Біля брами світанку
Мабуть, це надто пізно, а тому ні до чого. Отже, обійдемося без присвят і роз’яснень. Це буде вельми необов’язковий текст. Про смерть С. Б. я дізнався зовсім нещодавно. Виявилося, що вiдiйшов він ще влітку. Що малював картини, які одразу ж знищував. Уважав себе не музикантом, а саме художником. Одне вціліле полотно і мольберт продали на аукціоні. В нього були брати і сестри, яким він заповідав свій будинок. Звали його не С. Б. — але про це я знав. Було йому 60 років. Він хотів, щоб його забули.
Після нього ще лишилося дві книги і кілька платiвок, остання вийшла, здається, у 1972 році. А також відома рок-група, яка, втім, зараз не має нічого спільного, окрім назви, з тим, що він колись створював.
Його музику я слухав колись у різних ситуаціях. Всього й не згадаєш. Останнім часом, утім — ні. Диски припали пилом. Він хотів, щоб його забули. Мені це майже вдалося. Тому я і не впевнений у тому, що треба сказати. Тому краще говорити довільно.
Його музика схожа на лагідну галюцинацію, що окутує, як власна шкіра.
На лінивий струмок поміж сонних угідь, де пасуться крилаті корови.
На сонце, що, розсипаючись міріадами дзвіночків, грається в хованки з місяцем.
На вимкнений телевізор, по якому показують репортаж ізсередини зірки.
На збіговисько котів, незрозумілих настільки, що для них навіть не придумано слів, так що й «кіт» — це так, аби було що написати.
На сурми, що сурмлять веселкою.
На Англію, в існування якої не віриш.
На поему, наспівану Безумним Капелюшником.
Моє життя теж досить довго було схожим на все це.
Окрім того, я тоді постійно зустрічав таких же людей. Нас нараховувалося кілька десятків, і ми навіть мали свої місця. Житлом це не називалося, оскільки ми мало що путяще могли створити разом. Надто потужними були протяги, що весь час ворушили наші дахи, і надто багато кольорів миготіли в наших відображеннях. Ми, фактично, марнували час, а час нас узагалі не помічав. Потім щось сталося. Можливо, хтось зробив непевний крок. Наприклад, ковтнув неперевірену пігулку, або подумав, що страхом можна наповнити кишені. Ми почали дорослішати, і, чим старшими ставали, тим повніше здійснювалося його бажання. Дехто ще може казати, що знав його, або навіть стверджувати, що знає, де він живе. Слова, слова, слова...
Лишилося тільки кілька подробиць, чи пак, дрібничок. Визначитися із координатами, але не зараз, можна зачекати років 20—30. Багажу брати обмаль, а краще взагалі з порожніми руками. Взуття повинне бути зручним, з гарними дзвінкими підошвами. Зачекати ще трохи. Вже недовго. Не шепотітися і не тлумачити те, що бачиш. Коли розвидниться, пояснення все одно стануть непотрібні.
