Азербайджанська нафта може прийти в Україну уже цього року

Наша незграбна державна машина зрештою наблизилася до Кавказького транспортного коридору, і сурмить про те вустами державних діячів буквально на всіх перехрестях.

Справді, подія неординарна. Перший же танкер з нафтою, що з'явився на Одеському рейді, продемонструє рішучість і здатність України позбутися російської енергетичної залежності й загострить конкуренцію на ринку поставок нафти до нашої країни. А це, поза сумнівом, позитивно позначиться і на обсягах, і на цінах, і на стабільності поставок.

Візит української делегації до Азербайджану, що завершився наприкінці минулого тижня, засвідчив, що цю довгоочікувана подію до обопільної вигоди можна істотно наблизити. За словами члена делегації, начальника управління транспорту нафти, газу та підземних сховищ газу Держнафтогазпрому України Олександра Свердлова, уже влітку нинішнього року Одеса, якщо буде реалізовано домовленості, що їх досягнуто під час візиту, зустріне якщо не танкери, то бодай порони з двома ешелонами цистерн на кожному. Два таких судна на тиждень - і за рік до енергетичного балансу України додасться до 1 млн. тонн нафти.

Тимчасова схема поставок нафти за допомогою залізничного транспорту до Поті, а відтак поронами - до Одеси, узгоджена українською й азербайджанською сторонами, є цілком реальною. Тим паче, що прем'єр-міністр Азербайджану Артур Разі Заде й міністр зовнішніх економічних зв'язків Гудрат Гулієв пообіцяли надати Україні пільгові залізничні тарифи для транспортування нафти. Цілком можливо, це слугуватиме прикладом і для прихильної до нас Грузії.

Ще радісніші перспективи відкриваються перед Україною після завершення будівництва системи кавказьких нафтопроводів. До 1998-го р., коли планується завершити цю роботу, можна сподіватися на поставку до 7 млн. тонн на рік так званої ранньої азербайджанської нафти. Трохи пізніше в цей потік віллється й казахстанська нафта з каспійського родовища Тенгіз, у результаті чого Україна зможе розраховувати на 29 млн. тонн нафти на рік, причому вона не лише перероблятиметься на вітчизняних НПЗ, а й транспортуватиметься до європейських країн нафтопроводом "Дружба".

Із виступів прем'єр-міністра України Павла Лазаренка, першого заступника голови Держнафтогазпрому Володимира Лопатіна та інших членів уряду можна дійти висновку, що саме Україна проектує, будує й постачає обладнання для кавказьких нафтопроводів, як це намічалося відповідними угодами 1995-го р. з Азербайджаном і Грузією. Насправді це далеко не так. Така можливість справді була, але ми її втратили. Проект, про який говорив В.Лопатін на нещодавній зустрічі з журналістами, складено без участі українських інститутів, які мають усі потрібні вихідні матеріали. Тендер на поставку труб, що його оголосив Азербайджанський міжнародний операційний консорціум (АМОК), наш Харцизький завод виграти не зумів, і труби доставлятимуться на будівництво з Таїланду.

То ж, очевидно, можна погодитися з одним із високопоставлених українських чиновників, який зауважив у вузькому колі: привезені днями з Азербайджану протоколи про наміри, згідно з якими українській стороні обіцяно допомогу в одержанні деяких підрядів під час будівництва та поставок обладнання для нафтових та газових магістралей, скидається на цукерку, що нею втішають дитину, аби та не плакала.