампанію без плану «Б». Думала, що якось розв’яже цю проблему... А проблема не розв’язалася.

— У вівторок духівництво звернулося до Президента, щоб він помилував Тимошенко. І того ж таки дня стало відомо, що президент РФ Медведєв відмовився помилувати Ходорковського. Мовляв, він до мене не звернувся. У принципі, Янукович теж може запропонувати таке ж обгрунтування.

— Інститут амністії не вимагає особистого звернення. Він пов’язаний з проблемами милосердя й впливом громадської думки. Точнісінько так само і з Тимошенко. Її можна амністувати без її бажання. Зараз може бути лише політичне рішення, юридичного вже немає. Воно тупикове.

— У п’ятницю відбувся важливий з’їзд опозиції. «Батьківщина» та «Фронт Змін» заявили, що підуть на вибори одним списком. Але у мене склалося враження, що соратники вже не чекають повернення Юлії Володимирівни. Їм дуже зручно використовувати її як символ.

— Так, у мене теж склалося таке враження. Коли Арсеній Яценюк обернувся до портрета Тимошенко й почав з ним розмовляти, мене аж заціпило. Це щось ненормальне (сміється).

— Але все-таки треба віддати їм належне. Дуже мало хто чекав, що вони таки вийдуть на єдиний список. Може, справді, закладається нова політична традиція й долається «родовий прокльон українських демократів»?

— 2004 року їм теж вдалося на хвилину об’єднатися. І не перед розстрілом, а перед здобуттям влади. Ще у вересні ніхто не передбачав, що вони разом зберуться, а вони зібралися.

— На з’їзді було виголошено одну знакову фразу. Турчинов запитав зал: чи готові ви до самопожертвування? І дійсно, багатьом бютівцям доведеться в цьому єдиному списку потіснитися.

— Люди працювали в парламенті по десять років, і тепер вони усвідомлюють, що не пройдуть. Так, вони були разом з Тимошенко, так, вони витримали цей важкий рік, так, вони не «тушки». Але взяти їх у майбутнє Турчинов теж не може.

Щодо злиття, то це теж дуже протиприродно. БЮТ — це ж партія однієї людини. Це партія Тимошенко. І ось уявляєте, стільки років люди орієнтувалися не на якусь ідеологію, а на особу. На маму! І тут приходить тато. Маму кинули до в’язниці, а папа повернувся.

— Ще непроста ситуація з квотним принципом. У квоту «Батьківщини» треба «запхати» дуже багатьох людей, а в Яценюка доволі вільненько.

— Це теж один з моментів конфлікту. Кого він набере до своєї вільненької квоти? Напевно, він візьме молодих енергійних бізнесменів. І ми отримаємо старий бютівський актив (більшовиків), тих, хто стояв під Печерським судом і боровся за Тимошенко, і молодих, пещених хлопців, які не збираються стояти біля Качанівки і в яких інші завдання.

Їм же іще цей список треба буде презентувати. І ми побачимо старого, бютівського вояку, а поряд молодого бізнесмена, який криво дивиться на свого колегу по опозиції.

— Є ще й неприєднані опозиції — це Кличко, «Свобода», Королевська, Гриценко... Який тут може бути розклад?

— Думаю, «Свобода» піде незалежно, тому що це ідеологічна організація. І у неї дуже добрі шанси в Західній Україні. І БЮТ, і «Фронт Змін» будуть зобов’язані з нею співпрацювати в Західній Україні. Як і Партія регіонів, «Свобода» в нас тепер регіональна організація. Вони завжди матимуть свій електорат у своїх регіонах. І через п’ять років, і через десять. Байдуже, що коїтиметься в країні. І нічого погано тут немає.

Що стосується Кличка, то він надто обережно входить у велику політику. Йому важко даються рішення. Видно, що на тлі красномовного, з хлєстаковським замахом Яценюка й «сірого кардинала» Турчинова йому не зовсім комфортно.

— Деякі соціологи стверджують, що Кличко абсолютно правильно робить, що йде окремо. Так він може підібрати голоси на Сході, на електоральному полі Партії регіонів.

— Я вам навіть більше скажу, після того, як пішов Тігіпко, багато людей, які хочуть втекти з електорального гетто на південному сході країни, дістають таку можливість. Голосувати за Тимошенко в Донецьку й Луганську якось непристойно. Навіть не по-чоловічому. А голосувати за боксера в шахтарському краї, де культ чоловічої сили — це не так страшно. Тому вони зараз його штовхають до Києва, щоб він не вийшов на національний рівень.

— Найвірогідніше, вибори мера Києва відбудуться влітку — одразу після Євро. Поки київський рейтинг упевнено очолює Кличко, але ми бачимо, що й у Попова дуже хороша динаміка. Навіть є думка, що якби не його прив’язка до Партії регіонів (яку в Києві не люблять), він би впевнено переміг.

— Я з вами згоден. Але у Попова немає свого політичного обличчя. Він дуже обережний. Ви згадайте, як Омельченко критикував Кучму. Чи дивакуватого Черновецького. Він був космонавтом, але він був нашим космонавтом. Проблема з Поповим лише в тому, що він людина у футлярі.

— У нашій країні все-таки більшу політичну вагу має глава фракції, а не мер. Може Кличку краще бути главою фракції?

— Я теж так вважаю. Мер, який тут-таки увійде в конфлікт з головою Адміністрації Поповим, не зможе бути ефективним. Коли ми матимемо людей з різних політичних таборів, почнеться перетягування каната.

— Зараз опоненти Кличка виголошують такий месидж, що, мовляв, Кличко може виграти вибори, а потім «кинути киян» і піти до Ради.

— Але тоді це буде зрада наших голосів, і Кличко це чудово розуміє. Треба віддати йому належне, може, він і не вміє так гарно говорити, як Яценюк, але він дуже добре вміє прораховувати свої шанси. І всі ці аргументи він знає.

Я думаю, що йому слід йти на вибори до Верховної Ради й отримувати свої п’ять відсотків. Хоча б тому, що частина електорату в центрі України й навіть на сході хоче втекти від Партії регіонів.

— Зовсім скоро почнеться Євро. Футбол якось вплине на вибори?

— Так, він їх деполітизує. І це дуже важливий момент, і він враховується владою. Чим менше буде політичних претензій у киян, тим більшими будуть шанси Попова.

І ще. Європа тихенько робить дуже важливу річ, якої ми не робимо. Ви звернули увагу, де проходять матчі? Харків — Донецьк — Київ — Львів. Це те, чого нам бракує, — єдність України. Не розділення на правий і лівий берег, на поганих і хороших, а хоча б у спорті, у футболі об’єднання. На цей аспект ніхто не звертає уваги, але це теж дуже важливо. Нехай тимчасово, але ми будемо єдиною країною. Ми вболіватимемо за нашу команду, незалежно від того, де проходитимуть матчі. А зараз це все розділено. Як у культурі, як у ідеології, так і в спорті.

— У Європі теж відбуваються непрості процеси. І там найболісніша точка, як і раніше, — Греція. Влада країни вже виставила на продаж 12 морських портів, 34 аеропорти й аеродроми. Продають усе: й казино, й дороги. Як ви вважаєте, чи вдасться цій країні уникнути дефолту?

— Я думаю, дефолту не буде. Хоча Греція дозволила в Європі зробити страшну річ: розділила Європу на центр і периферію. Тепер Іспанія, Португалія й Польща чудово розуміють, що вони залишаться на периферії ще на 20 років. Знаменитий єдиний європейський простір — це, швидше, бюрократична форма потужного фінансового контролю, але не те знамените об’єднання народів, про яке мріяли з 1955 до 2005 року.

Але я думаю, це вже багатьох влаштовує. І сама Греція не претендує на такі високі показники, як Франція, Німеччина, Голландія й Англія. Але, з другого боку, вона залишається у своїй ніші. Вони цілком самодостатні, й не тому, що в них була древня цивілізація, а тому, що вони так влаштовані. У них є острови, море й сонце. Туристи до них усе одно їздитимуть.

— Але якщо Польща — периферія Європи, то хто тоді ми?

— А ми наступне коло, погранична територія. Туніс — Туреччина — Ізраїль — Україна. Але ми все одно будемо в зоні Європи. Обов’язково! Це вже питання вирішене. А з Росією ми вже не поєднанні. У нас класичний олігархічний капіталізм, а в них державний капіталізм. Тому весілля тут ніяк не можна влаштувати.

Я не уявляю Ахметова, який віддає свої 17 мільярдів якимсь чиновникам з Вуглепрому. А вони його перевірятимуть, як Онищенко перевіряв сир. Я вже не кажу про Коломойського, якого можуть запитати: «А чому у вас шість паспортів?» Олігархи готові співпрацювати з Росією, але на злиття не підуть.