Якими будуть більшість у Раді та зміни в Кабміні?

У той час, коли головною інтригою сьогодні залишається подальша доля більш ніж десяти проблемних округів, паралельно відбуваються не менш цікаві процеси. Це — формування парламентської більшості та можливі кадрові перестановки. Звісно, наступний парламент буде іншим — змінилися не тільки правила (система) «набору» депутатів, а й якість його наповнення.

По-перше, в нову Верховну Раду пройшли дві політичні сили («УДАР» та «Свобода»), які до цього ніколи не відчували смак роботи в головному законодавчому органі (за винятком окремих політиків). По-друге, мажоритарна складова завела в майбутній парламент багато не тільки нових, а й старих, навіть, можна сказати, одіозних особистостей. Наприклад, колишній «директор» парламенту кінця 90-х — початку 2000-х Олександр Волков, який, до речі, став депутатом в якості самовисуванця, але за підтримки опозиційної «Батьківщини» (це до питання інакшості опозиції). По-третє, відбулася певна елементарна ротація в старожилах парламенту — Партії регіонів, «Батьківщині», КПУ.

Зараз уже практично відома приблизна кількість депутатів від політичних партій в наступному парламенті. Завдання, які ставила перед собою Партія регіонів, — мати просту «регіональну» та разом із комуністами конституційну більшість, за результатами виборів серйозно ускладнилися. Про дві третини Верховної Ради наразі не йдеться взагалі (цю мету провалено), а стоїть питання, як «сколотити» хоча б найбільш прихильну до ПР провладну більшість. Зрештою, тому й ведеться «війна» за окремі округи, адже це так необхідні владі «штики».

«Чисто «регіональну» більшість Партія регіонів не зможе сформувати ніяк, — вважає політолог Володимир Фесенко. — Навіть якщо у фракцію ПР вступить більшість позапартійних депутатів, це їм не вдасться. Ризикну припустити, що далеко не всі самовисуванці захочуть це зробити. За попередніми підрахунками, в регіоналів понад 180 мандатів, додаємо ще 30 — 35 депутатів-самовисуванців — цього недостатньо для більшості. Комуністи зберігатимуть автономію. Тож більшість буде створено лише у такому разі, якщо регіонали перевербують десяток «тушок» із опозиційних фракцій».

Але це, на думку експерта, є небезпечним для влади. «Чому рішення з оцінки українських виборів ухвалюватиметься не зараз чи на початку грудня? — продовжує Фесенко. — Тому що, наприклад, ПАРЄ буде ухвалювати рішення по українських виборах з урахуванням того, як почне свою роботу Верховна Рада та як формуватиметься парламентська більшість. Виникнення проблеми «тушок» майже неминуче призведе до того, що вибори не визнають демократичними. Про це в ЄС неодноразово заявляли. Влада повинна розуміти, що спроба сформувати більшість тільки з фракції Партії регіонів — це додатковий серйозний аргумент недемократичності виборів для всіх критиків України за кордоном».

Тож яким може бути майбутній сценарій? «Більш оптимальним та раціональним є варіант: не створювати жодної офіційної більшості юридично, — відповідає політолог. — Чинна Конституція цього не вимагає. Для голосування за необхідні владі рішення достатньо простої ситуативної більшості. Тоді не треба буде нікого перевербовувати, писати заяви про вступ до партії, брати розписки кров’ю тощо. Якщо регіонали все-таки оберуть варіант формування виключно «своєї» більшості, тобто підуть «дуболомним» методом, вони знову осоромляться на весь світ. Враховуючи, що вони після виборів уже наробили купу помилок, далі їм точно треба діяти більш гнучко».

Формування парламентської більшості, з точки зору новітньої історії, — це більш тактичне завдання. Якщо заглянути глибше, то, за думкою численних експертів та депутатів зі стажем, найбільш якісною була Верховна Рада перших скликань. Далі відбувався поступовий регрес: парламент втрачав свій вплив і ставав певним інструментом у руках Президента, а до депутатського складу ВР причепилося таке поняття, як «тушка», тобто відбулася комерціалізація законодавчого органу. Нинішній склад парламенту тому яскраве підтвердження. Чи зміниться ситуація з наступним скликанням?

«Парламент можна оцінювати за різними критеріями, — говорить Фесенко. — Із погляду, наприклад, голосувань та стабільної більшості, ситуація в новообраному парламенті буде гіршою, ніж у попередньому. Однак, з погляду представницької функції, захисту різноманітних політичних, ідеологічних інтересів, цей парламент буде кращим за попередній. Він буде точніше відображати політичну структуру суспільства та уподобання виборців. Далі — критерій конструктивної роботи: готовність спільно працювати над важливими для країни проектами. У цьому зацікавлений і ЄС. Існує цілий ряд питань, які пов’язані з євроінтеграцією, але не можуть бути вирішеними через конфліктність Ради. Утім, враховуючи нинішню конфліктну ситуацію та наближення президентських виборів, я маю великі сумніви щодо конструктивності роботи ВР. На жаль, уже з перших днів роботи Ради ми побачимо на порядок конфліктніший за нинішній парламент».

Кадрові ротації. Їх не уникнути, питання лише в тому, наскільки масштабними вони будуть і кого конкретно зачеплять. Те, що це стосуватиметься парламенту, зрозуміло. Вже зараз іде боротьба за комітети, навіть між самими регіоналами, не говорячи про конкуренцію за крісло спікера та його заступників. Але ще однією інтригою залишаються зміни в Кабміні. Про звільнення голови уряду Миколи Азарова говорили протягом останніх двох років, але він утримався, що не скажеш про його підопічних — міністрів. Із моменту призначення нинішнього Кабміну склад уряду змінився мінімум на третину. Про звільнення в головному виконавчому органі після виборів знову ведеться дискусія: стосується вона як самого прем’єра, так і міністрів. За нашими джерелами в уряді, найближчим часом може бути звільнено міністра енергетики та вугільної промисловості Юрія Бойка. Чи буде він кудись призначений, поки невідомо, а от його місце цілком можливо займе нинішній міністр екології та природних ресурсів Едуард Ставицький. Також, як нам стало відомо, на звільнену Ставицьким посаду можуть повернути Миколу Злочевського (з 4 липня 2010 року до 20 квітня 2012 року обіймав посаду міністра охорони навколишнього природного середовища).

«У зв’язку з оцінкою виборів у владі виникли серйозні протиріччя, — підкреслює Фесенко. — Ніхто з керівників, окрім Януковича, не почувається зараз спокійно та впевнено у власному майбутньому. Зміни в керівництві Верховної Ради відбудуться обов’язково. Що ж до Кабміну, Конституція не вимагає ніяких змін, але цілий ряд міністрів перейде на роботу до ВР. Хитка та нестабільна й позиція прем’єр-міністра. Є кілька претендентів на його посаду. Довкола цього питання зараз відбувається багато інтриг: Президента намагаються переконати в потребі замінити прем’єра. Однак, якщо він погодиться, виникне ряд проблем. Серйозні зміни в керівництві Адміністрації Президента чи уряду можуть дезорганізувати систему влади. Інший аргумент — збереження балансу інтересів різних груп впливу. Ми знаємо, що стати прем’єром хоче Арбузов та представники інших груп: Хорошковський, Клюєв, Порошенко. За логікою, краще почекати й провести капітальну реконструкцію влади не зараз, а трохи пізніше, проте боротьба за посади вже розпочалася».

Яка буде конфігурація в майбутньому парламенті? Чи стане він, на вашу думку, майданчиком для дискусій та центром ухвалення законодавчих ініціатив? Чим відрізнятиметься майбутня Рада?

«БІЛЬШІСТЬ УЖЕ ЗАРАЗ ДИВИТЬСЯ У 2015 РІК»

Олексій БРИТЮК, голова ради ГО «Луганська археологічна спілка»:

— На мою думку, регіонали зможуть сформувати більшість разом із комуністами, новими «перекинчиками» та частиною самовисуванців. Досвіду їм у цьому не позичати. Робота парламенту залежатиме від того, наскільки буде зцементована опозиція і наскільки її дії будуть скоординовані. ПР теж не однорідна, мажоритарники відстоюватимуть свої інтереси, таким чином, є можливість для ситуативних перемог. Думаю, що більшість вже зараз дивиться у 2015 рік, мітять у президентське крісло. Наявність радикально налаштованих «свободівців» не дасть розслабитися ані регіоналам, ані опозиціонерам. Не маю сумнівів, що саме націоналісти, незважаючи на невелику чисельність, будуть повністю контролювати ситуацію. Як у сесійній залі (персональне голосування, блокування, доступ журналістів тощо), так і під час роботи комітетів, підготовки законопроектів.

«НЕ БАЧУ КОНСТРУКТИВУ В МАЙБУТНЬОМУ ПАРЛАМЕНТІ»

Ярослав ЧОРНОЗУБ, політичний експерт, Тернопіль:

— Парламент цей не буде конструктивним тому, що наближається 2015 рік — та вишка, на яку орієнтуватимуться усі політичні сили: і влада, і опозиція. Тим більше, що зараз серед опозиції стоїть питання лідера. А поки що ми не бачимо ймовірності звільнення Юлії Тимошенко, незважаючи на міжнародний тиск. Тому зараз буде дискусія і всередині опозиції щодо лідера. Ми також бачимо, що Віталій Кличко набирає рейтинг, є претензії знову в Арсенія Яценюка... Тому тут дилема. Так що я не бачу конструктиву в майбутньому парламенті. Гадаю, що він буде недовговічним. А відрізнятиметься він від попереднього, в першу чергу, мажоритарною складовою. Депутати поділяться (а вони завжди так діляться на дві великі групи) на списочників і мажоритарників, бо насправді кожен мажоритарник себе вважає набагато вищим тому, що він пройшов горнило реальної боротьби. Та й очевидно, що партія влади у цьому законі виграла. Вона матиме більшість. Хоча з наближенням 2015 року ми будемо бачити і загострення також серед угрупувань, які оточують Віктора Януковича.

«БУДЕ НАДМІРНОЮ ЗАПОЛІТИЗОВАНІСТЬ, КОН’ЮНКТУРНІСТЬ ТА ВОЛЮНТАРИЗМ»

Сергій ПАСІЧНИК, керівник юридичного відділу Черкаської обласної організації Комітету виборців України:

— Загалом, можна говорити про компромісну ситуацію. З одного боку, влада максимально задовольнила інтереси усіх груп впливу, що оточують Президента. З другого, незважаючи на відсутність двох основних лідерів — дала змогу досить активно провести виборчу кампанію опозиції. Практика показала, що партії-спойлери свою місію не виконали. Натомість умовно ліві (КПУ) і умовно праві (ВО «Свобода») отримали більше, ніж очікували сценаристи Банкової. За таких обставин кожен мандат для Партії регіонів та її сателітів стає надзвичайно важливим. На цьому тлі контр-владний тріумвірат цілком логічно пробує зіграти ва-банк — паралізувати роботу нового парламенту. Наскільки це виявиться ефективним — буде зрозуміло найближчим часом. У будь-якому випадку, нинішня ситуація — однозначний мінус групі Клюєва, оскільки отримати максимально лояльну та підконтрольну Верховну Раду не виходить. Також це перекреслює усі намагання «Сім’ї» заретушувати імідж нинішнього режиму за кордоном. Також намагання спровокувати народний спротив і каналізувати його в потрібному напрямку, може бути частиною сценарію з усунення однієї з внутрішніх конкурентних груп і створення монополії на доступ до Президента та обмеження його впливу на політичні процеси в Україні.

Конфігурація в майбутньому парламенті однозначно буде нестабільною. І головним сегментом нестабільності будуть мажоритарники, які мають власні інтереси, вклали значні кошти в перемогу і намагатимуться максимально ефективно повернути свої електоральні інвестиції. Нова Рада, насамперед, стане майданчиком для дискусій, пов’язаних із підготовкою до головної битви — оволодіння Києвом (міська рада та мер) і головний трофей — президентське крісло-2015. Звичайно, у випадку формування пропрезидентської більшості буде розпочато продаж землі та приватизацію неосвоєних активів держпідприємств. Також новий парламент має оформити вектор розвитку міжнародного співробітництва — в системі координат Схід-Захід. Звичайно, тональність буде задано з Банкової, але основний тягар перекладеться на Верховну Раду. Чим відрізнятиметься майбутня Рада? Якщо говорити в цілому і за умови функціональної здатності до роботи нового парламенту, то основні характеристики нової Верховної Ради будуть такі: надмірна заполітизованість, кон’юнктурність та волюнтаризм значної частини депутатів, значний вплив на роботу парламенту виконавчої гілки влади та Президента.

«У МАЙБУТНІЙ ВЕРХОВНІЙ РАДІ БУДЕ БІЛЬШЕ ЯСКРАВИХ ОСОБИСТОСТЕЙ»

Роман КУЧЕРЕНКО, голова циклової комісії економічних дисциплін Канівського еколого-інформаційного технологічного коледжу:

— Парламент поляризується одразу: опозиція («Батьківщина», «УДАР», «Свобода») проти влади (Партія регіонів і Комуністична партія). Протистояння буде жорстким, адже з початком першої сесії Верховної Ради фактично розпочинається президентська кампанія. Проте паритет сил таки є. Влада матиме свою більшість, проте не більшість конституційну. А отже, владі буде важко. Влада намагатиметься поляризувати сам парламент і розколоти опозиційний табір. Парламент, гадаю, пропрацює до закінчення своєї каденції у 2017 році. Але закладена мажоритарниками бомба у вигляді самовисуванців обов’язково суттєво вплине на перебіг президентської кампанії. Це може бути дубль президентської кампанії 2004 року. Тоді також був «бунт мажоритарників», які й спричинили «помаранчеву революцію». Саме тому в майбутній Верховній Раді буде більше яскравих особистостей, незатертих партійними босами. Хочеться вірити, що цей «поживний грунт» «народить» нових національних лідерів, бо від старих вже давно тхне нафталіном.

«450 ДЕПУТАТІВ УТВОРЮЮТЬ ДУЖЕ ДОРОГИЙ ПОЛІТИЧНИЙ ЦИРК»

Валерій ДУДКО, політолог, Харків:

— Змішана система виборів стала найгрубішою помилкою, яку було продемонстровано. Ще перед виборами всі політологи прогнозували, що Партія регіонів, яка фактично втратила свій рейтинг наполовину, зможе добрати свої голоси на мажоритарних округах — так і сталося. На сьогодні конфігурація Верховної Ради настільки непередбачена, що неможливо однозначно сказати про рух вперед, позитивний розвиток. Щодо конфігурації парламенту, ми не можемо стверджувати, що розподіл портфелів буде зроблено правильно. Партія регіонів намагатиметься захопити ключові позиції у Верховній Раді. Робота парламенту буде сумнівною, і вочевидь нам не уникнути конфронтації найближчого місяця.

Ми наполовину замінили парламент, і туди прийшли люди, які не декларували, що збираються вирішувати державні питання та проблеми. Ми пропустили в парламент половину таких мажоритарників, які готові вирішувати за рахунок державної казни проблеми свого округу. Теперішній парламент — це чергова композиція людей, що займаються самопіаром в Україні. Досвід сенаторів у демократичних країнах показує, що вони поступово вирощують себе для роботи в парламенті. Нормальний депутат, навіть потрапивши на рівень обласної ради, тільки через чотири місяці починає розуміти, куди він потрапив, через шість — як йому працювати, а результат показує через рік. У нашому випадку до Верховної Ради потрапляють люди з політичними амбіціями, а не з професійною підготовкою. Тому 450 депутатів складають дуже дорогий політичний цирк для держави.

Підготували Денис КИРКАЧ, Луганськ; Вікторія КОБИЛЯЦЬКА, Черкаси; Лариса ОСАДЧУК, Тернопіль; Альона СОКОЛИНСЬКА, Харків