Американський дослідницький центр про проблему розширення НАТО

16 членів НАТО незабаром запросять Польщу, Угорщину, Чеську Республіку, і, можливо, інші країни вступити до цієї організації. Є вагомі доводи на користь розширення альянсу: насамперед, необхідність забезпечити демократичну і західну орієнтацію колишніх держав Варшавского договору, на які припадає вибір НАТО, а також необхідність застрахуватися від політичної невизначеності в Росії.

Проте існують принаймні такі ж переконливі доводи проти розширення НАТО. Це розширення може підірвати здатність досягнення консенсусу; послабити безпеку країн, які не увійдуть до організації; підвищити вимоги до оборонних бюджетів (у той час, як вони і без того зазнають надмірного напруження), а також викликати відчуження з боку Росії. Таким чином, цей процес може не укріпити, а послабити безпеку Європи.

Не дивно, що постають питання про необхідність подальшого існування НАТО, про належний баланс між внесками Європи та Америки, а також про бажаність та практичну здійсненність нових місій НАТО: від миротворчості на території самої Європи - до участі у війнах за її межами.

Одним із перших наслідків розмов про можливості розширення НАТО став удар по програмі "Партнерство заради миру", яка нині видається менш привабливою. Багато країн (включаючи й ті, які раніше задовольнялися запропонованим партнерством) виявили бажання стати членами альянсу.

Доводи "за"

Існують відносно прості дипломатичні і стратегічні доводи на користь розширення НАТО. Двічі в цьому столітті країни Центральної та Східної Європи ставали джерелом нестабільності, яка призвела до світових війн. Розширення НАТО за рахунок цього регіону закріпить дивіденди, отримані внаслідок закінчення холодної війни, і значно послабить загрозу того, що цей регіон знову стане полем битви. До того ж НАТО надасть цим новим незалежним демократіям своєрідну гарантію. Приймаючи нові держави, альянс обмежить потенційно дестабілізуючий вакуум влади в Європі і сприятиме його ліквідації, розширюючи коло держав-однодумців.

Така програма дій набуває особливого значення після того, як Європейський союз ясно дав зрозуміти, що не буде готовим прийняти ці країни, принаймні найближчим часом.

Є ще один, пов'язаний із цим довід, про який рідше говорять, але який не менш реальний. Розширення НАТО якоюсь мірою застрахує від того, що Росія знову стане авторитарною державою, схильною до авантюр за межами своїх кордонів та до використання військової сили. Згідно із цими міркуваннями, ліпше завчасно мати велику за своїми розмірами та сильну НАТО, аніж пориватися чинити якісь дії для усунення загрози з боку Росії, якщо таке колись матиме місце.

Доводи "проти"

Перший довід стосується потенційного впливу розширення на саме НАТО. Збільшення кількості членів альянсу із 16 до 19 або до ще більшої кількості може послабити НАТО і підірвати довіру до його статті 5, згідно з якою всі держави - члени цієї організації зобов'язуються прийти на допомогу і брати участь в обороні будь-якої іншої країни - члена цієї організації. У якийсь момент НАТО стане настільки розширеною та різнобічною організацією, що нагадуватиме скоріше політичну асоціацію, аніж військовий альянс, тобто стане об'єднанням країн, чиї зобов'язання мають скоріше декларативний, аніж реальний характер.

Другий комплекс проблем, які викликають занепокоєння, пов'язаний із впливом розширення на країни, які не увійдуть до НАТО. Розширення легше розпочати, аніж кінчити. Є реальна загроза того, що розширення НАТО послабить відчуття безпеки в інших країн, включаючи країни Балтії та Україну. За іронією долі, саме ці країни мають найбільші підстави побоюватися Росії. Однак у недалекому майбутньому їм, мабуть, доведеться задовольнитися програмою "Партнерство заради миру" та іншими відносинами зі Сполученими Штатами за Заходом, оскільки прийняття їх до НАТО створило б неймовірно складні військові проблеми для Сполучених Штатів та НАТО і такі ж серйозні політичні проблеми у відносинах із Росією.

По-третє, це питання щодо витрат. Витрати на військові потреби, пов'язані навіть з обмеженим розширенням НАТО - прийняттям, скажімо, Польщі, Угорщини та Чеської Республіки, - за оцінками, становитимуть 2010 року 27 - 35 млрд. доларів.

По-четверте, стверджують, що в майбутньому можливе розширення Європейського союзу. Таким чином, країни Центральної та Східної Європи отримають додаткову політичну й економічну допомогу та підтримку. Противники висловлюють думку, що пропозиція щодо розширення НАТО саме через те невдала і не диктується необхідністю. Що це відхід від того, що має бути головною проблемою для американської зовнішньої політики в період після закінчення холодної війни. Вони бояться, що розширення може призвести саме до того, чому воно намагається запобігти, а саме: появі ворожої Росії, якій доведеться протистояти, і це спричинить новий поділ у Європі.

Відповіді на деякі запитання

Хоча ці доводи цілком переконливі, вони не мають вирішального значення. Так, дійсно, розширення НАТО може послабити організацію. Але НАТО вже послаблено. Насправді воно дедалі більше нагадує холдинг-компанію, члени якої об'єдналися, щоб діяти у випадку непередбачуваних ситуацій у самій Європі та в безпосередній близькості від неї, і спираються на колективну інфраструктуру та підтримку в таких випадках. НАТО як військовий союз, мабуть, матиме менш важливе значення для американської зовнішньої політики в епоху після холодної війни, розширення мало змінить цю тенденцію.

По-друге, безпека значною мірою може бути забезпечена іншим сусідам Росії на основі програми "Партнерство заради миру", навіть якщо вони не увійдуть до НАТО після його розширення. Тим часом фінансові витрати, пов'язані з розширенням НАТО, мають бути контрольовані, і вони не створять серйозних фінансових проблем. І хоча інші регіони, такі, як Корейський півострів та Перська затока, висувають більш невідкладні проблеми, зовнішня політика має реагувати не тільки на загрози, а й на сприятливі можливості.

Щодо Росії, то її реакція залежить від того, як саме НАТО та Сполучені Штати здійснюватимуть цей захід. Окрім того, гельсінський саміт у березні 1997 року виразно засвідчив, що, хоча президент Росії Борис Єльцин виступає проти розширення НАТО, він готовий продовжувати стосунки зі Сполученими Штатами в інших сферах.

Доводи проти розширення НАТО, можливо, комусь здаються більш вагомими, аніж аргументи "за". Але все не так просто. Розширення НАТО вже досягло такого моменту, коли відступ пов'язаний з реальними витратами. Сьогодні перегляд Америкою своєї позиції викликав би в Європі і в усьому світі серйозні запитання щодо надійності та стійкості Сполучений Штатів. Це стало б тяжким ударом для країн Центральної та Східної Європи. Не менш важливо те, що відступ Америки або Заходу нині справив би враження, що жорстка ізоляція Росії приносить плоди, і це було б найневдалішим уроком для неї. Усе дуже просто: просування вперед пов'язано з меншими витратами, ніж відступ.