Афганський біль України
Верховна Рада ухвалила постанову про десяту річницю виведення радянських військ з Афганістану
Телебачення радісно показувало цей сюжет, а я згадувала схожий день, коли з Афганістану виводили резервістів. Ласкаво світило весняне азіатське сонечко, а я стояла з крихітним синочком і не могла перейти ашгабадську вулицю. Її проїжджою частиною гуркотіли бойові машини, з критих вантажівок виглядали немолоді солдати з абсолютно штатськими обличчями, тягнулися польові кухні — йшла колона «переможців». Хлопчаки схвально свистіли й кричали «ура». Війна лише починалася, і про її тяжкі наслідки, напевно, ніхто й не здогадувався, включаючи тих чотирьох, які вирішили ввести війська до сусідньої держави.
Під час війни в Афганістані загинуло 3,28 тисячі військовослужбовців, призваних з України, 80 чоловік пропали безвісти. У нашій країні мешкає близько 150 тисяч ветеранів-афганців, з яких 8 тисяч було поранено, з них 3,5 тисячі стали інвалідами.
Позавчора Верховна Рада доручила урядові розробити пропозиції для законодавчого врегулювання підвищення статусу родин загиблих учасників військових конфліктів у іноземних державах, пільгового вступу й безкоштовної вищої освіти для їхніх дітей, пільгового оподаткування підприємств, на яких не менше 60% становлять учасники війни, забезпечення транспортом інвалідів 1-ї групи й фінансування будівництва житла для ветеранів.
Ох, не стало б усе це лазівкою для пройдисвітів, що вміють діставати липові довідки та зловживати службовим становищем. Мені, наприклад, доводилося писати про дітей високопосадових осіб, котрі оздоровлюються за кордоном під виглядом сиріт і чорнобильців.
