Бічні успіхи й центрова безвихідь

Важкий список компромісів у сфері економіки, безумовно, став призом, отриманим Україною та Росією за поліпшення відносин. Це угоди: про виробництво ядерного палива за російськими технологіями, створення спільного авіаційного підприємства, кредити українському держпідприємству «Антонов» російського Зовнішекономбанку, морський та авіаційний пошук і рятування у Чорному й Азовському морях, міжрегіональну й прикордонну співпрацю та співпрацю в галузі суднобудування. Якби йшлося про будь-яку іншу країну, то такий результат усього лише одноденного візиту вважався б великою перемогою. Але відносини з Росією — особливий дипломатичний випадок. Спілкуючись із керівниками цієї країни, Україна весь час ходить ніби на вістрі ножа. Трохи ліворуч — втрата незалежності, трохи праворуч — економічний колапс. Нічого не придбає й дуже багато чого втратить від розбратів з Україною й Російська Федерація.

Тому обом країнам слід мати досвідчених, професійних, урівноважених і просто розумних «керманичів», аби втримати свої кораблі на близьких курсах і не зіткнутися. Адже ми не просто сусіди, друзі й, можливо, родичі, а й суперники, конкуренти, а також у прямому й переносному сенсах сполучені посудини. Між нашими країнами вільно перетікають не лише вода, енергоресурси та гроші, а й люди, уми, які вільні вирішувати, де їм краще...

Одним із головних показників температури відносин є торгівля. І тут справи після глибокого спаду начебто почали налагоджуватися. Товарообіг за вісім місяців зріс на 84% і перевищив 25 мільярдів дол. За словами прем’єр-міністра України Миколи Азарова, на засіданні міжурядової комісії йшлося про подальший розвиток інтеграційних зв’язків, реалізацію таких великих інфраструктурних проектів, як мостовий перехід через Керченську протоку, автомагістраль Москва — Харків — Сімферополь, високошвидкісне пасажирське сполучення між Києвом і Москвою.

Прем’єр-міністр Росії Володимир Путін також заявив про серйозну позитивну динаміку в російсько-українських економічних відносинах і дипломатично констатував стабілізацію відносин в енергетичній сфері. Деякі стовпи в цьому напрямку дійсно встановлені. До них можна віднести міжурядову рамкову угоду про транзит російської нафти через територію України. Щоправда, в ній Україна хотіла б бачити гарантії на річне прокачування 25 мільйонів тонн. Але поки незрозуміло, чи з’являться вони хоча б в угоді між господарюючими суб’єктами —«Укртранснафтою» й «Транснафтою», хоча Україна, за словами російського міністра енергетики Сергія Шматка, «вже поліпшила цінові орієнтири щодо ставки транзиту нафти».

Ще менше ентузіазму викликають підсумки розмов щодо співпраці в газовій сфері. Прем’єри вирішили їх просто не коментувати. Але мовчання свідчить, що розбіжності в цьому питанні не лише не подолані, а й, можливо, навіть посилилися. Напередодні візиту російського прем’єра до Києва Азаров заявив, що Україна наполягатиме на перегляді газових угод: зниженні ціни та російських гарантіях на обсяг прокачування газу українською газотранспортною системою. Одним з аргументів для цього є зміна внутрішнього законодавства у зв’язку з підписанням Європейської енергетичної хартії та закону про ринок газу. Російська ж сторона, як відомо, добивається контролю над нашою ГТС, і лише у цьому випадку, як неодноразово підкреслювалося, була б згодна піти на поступки. Схоже, сторони не можуть домовитися про ціну питання... й поки застрягли в безвиході.

Тим часом саме газова тема в українсько-російських відносинах є й центровою, й ключовою. Усі інші угоди, й ті, що підписані, й ті, що залишаються в роботі, є ніби ребрами, що підтримують головний хребет відносин. І тут хотілося б звернути увагу на два нові напрямки співпраці. Два уряди, а також компанія ТНК-ВР підписали меморандум про співпрацю у розвідці й видобутку газу щільних піщаників у Донецькому регіоні, інакше кажучи, йдеться про сумнозвісний для українських гірників газ метан. Тут ми ставимо «плюс». І на ще позитивніший знак заслуговує озвучений у день переговорів намір згаданої компанії вкласти до 50 мільйонів дол. у дебютний проект видобутку сланцевого газу в Україні, а протягом 25 років інвестувати в цей проект від 1,5 дол. до 2 мільярдів дол. Питання лише в тому, чи не є ця небачена щедрість результатом остаточної відмови України від використання національного проекту нафтопроводу Одеса — Броди в аверсному напрямку?