— Ви, як Лаплас, не знайшли місця для «гіпотези Бога»... Що ви думаєте про те, що відбулося і що відбувається на території колишнього Радянського Союзу загалом і України зокрема. І чого чекаєте надалі?

— Нічого хорошого я не чекаю. Буде довга стагнація. Дуже довга. Слов’янський народ і за царя був не вищого гатунку, а комуністи його остаточно зіпсували. І привести його тепер до необхідних стандартів дуже важко.

— І все-таки, чи вірите ви в те, що ми — і Росія, і Україна — зуміємо вибратися з тієї діри, в яку потрапили?

— Рано чи пізно ми, звичайно, з неї виберемося. Хоча до високих стандартів не дійдемо. Причому Україна могла б вийти з важкої ситуації швидше, ніж Росія, але в нас тут начальники ще більш тупі, ніж у Москві... А втім, вони тупі в рівній мірі.

З інтерв’ю «Литературной

газете», № 48, 1998

«Здається, я вже десь писав, що людина живе водночас у кількох концентричних світах, що існують самі по собі і відображаються в її думках і почуттях — приємних і неприємних — у «колах» її психіки.

Найвужчий світ: своє тіло, органи, болі, дихання, позиви.

Друге коло трохи ширше: люди і предмети, замкнені на мене, на відчуття, зі своїми ставленнями до мене. В основному це сім’я і друзі.

Третє коло: люди і предмети із сфери праці і періодичних дотиків.

Ще далі — четверте коло: «суспільство» (маси і постаті), моє місце в ньому.

Нарешті, останнє коло — світ інформації та ідей, безмежний за широтою і глибиною, із власними доріжками в ньому.

Питома вага кожного «світу» в думках дуже різна: від нікчемної до всепоглинаючої. Залежить вона від типу особистості, освіти, а головне — від участі в процесах того чи іншого кола. Кожний з них має свою «товщину» — за значущістю в мисленні цієї людини. І ще — за суб’єктивним забарвленням почуттів і відчуттів — від радісних до пронизливо страждальних».

№234 05.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»