Бар’єр ризику та мораль
Наталія КОРОЛЕВСЬКА: Держава і всі ми в боргу перед шахтарями
Рівно два тижні тому Кабмін схвалив законопроект про збільшення престижності праці шахтарів. Виступаючи перед журналістами, прем’єр- міністр Юлія Тимошенко розповіла, що цей документ передбачає встановлення для шахтарів погодинної оплати праці, порівнянної з оплатою в країнах Євросоюзу. Крім того, в ньому передбачене нарахування пенсій за 15 років стажу роботи під землею, пільги для вступу до ВНЗ як шахтарів, так і членів їхніх сімей, а також членів сімей, потерпілих унаслідок нещасних випадків на шахтах. Зокрема, за словами Тимошенко, члени сімей шахтарів отримають можливість прямого вільного вступу до ВНЗ після співбесіди. У законопроекті також передбачені преференції для молодих фахівців, які починають працювати на шахтах, збільшення державної підтримки сім’ям потерпілих. З аналізу цього законопроекту почалася бесіда «Дня» з народним депутатом (фракція БЮТ), главою парламентського комітету промислової та регуляторної політики й підприємництва Наталією Королевською.
— Ви — один з авторів законопроекту про престижність праці шахтарів.. Що вас підштовхнуло до його розробки?
— Упродовж багатьох років в Україні складався точковий, псевдобізнесовий підхід до вугільної промисловості, коли намагалися туди вкласти якомога більше державних коштів і отримати, хоч як це дивно, мінімум віддачі. Для цього в бюджеті створювалися якісь «чорні діри», куди чим більше вкладається грошей, тим менше видобуток. На жаль, не враховувався людський чинник. Абсолютно. Щоб проаналізувати ситуацію, ми провели соціологічне опитування в шахтарських містах Ровеньки, Антрацит, Красний Луч, Свердловськ. Виявляється, люди йдуть працювати у вугільну промисловість здебільшого тому, що вони не можуть знайти іншу роботу (64%), сімейних традицій дотримуються лише 17%, а можливості отримати більш-менш пристойну для цього регіону зарплату, порівнянну хоча б з мінімальним прожитковим рівнем, шукають 50% опитаних. І лише на четвертому місці стоїть статус у суспільстві. Лише 7% вважають дійсно престижною сьогодні працю шахтарів. Але ж насправді шахтарі — це сміливі люди, які вирішують не лише свої проблеми, а й проблеми навколишніх, це відважні люди, готові щодня йти на ризик. Тож сьогодні можна багато говорити про реформування вугільної промисловості, про різні підходи до цієї справи, але найголовніше завдання — підняти престиж гірника. І я просто пишаюся тим, що перший законопроект, який Кабінет Міністрів розглянув на своєму засіданні, присвячено цій проблемі. Нам треба знайти порозуміння з колективами, з шахтарями й зрозуміти не лише на високому чиновницькому рівні, а на рівні людей, які ж існують, насамперед, проблеми, що треба змінити для того, щоб вугільна промисловість стала дійсно престижною й працювати шахтарем стало престижно. Адже в нас були традиції, були династії. Це було дуже почесно, коли і дід, і батько, й син...
— Треба було провести дослідження, щоб дійти таких висновків, чи це знали й раніше, адже ви родом з шахтарського краю?
— Особисто я це чудово знала з власного досвіду. Я, дійсно, народилася й виросла в шахтарському містечку, багато спілкувалася з шахтарями і як депутат обласної ради, і як депутат Верховної Ради, але часом ті речі, які усвідомлюються на підсвідомому рівні, хочеться зрозуміти глибше, маючи в руках конкретні цифрові дані. З ними мені було легше готувати варіанти згаданого законопроекту, вносити до них численні зміни й уточнення, отримані з трудових колективів, де він обговорювався. Мені хотілося, щоб люди самі розповіли про свої проблеми й зазначили, що саме треба вирішити насамперед.
